Досить прикрий тип і великий шахрай, коли йдеться про карти. Пані, яка так віддано зазирає йому в очі і яку він час від часу десь там пощипує, думаючи, ніби того ніхто не бачить, теперішня його коханка Леокадія Фогель. Під ручку її тримає пан адвокат Імре Фогель, її чоловік і великий блазень. А той незугарний, подібний до страхопуда, кістлявий старушок, котрий, вимахуючи руками, читає решті товариства лектуру про акваріюмних рибок, професор природничих наук тутешньої гімназії Маврикій Пулярка.
Що ти не кажеш? у черговий раз засумнівався Немирич.
Тепер прошу подивитися на он ту потішну пару, яка вже, певно, встигла привернути вашу увагу своїми цілком неприхованими жестами, пане Немирич.
Тамта вельми показна демонічна дівуля з гачкуватим носиком і розпусним язичком моя гімназіяльна колежанка панна Божена Чортик, яку вже давно безвислідово зваблює мій татусь. А коло неї постійний її кавалєр барон Бальдур де Гогенгоге, стопроцентовий ідіот, але блискучий мисливець і тому улюбленець архикнязя Фердинанда. Заслонив його власними грудьми від кулі терориста, коли нещодавно архикнязь відвідував наш Чортопіль.
Я вже десь чув цю історію, промимрив Юрко.
Тепер прошу подивитися направо, де ви, пане Немирич, уже, безумовно, звернули увагу на Його Превелебність в оточенні кількох, не менш видатних осіб. Отже, тамта стара парпуля, зодягнута в стилі щонайменше середини минулого віку, то пані Мелісанда з Понятовських Жевуська печальний уламок старого шляхетського роду, що, на жаль, вигасає, пророчиця й авантурниця яких мало. Той волохатий брунет, що так захланно, великими ковтками, п'є шампана, італійський посол синьйор да Педеріні, котрий відпочиває в Карпатах на запрошення Його Превелебності, а той неприємний грубас зі спітнілими підпахвами і сигарою в жовтих зубах пан Махальський, тутешній мільйонер, власник знаменитих чортопільських броварень.
Так довго не живуть, сказав Немирич.
Прошу? перепитала Амальтея.
Я кажу, що всі вони вже давно мали би повмирати, пояснив свою думку Немирич.
Це не зовсім чемно з вашого боку, пане Немирич, захихотіла Амальтея, нітрохи не намагаючись приховати свої передні зубки.
І ти так само, моя рибонько, сказав Юрко і грайливо провів рукою їй по сідниці, але не отримав практично ніякого задоволення. «Не такі вже вони й приємні на дотик, ці її форми», подумав він і ще раз заглянув у декольте, але все наче було на місці.
Мене ще ніхто не називав «рибонька», зашарілася ледь-ледь панна Амальтея. Ви такий ніжний, пане Немирич.
Значить, вільної кімнати тут нема? рішуче спитав її Юрко.
Генрі Перселл. Сарабанда, оголосив музикант.
Почався повільний танець. До Амальтеї підкотився якийсь дженджик на комариних ногах і запросив її. Пари а було їх десь так чотири рухалися маєстатично, сходилися й розходилися, кружляли довкола власних осей, робили по два
кроки вбік, тоді навзаєм поверталися спинами і знову починали все від початку. Штука полягала тільки в тому, аби пам'ятати всю послідовність не надто складних па.
«Я б теж так міг», подумав Юрко, який вже починав нудьгувати на цьому зборищі чортопільських снобів. Але саме вчасно біля нього з'явився Попель.
У сусідньому покої зараз почнеться гра. Чи граєте в карти, пане Немирич? поцікавився він.
Колись я був чемпіоном факультету у преферансі, пихато відповів Юрко.
То прошу йти за мною.
Досить виклично пройшовши поміж танцюючими і пославши Амальтеї повітряний цілунок, Немирич націлився слідом за швейцарцем до сусіднього покою.
Там було приблизно стільки ж свічок, скільки і в попередньому, але він був цілком порожній, тільки на середині стояв монументальний стіл під зеленим сукном, за яким уже дожидалося троє партнерів: авіатор дель Кампо, Натан Гозендуфт і комендант цісарсько-королівської поліції фон Зайонц. Підійшовши до столу, Юрко виструнчився і, по-військовому скинувши головою, назвався:
Дель Немирич.
Авіатор явно скипів, почувши таке поєднання, але втримав себе в руках, тільки лиховісно блимнув на Юрка своїми чорними очима.
Прошу сідати, пане Немирич, тлусто заговорив череватий фон Зайонц. Я чув, ви добре граєте в преферанс?
Я відпочиваю тільки на кавказьких курортах, відповів Немирич.
Тоді ви гідний партнер, поблажливо муркнув фон Зайонц.
Попель, який досі мовчки стояв над столом, витягнув з кишені новісіньку колоду і, побажавши приємної забави, знову кудись вийшов.
За кілька хвилин почалася гра, в якій Юркові відразу перестало таланити. Він не міг розіграти навіть найпростішої комбінації, отримуючи постійно або «без одної», або «без двох», або безнадійно вістуючи.
При цьому йому увесь час здавалося, що фон Зайонц дуже майстерно шахрує чомусь саме в нього завше виявлялася та карта, якої так бракувало Юркові.
Наш поет, здається, саме зараз в своїй голові компонує чергову поемку, вколов Юрка дель Кампо. Ви граєте дуже неуважно, пане Немирич.
Мені заважає зосередитися запах солярки, кий струмує від вас, пане пілоте, парирував Немирич і дуже пошкодував, що поруч не було Амальтеї, бо авіатор мало не всрався зі злості.
Панове, не варто псувати один другому настрій, благодушно сказав фон Зайонц, пишучи собі чергові очки в «пулю».