те, що ми врятували її та дядька, бо їх викинули б на вулицю. Ми втретє відповіли їй, що тут нашої заслуги немає. Але така вже в неї вдача зробиш їй яку-небудь дрібну послугу, а вона й не знатиме, як віддячити; тож ми й не заважали їй висловитися. Вийшовши в сад, ми побачили Вільгельма Майдлінга, який сидів на лавочці, чекаючи Маргет. Уже вечоріло, і він хотів запросити її погуляти над річкою, коли закінчиться урок. Майдлінг був молодий адвокат, справи в нього йшли добре, і він помалу, але певно, робив карєру. Йому дуже подобалася Маргет, та й він їй теж. Майдлінг не покинув її та отця Пітера, як ото інші, напризволяще, залишився з ними незважаючи ні на що, і вони цінували його вірність. Не можна сказати, щоб Майдлінг хапав зірки з неба, проте він був добрий і вродливий, а це теж своєрідний дар, дуже корисний у житті. Майдлінг спитав нас, як іде урок, і ми відповіли, що скоро закінчиться. Може, це було так, а може, й ні, ми не знали, просто подумали: чому б не зробити людині приємність? Майдлінг і справді зрадів.
Розділ 5
Скільки, кажете, там було дукатів?
Тисяча сто сім.
Тут він промовив, ніби розмовляючи сам із собою:
Ду-же дивно. Так дуже дивно. Чудний збіг. І знов узявся розпитувати нас, примусивши розказати все від початку до кінця, а ми слухняно відповідали. Опісля він сказав:
Тисяча сто шість дукатів. Великі гроші.
Тисяча сто сім, поправив його Сеппі.
Хіба сім? Нехай так, дукатом більше, дукатом менше яка різниця? Але ти спершу сказав тисяча сто шість дукатів.
Хоч ми й знали, що астролог помиляється, але наполягати на своєму не посміли. Ніколаус сказав:
Пробачте, може, ми тоді схибили, але в гаманці було тисяча сто сім дукатів.
Це не має значення, хлопче. Просто мені впала в око розбіжність. Минуло кілька днів, то, певна річ, можна й забути подробиці. Та й важко бути точним, коли нема якихось особливих обставин, щоб добре запамятати число.
Але одна така обставина є, швидко відповів Сеппі.
Яка саме, сину мій? байдуже запитав астролог.
Ми складали монети в купки по черзі. У всіх результат був однаковий тисяча сто шість дукатів, бо я з самого початку сховав одну монету, просто так, для забави. Потім я підклав її назад і сказав: «По-моєму, ми помилилися тут тисяча сто сім дукатів. Нумо рахувати ще раз». Ми перелічили гроші, і, звичайно, вийшло на моє. Всі дуже здивувалися. Тоді я розповів, у чому річ.
Астролог запитав у нас, чи справді так було, і ми підтвердили.
Тоді все зрозуміло, сказав він. Гроші вкрадено, хлопці, і я знаю, хто злодій.
Астролог, залишивши нас, пішов геть. Ми були дуже стривожені й губились у здогадках, що він мав на увазі. Приблизно через годину все зясувалося, бо на той час село гомоніло, що отця Пітера заарештовано, він викрав у астролога велику суму грошей. Усі про це тільки й говорили, без угаву плескали язиками. Хто казав, що отець Пітер на таке не здатен і, безперечно, трапилася помилка. А хто, похитуючи головою, заперечував, мовляв, нещастя й злидні можуть призвести нужденного чоловіка до чого завгодно. Однак усі сходилися на одному: розповідь отця Пітера про те, як він знайшов гроші, неправдоподібна, в неї важко повірити. Казали: якби таке сталося з астрологом, то це ще туди-сюди, але з отцем Пітером та ніколи! Постраждала і наша добра слава. Ми були єдиними свідками отця Пітера; тепер усім кортіло знати, скільки він заплатив, щоб ми підтвердили його химерну вигадку. Люди так і казали нам просто в вічі й відверто піднімали нас на глузи, коли ми благали повірити, що наші слова чистісінька правда. А найбільше нам перепадало вдома. Батьки шпетили нас, казали, що ми ганьба родини, примушували нас зізнатись у брехні. А ми вперто стояли на своєму, і вони гнівалися ще дужче. Наші матері плакали й просили нас віддати назад хабар і розказати щиру правду, щоб повернути собі чесне імя та врятувати родину від такого позорища. Врешті нас так затуркали й так заморочили нам голову, що ми ладні були розповісти, як усе сталося, про Сатану й про інше, але нічого не вийшло. Весь час ми сподівались от-от прийде Сатана й визволить нас із цього лиха, але марно: він не приходив.
Через годину після нашої розмови з астрологом отця Пітера вже увязнили, а золото опечатали й передали до рук судових виконавців. Гроші лежали в мішку, і Соломон Айзекс твердив, що, полічивши їх, він більше до них не доторкався. Він також присягнув, що
йому. Бідак та ще бог. Бог потурбується й про це кошенятко.
Чому ви так вважаєте?
Урсула люто блиснула очима.
Бо знаю! відповіла вона. Навіть горобчик не впаде на землю, щоб господь того не бачив.
Але ж горобець однаково падає. То яка різниця, бачить це бог чи ні?
Стара Урсула відкрила рота, але їй наче відібрало мову, так її вжахнули слова Сатани. Коли ж нарешті спромоглася заговорити, то вибухнула:
Геть звідси, шмаркачу, а то як візьму дрючка!
Я так перелякався, що слова не міг вимовити. Я знав: Сатана з його ставленням до роду людського міг знічевя вбити стареньку на місці та ще й сказати, як завжди, що таких, як вона, «хоч греблю гати». Але мій язик ніби приріс до піднебіння, і я не міг попередити Урсулу. Однак усе обійшлося. Сатана був спокійний спокійний та байдужий. Я гадаю, Урсула не могла образити його, як жук-гнойовик не може образити короля. Крикнувши на Сатану, Урсула скочила на ноги так жваво, наче була зовсім молоденькою. Хтозна-скільки років минуло відтоді, коли вона отак підхоплювалася! То був вплив Сатани. Наче свіжий вітерець, він усюди вливав сили в немічних і хворих. Його присутність подіяла навіть на кошеня, і воно, сплигнувши на землю, погналося за листком. Вражена Урсула зовсім забула, що оце недавно гнівалась, і дивилася на кошеня, зачудовано похитуючи головою.