І, хоч як ви, либонь, запамятали,мій гнівний розум та нещадність римна рідну кров братів моїх напали,коли ще був я зовсім молодим,ті вихватки ні успіху не мали,ні снів моїх не вивітрили тим.Шотландців я картав, але великукраїну гір кохатиму довіку.Людина, позбавлена справжнього звязку з Богом, деформована викривленою мораллю, яка має обслуговувати інтереси панівних верств, сама починає утверджувати власні спотворення за морально-духовні чесноти, вдягаючи на себе різні маски праведності й благопристойності. Отже, ця поема (роман у віршах) не лише чергова версія легенди про севільського Дон Жуана, а окремий світ уявлень, подеколи іронічних і сатиричних, у яких у дошкульній формі репрезентовано тогочасне суспільство, яке задихається від фальшивих правил, викривлених норм і штучних обмежень. Зображені у творі суспільні верстви піддано висміюванню, іронічній зневазі, сатиричному викриттю.
Крім «чорт би вас побрав» Жуан одвікуне знав англійських виразів і слів,але чомусь як милість превеликувін сенс цієї фрази розумів.Окреме місце у творі посідає оповідач. Саме йому належить роль «мудрого блазня»; людини, здатної казати правду про свою добу й людей у ній, поширювати досвід мудреців і поетів, які у різний час говорили й писали про ті базові цінності, які визначають сутність людського життя. Часто, пригадуючи минулий досвід, оповідач дорікає часові теперішньому, у якому відбулось змізернення особистості.
Поет сказав чудово: «О кохання!Лиш в захваті й безпеці настаєу пристрасті почате царюваннябезмежне та божественне твоє!»Не ставитиму зайвих запитань я,і все-таки одне у мене є:як поєднати з захватом безпеку,таку від нього рисами далеку?Поет в рядках, що ви їх прочитали,в свідомості усіх лишивши слід,жадав, щоб люди клопоту не мали і тільки так їх розуміти слід.Він не хотів, щоб марно турбували,коли він любить або їсть обід.Що ж до безпеки Раджу вам до хатилише певніше двері замикати.Подеколи міркування оповідача нагадують філософські сентенції, у яких розкрито сутність творчості, поетичного мистецтва; подеколи перед читачем виринають ескапади обрàз і незадоволення, вияви помсти й самоіронії.
В поезії нема нічого важче,аніж початок може, лиш кінець:Пегас неначе вгору підніма ще,та раптом зводить справу нанівець,крило необережно підламавши,і як Люцифер падає чи мрець.Ми високо злітаємо в гордині,мов знать, на що ми здатні, не повинні!Там, де оповідач ніби хоче поділитися мудрістю, одразу виникає «іронічне зняття» високочолості. Комунікативні стратегії містять «подвійне дно»: щойно читач підготувався занотувати важливу сентенцію, йому дають зрозуміти, що нічого вічного у цьому плинному світі немає, тож дійсність потрібно сприймати через «окуляри іронічного скепсису».
Я змолоду вважав себе чудовимі, щоб усі вважали так, хотів.Прийшла пора словам невипадковим,і визнання здобути я зумів.Але черствим вкривається покровомуява, і бракує навіть слів,і те, що романтичним виглядало,таїть уже комічного чимало.Лише такий підхід здатний убезпечити людину від розчарувань або ж самозахоплення, наслідки якого вельми сумні. Зрештою, оповідачеві притаманна здатність сміятися не лише над навколишнім світом, а й над собою. Байронівському «Дон Жуану» властиве самопародіювання, часом у раблезіанській манері. Лист Юлії допомагає авторові досягти трагічної напруженості, проте лише на незначний проміжок часу. Байрон не може не розповісти, що потім сталося з листом. Під час мандрівки з Севільї до Кадіса у Дон Жуана на кораблі починається морська хвороба. Перехилившись через борт, він ненавмисно забризкує блювотою послання Юлії, написане на папері із золотим обрізом і філігранною кіноварною печаткою. Варто памятати, що на той момент Дон Жуану лише
шістнадцять років, він недосвідчений і нездоровий. Таке поєднання різних, подеколи протилежних стильових регістрів видається оригінальним, сміливим художнім прийомом. Дослідники вважають, що саме цей епізод мав на увазі Вільям Гезлем, пишучи про дивовижну здатність Байрона до самопродіювання: «За класичним спянінням маємо полоскання розчином соди <>. Після блискавок і шторму нам розповідають про домашній побут і рукомийник»3.
Розум оповідача гострий, дотепний, він висміює й пародіює, але водночас у такому погляді на світ наявна особлива дошкульна вітальність, іронічна життєствердність.
Учитись там! Хвалитися не стану.Та й не вернуть минулого назад!Не вводитиму грецькою в оману її забув я зовсім Verbum sat!4Хоч сам здобув освіту я й погану,та все-таки, я думаю, хлопятне так потрібно нині научати,як Дон Жуана научала мати.Іронічність авторського голосу у творі органічно поєднана із самокритикою, дошкульний сарказм зі здоровим сміхом, філософічні напучування із жартівливим балагурством і блазнюванням. С. Голованівський зміг майстерно відтворити іронічний пафос оригінального твору, у перекладі помічаємо чимало мовних знахідок, які свідчать про скрупульозність роботи перекладача. Загалом можна стверджувати, що «Дон Жуан» це твір, у якому переплетено діонісійське, стихійне, тілесно-сексуальне й аполлонівське, розумово-інтелектуальне, духовно-душевне (емоційно забарвлене).