Його син Емануель (Чак) Левін, який був на кількох лекціях, пригадує: «Якось я бачив, як він вдихає гелій, щоб змінити голос. Щоб домогтися правильного ефекту диявол криється в деталях, він зазвичай ледь не доводить себе до стану знепритомнення». Вправний художник, Левін розкуто малює геометричні фігури, вектори, графіки, астрономічні явища і тварин. Кілька студентів були так зачаровані тим, як він зображає пунктирні лінії, що створили кумедне відео під назвою «З найкращих ліній Волтера Левіна» (Some of Walter Lewins Best Lines). Ролик змонтовано з уривків лекцій, на яких професор на різних дошках креслить свої знамениті пунктирні лінії. (Відео можна переглянути тут: cutt.ly/ItLhFP).
Упевнений і харизматичний Левін справжній оригінал, дивак, полонений фізикою. Він постійно тримає в гаманці дві пластини, що називають поляризаторами, і тому може подивитися на будь-яке джерело світла наприклад, на ясне небо, веселку чи відображення у вікні і за мить визначити, поляризоване воно чи ні. І той, хто опиниться з ним поруч, теж зможе це побачити.
А що за блакитні робочі сорочки він одягає? Виявляється, вони зовсім не робочі. Левін що кілька років замовляє в одного кравця в Гонконгу з десяток сорочок. Вони пошиті з бавовни найвищої якості за його мірками і побажаннями. Велику кишеню зліва зроблено для того, щоб там умістився записник. Жодних захисних вкладок у кишеню цей фізик-артист-учитель ретельно стежить за власним стилем. Тому цікаво, чому він прикріпив найдивнішу брошку, яку можна лише уявити на викладачеві університету: пластикову яєчню. Він каже: «Краще вже яйце на сорочці, ніж на обличчі».
Чому на його лівій руці красується масивний перстень з рожевого плексигласу? І що це за сріблясту штуку причеплено до його сорочки на рівні пупка, на яку він постійно тихцем поглядає?
Щоранку, одягаючись, Левін обирає щось із сорока перснів і тридцяти пяти брошок, а також десятків браслетів і намист. Йому до вподоби як еклектика (кенійські браслети з бісеру, намисто з великих шматків бурштину, пластикові брошки у вигляді фруктів), так і старовина (важкий срібний браслет із Туркменістану), дизайнерські ювелірні прикраси, а також просто божевільні й комічні речі (повстяне намисто з локричних цукерок). «Студенти почали звертати увагу, каже він, тому я став одягати на кожну лекцію нову прикрасу. Особливо на лекції для дітей. Вони в захваті».
А та схожа на велику шпильку для краватки штука, прикріплена до сорочки? Це особливий годинник (подарунок від друга-митця) з перевернутим догори дриґом циферблатом, щоб можна було, поглядаючи вниз, непомітно стежити за часом.
Інколи здається, що Левін не зосереджений класичний неуважний професор. Але насправді він заглиблений у роздуми над якимось фізичним питанням. Його дружина Сюзан Кауфман нещодавно розповіла: «Коли ми їдемо в Нью-Йорк, за кермом авто завжди я. І от нещодавно я дістаю карту, не памятаю навіщо, і бачу, що всі околиці штатів списані рівняннями. Він зробив це під час поїздки на минулу лекцію, поки нудився дорогою. Він весь час думає про фізику. Студенти й університет з ним двадцять чотири години на добу».
Як каже Ненсі Стібер, історикиня
архітектури і його давня подруга, чи не найбільше в особистості Левіна вражає «гостра, як лазер, інтенсивність зацікавлення. Він завжди максимально поринає в обране заняття, викреслюючи 90 відсотків навколишнього світу. Зосередившись на справі, він вилучає все несуттєве, досягаючи такої інтенсивної самовіддачі, що вона породжує дивовижну радість буття».
Левін перфекціоніст. Його увага до дрібниць межує із фанатизмом. Він не лише найкращий у світі викладач фізики, а й один з перших дослідників у сфері рентгенівської астрономії. Протягом двох десятиліть він спостерігав за субатомними й астрономічними явищами за допомогою надчутливого обладнання, призначеного для надточного вимірювання рентгенівського випромінювання. Запускаючи величезні й надтонкі повітряні кулі до верхньої межі земної атмосфери, він почав відкривати екзотичний «звіринець» астрономічних явищ, зокрема рентгенівські барстери. Його відкриття, здійснені разом з колегами, допомогли підняти завісу таємниці загибелі зір під час потужних спалахів наднових і підтвердити існування чорних дір.
Він навчився перевіряти, перевіряти і ще раз перевіряти і це пояснює не тільки його успіх у практичній астрофізиці, а й дивовижну ясність, з якою він демонструє велич законів Ньютона, розтлумачує, чому струни скрипки так гарно звучать і чому ви втрачаєте і набираєте вагу, хоч і зовсім ненадовго, коли перебуваєте в ліфті.
Перед лекціями він завжди репетирував принаймні тричі в порожній аудиторії, востаннє о пятій ранку в день лекції. «Його лекції вдаються через те, каже астрофізик Девід Пулі, колишній студент Левіна, який працював з ним в аудиторії, що він приділяє їм багато часу».
Коли у 2002 році кафедра фізики МТІ номінувала Левіна на престижну премію для викладачів, багато його колег зосередилися саме на цих рисах професора. Серед тих, хто найяскравіше описав досвід навчання у Левіна, був Стівен Ліб, викладач електротехніки й інформатики в Лабораторії електромагнітних і електронних систем у МТІ, який слухав курс «Електрика і магнетизм» у 1984 році. «Він зявився нізвідки, пригадує Ліб, захопив нашу уяву своїм інтелектом і посадив на американські гірки електромагнетизму, які я досі відчуваю потилицею. В аудиторії він геній, який з неперевершеною винахідливістю знаходить способи зрозуміло донести складні ідеї».