Шрифт
Фон
«Лишіть ви Свідра у спокою,
Бо він вам послуху не дасть.
Не домагайтеся нагально.
Хай буде так, евентуальне:
На другім Зборі друга часть!»
Хтось там почіхався за вухом,
Хтось трохи ще перечив глухо,
Вкінці затихли голоси.
Усі неначе посумніли,
А що вже дещо зголодніли,
Взялись до чарки й ковбаси.
Відома річ, що ці дві страви
Вигладжують усякі справи.
Вернувся добрий настрій знов.
Та враз Лелека: «За хвилинку
Почуєм радісну новинку.
Спиніть на мить потік розмов!»
«Остроги» Канцлер, брат Добриня,
Пергамен жовтий з торби вийняв,
Вп'ялив у нього гострий зір
І всім оповістив святочно:
«Сьогодні, о четвертій, точно,
Відбудеться Великий Збір!»
Хоч кожний знав, що Збір цей буде,
Всім радісно дихнули груди
І світло блиснуло в очах.
Ось Канцлер знов їх запровадив
В Пісочну, Веринь і Розвадів
Бурхливі дні Юнацький шлях
Пройшов обід і пообіддя.
Підпер з нас кожний підборіддя
І у минуле вислав зір.
Нарешті жданний час прилинув:
Четверту вибило годину.
Великий Збір! Великий Збір!..
Окличник «Л. 3. О.» Ревуха,
Що як гукав боліли вуха,
Узяв у ліву руку щит,
Залізний, на краях пригнутий,
Стрілецькими майстрами кутий,
Що мав, немов би серця вид.
Довкола мав краски Закону.
Це краску чорну і червону.
Червона: радість, ярий дух,
Готовість жертви і відвага.
А чорна: сталість, ум, повага
І слово сильне, як обух.
Такий то щит грізний і красний
Узяв Окличник громогласний,
Світлицю обійшов кругом
І стукнув щитом до підлоги:
«Лицарство Залізної Остроги!
Ввійди у свій хором!!»
І двічі так гукав Ревуха,
І двічі не було ні духа,
Світлиця лиш пуста гула.
Аж як утретє зазив крикнув,
То хтось за двері легко смикнув
І клямка голос подала.
Розкрилися навстіж подвої
І серед тишини глухої
В світлицю плавко увійшов
Лелека, Обрядник «Остроги».
Кійком застукав до підлоги
І дзвінко сповістив: «Готов!»
На гасло те лицарські джури
Ввійшли рівненько, як по шнурі
І поставали коло стін.
За ними лицарі шановні,
Достоїнства й поваги повні,
В киреях чорних, до колін.
З них кожна мала герб Закону:
Острогу вишиту, червону
На лівій стороні грудей,
Де джерело живої крови
Для існування і любови
І для чеснот і для ідей.
Як лицарів пройшла громада,
То рушила Велика Рада:
Окличник, Обрядник, Скарбник,
Господар, Писар і Підчаший
І Канцлер рангою найстарший,
Стиліст, оратор і правник.
За Радою достойним кроком,
Не глипнувши набік і оком,
Два Комтури Малі ішли.
В киреях по кістки, розкритих
І багряницею обшитих,
В руках інсиґнії несли.
Один ніс меч, важкий, двобокий,
Три лікті довгий, пів широкий,
А другий кований шолом.
Що перше: честь і бойовничість,
Що друге: спокій, таємничість
І обережність перед злом.
Минули лицарів громаду,
Минули теж Велику Раду
І стали на місцях своїх.
Шолом і меч на стіл поклали
І в двері зір свій спрямували,
Ждучи найпершого з усіх.
А перший той сльоза-людина,
На стоп'ять відсотків мужчина
І бойовик і дипломат,
Оспіваний в піснях стрілецьких,
Відомий з чинів молодецьких
Великий Комтур Скоропад.
Ввійшов. Кирея теж розкрита,
Червоним атласом підшита,
В руках тисова булава.
На ній острога гін до чину.
Над нею вуса йшли вдолину,
А вгору підійшла брова.
Ввійшов. Поглянув доокола
Бадьорі очі, ясні чола,
Спинився віддих, шепіт стих.
Великий Комтур рушив далі,
Минув старшин на краю залі
І став між Комтурів Малих.
Лелека знов кийком постукав
І струнко стати всіх спонукав.
Застигли і лице і зір
Тоді махнув над головою
Великий Комтур булавою
І мовив: «Відкриваю Збір!»
І враз аж вікна задзвеніли,
А далі стрясся замок цілий
Від підземелля до даху.
Це все лицарство, скільки змоги,
Гукнуло грімко гимн «Остроги»:
«Не сміє бути в нас страху».
Як пісня лиш прогомоніла,
То приступили всі до діла,
Брат Писар за папери сів.
І почались звичайні збори,
Де хтось читає, хтось говорить,
А хтось притакує без слів.
Була одна мала різниця:
Все швидко йшло.
Що й не дивниця,
Бо крісел в залі не було,
Крім секретарського одного.
Тому, а може мимо того
Від різних квестій аж гуло.
Спершу ішли поточні справи:
Проекти зміни, чи направи,
(Бо інші стали вже часи).
А потім вже пішла повчальна
Дискусія «національна»,
Палка й на різні голоси.
В дискусії підніс Новіна,
Що фрази: «Ненька-Україна»
І «Краще Завтра» трафарет.
А хто їх уживає стало
На день, на два до криміналу,
Чи то політик, чи поет.
Нікандер, муж глибоковчений,
Казав, що теж «великий геній»
Не має сенсу, тільки гук.
Бо раз, хтось геній, то великий,
А ті всі славословні крики
Одна із примітивних штук.
І про правопис говорили,
Щоб мовознавці наші милі
Хаосові поклали край.
Між іншим, мусить бути зміна:
Коли вживаємо «Вкраїна»,
То можна «Вгорщина» й «Врагвай».
Ішла балачка про культуру:
Малярство і літературу,
Про музику, театр і спів.
Що книжка вже іде сотнями,
Що образ купить хтось часами,
Вкінці згадали й про творців.
Що всі їх дуже поважають,
По смерті свята їм справляють,
Не раз до ранньої зорі.
А промовляють там народні
Улюбленці, також голодні:
Поети, вчені, малярі.
Прийшов до слова лицар Витик,
Не так знавець, як гострий критик,
Що був відомий з різних схизм.
«Старе нудне, а то й мізерне.
Я признаю лише модерне.
А передовсім футуризм.
Чи можна мертвопетлювання,
Бензинодимнії дерзання
Замкнуть в поезію свою?!
А футурист замкнув вітражем,
Опсихоложеним пейзажем:
Сте-клю-влю-плю-скую-ую!
Коли про музику в нас мова,
Шрифт
Фон