Шрифт
Фон
Коли б не досить часті фальші,
Та де їх, браття, в нас нема?!
Вони в політиці, в мистецтві,
В історії, в судах, в купецтві.
Це й заперечувать дарма.
По Євангелію і «Слава»
Перервана була відправа,
Отцева проповідь прийшла.
Про злочин п'янства і лінивства
Причину тіло-й духовбивства
І двері до кімнати зла.
Про неживу без діл молитву,
Падку за втіхами гонитву.
Грозив смолою і вогнем.
А закінчив те все словами:
«Радію, друзі, разом з вами
Сьогоднішним великим днем».
Усі були направду раді,
Що так отець притяв громаді,
Що виказав тяжкий їх гріх.
І поклялися при нагоді,
Ні келішка до уст та й годі.
Хіба, що князь припросить їх.
Тож не були відповідальні,
Коли вернулись до їдальні
І князь просив на «пеклогрім»,
Запіканку, коньяк і чисту,
Наливку для жінок цукристу
Було тих родів шість, чи сім.
Говорять так: не штука пити,
Як є чим добре закусити
І мудро хтось переплете.
Столи вгиналися від снідів,
Що стали б і за п'ять обідів.
Кормило постаравсь про те.
Були ті закуски, що вчора,
А опріч них громадка спора
Всіляких заграничних штук:
Гомари, табуни сардинок
І найславніша з лакоминок
Кав'яр, старого Дона внук.
Все товариство, пам'ятало,
Як їх отець, куди попало,
Сьогодні за лінивство бив.
Тож кожний з них набрав охоти
Прикластись щиро до роботи
І справді, що хто міг робив.
Одні звивались коло бару,
Одні підлізли до кав'яру,
Одні засілись на пстругів,
Одні складали на тарілку,
Одні вбивали все на вилку,
Немов на списа ворогів.
Нараз до залі вбіг дворецький,
Старий, та з рухів молодецький,
Людина гостра і службіст:
«Напроти замку, на полянці
Спинилися якісь незнанці
І кажуть подавати міст.
Один з них перс, араб, чи турок
Нап'явсь, мов на рушниці курок.
Викрикує, що він твій друг.
Наказуй, князю, що робити,
Чи відігнати, чи впустити
На замок нехриста і слуг?»
Князь у задумі зморщив брови
І по хвилині так промовив:
«Мій друг?! Під замком крик здіймав!?
Хто може бути цей добродій?
Багато я колись на Сході
І друзів і знайомих мав
Невже ж мій турок з амбасади?
Коли це так, то буду радий.
Коли ж не він, то Ні! Пожди!
А скільки їх?» «На возі буда,
Та, як міркую, троє люда!»
«Пускай! А друга приведи!»
Князь був цікавий, що за люди,
А всі чекали, що то буде.
Кімнату тиша залягла.
Посеред тишини такої
Розкрилися навстіж подвої
І в середину увійшла
Дивотна пара: пан і пані.
Пан у хламиді і в турбані,
(Сяв над чолом рубін, як жар),
А пані в чорнім, мов черниця,
До того ще в заслоні лиця,
Лііш очі зорі з-поза хмар.
Мужчина до князя зближився,
На східній спосіб поклонився,
«Салем Алейкум!» мовив він.
Князь був обізнаний з звичаєм І відповів:
«Алейкум Салем! З яких вас Бог веде сторін?»
«Із Персії, країни казки,
Мене призвали обов'язки
У чарівний Рутеностан.
Ти хочеш, знати, князю хто я?
Та ж нас колись лучила зброя.
Я Абдулаг Свідерко Хан!»
«Свідерко!» крикнув князь без тями.
Мандрівче вічний! Ти, що з нами.
Як Усусус, блукав колись.
Хто нашу радість нині пійме!
Ходи, ходи в мої обійми!»
І друзі щиро обнялись
І тричі щиро цілувались.
Коли ж уже налюбувались
Собою, князь тоді до всіх
Промовив слово: «Припускаю,
Що всі Свідерка добре знають.
Його не знати був би гріх.
Від чотиринадцятого року
В Стрільцях додержував нам кроку,
На Маківці ім'я придбав,
А. вільну від боїв хвилину
Присвячував на медицину
І щиро хлопців лікував.
Був у російському полоні.
Десь там на Волзі, чи на Доні,
З неволі потім хитро втік,
Без огляду на небезпеку
У Персію зайшов далеку
І перебув там більш як рік.
Живуть у перських горах курди.
Народ, що любить галабурди,
Свідерко з ними дружбу сплів.
А бачачи їх хист, відвагу,
Велику з них зібрав ватагу
І нападав на москалів.
За ці воєннії заслуги
Султан турецький Гамід другий
Підніс його у ханський стан.
Два цісарі дали медалі,
Щоб тільки воював так далі
І розбивав ворожий плян.
А плян був Персію забрати
І турків знищити, зім'яти
У двофронтовій боротьбі.
Відтак румунів і болгарів,
А як удасться, то й мадярів.
Нічого пляник був собі.
Та друг мій тому перешкодив,
Що викликало всюди подив,
А в ворогів пекельку злість.
Про міжнародний цей гармідер
І про бої, які звів Свідер,
Як схоче сам нам розповість.
Як Україна лиш воскресла,
Він, так сказать, наліг на весла
І швидко в рідний край прибув.
Тут до останку, разом з нами,
Відважно бився з ворогами
І виграш з нами тут здобув.
По скінченні війни за волю
Він знову звихрився по полю
І в Персію вернувсь назад.
А нині, через доли й гори
Приїхав на лицарські збори,
З чого з нас кожний дуже рад»
Тут князь нарешті спам'ятався,
Що гостем лиш одним займався,
А другий певно встид ковтав.
«О, Пані! Вибачте старому,
Що знехтував засади дому
І вас як слід не привітав.
Та з любим другом зустріч мила
Мою увагу полонила,
А ваш не знаю як назвать
Забувся теж. Тому провину
Ви поділіть на половину,
Щоб легше нам було ковтать!»
«Пресвітлий князю, ти не винен,
Я познайомить був повинен»
Сказав Свідерко. «Так тепер
Дозволь представити: Зулейка,
А доня мого друга, Шейка,
Що тому кілька літ помер.
Він, маючи дітей безліку,
Одно віддав мені в опіку,
Зулейку саме. Ось вона
Наперлась їхати зі мною,
Бо якже з нянькою старою
Залишиться сама одна.
Тут, як і всюди, по закону
Вона носитиме заслону,
(За клопіт, князю, вибачай!),
Також не їстиме свинини,
І алькоголю ні краплини
Шрифт
Фон