Скарлатті, упізнав мелодію Немирич.
Кореллі, виправив його доктор Попель. Але менше з тим.
Чудовий рівень, поцінував Юрко. Певно, лауреати якогось фестивалю?
Та ні, це місцеві хлопці, знову розчарував його Попель. Я мушу познайомити вас з деким із присутніх.
Юрко досить незграбно підхопив келих шампанського з проношуваної повз них таці, трохи розхлюпавши при цьому.
Осторожнее, сказав слуга, змірявши його недобрим поглядом. Лезут тут всякие...
І рушив далі.
Вони підійшли до невеличкого гурту панів і пань, які про щось увічливо варнякали між собою.
Прошу познайомитися, вклонився ледь помітно Попель. То є пан Немирич, славний поет. І вважаючи свою місію виконаною, відійшов, знову легко вклонившись.
О, як приємно! втішився лисуватий пан з моноклем. Професор гімназії Гараздецький, відрекомендувався він.
«Певно, директор тутешньої восьмирічки», вирішив для себе Немирич і, переклавши келих з правої руки в ліву, поцілував долоньку молодій дамі, яка при цьому назвалася:
Амальтея Гараздецька, і показала дещо заячі передні зубки.
Огрядна матрона з діамантовим кольє на мармуровій шиї також фальшиво посміхнулася і сказала, що вона Хлітемнестра Гараздецька, голова Союзу жіночої долі.
Граф дель Кампо, авіатор.
Юрко, потис йому руку Немирич.
Я читав деякі ваші вірші, пане Немирич, повідомив Юркові Гараздецький. Вони мені сподобалися. В них є багато простору і патріотизму.
Я думаю, що ви визначний талант.
Тільки не захоплюйтеся надміру тим декадансом, застерегла пані Клітемнестра. Наш нещасний нарід потребує мужнього визвольного слова, а не якоїсь безсенсовної забавки. Наше жіноцтво дуже чекає від вас правдивих поем про свою тяжку долю:
Ну, мамусю, не будь такою вимогливою, знову сяйнула зубками панна Амальтея. Прецінь пан Немирич ще дуже молодий А ви що скажете, граф?
Поезія мене цікавить найменше, заявив дель Кампо.
О, невже там, у небесах, вам не приходять на думку якісь божественні рядки? звела брови Амальтея.
Коли я, як ви кажете, в небесах, мені на думку приходить лишень, чи досить бензини і який напрям вітру, блиснув чорними очима дель Кампо.
Юрко не втримався і ледь помітно відригнув після шампанського, але всі зауважили.
«Зараз хтось із них викличе мене на дуель», подумав він, проте всі вдали, що не зауважили нічого, і все обійшлося.
Жан-Батіст Люллі. Гавот, оголосив один з музикантів, і знову забриніла музика.
А ви, пане поет, були минулого тижня на вечірці в Лянцкоронських? поцікавилася Амальтея. Здається, я вас там бачила.
Минулого тижня мене виселяли з гуртожитку, відповів Немирич.
То ви не були на вечірці в Лянцкоронських? допитувалася Амальтея.
Я, здається, ясно сказав, розвіяв її сумніви Юрко.
Шкода, зітхнула Амальтея. Вдалася дуже пристойна вечірка. То це не ви деклямували там Рілького?
Рілького? перепитав Немирич. Ні, не я. Я
знаю напам'ять тільки Гайного. І Холодного.
Шкода, знову зітхнула Амальтея. Там був один поет, котрий деклямував Рілького.
То був не я, сказав Немирич.
Тепер я вже бачу, що то були не ви, але перше я думала, що то ви деклямували Рілького.
Ні, то був не я, бо Рілького я напам'ять не знаю.
Так, очевидно, попросту ви дуже подібний до того поета, котрий там був.
Скорше всього, бо я не міг там бути.
Граф, якому, відчувалося, все більше не подобається цей змістовний діалог і який, здається, був цілком небайдужий до принад панни Амальтеї, знову блиснув чорними очима і сухо спитав:
Добре, поезія це так собі. А який ваш головний фах, пане Немирич?
Я не Ненемирич, я Немирич, вдовольнив його цікавість Юрко.
Амальтея дзвінко засміялася і навіть заплескала у долоньки. Дель Кампо відверто спохмурнів.
Перепрошую, мені треба
до кльозету, різко заявив він і відійшов.
Бідний Міхал Сціпіо, похитала головою пані Клітемнестра. Здається, він шалено залюблений, і вона грайливо подивилася на доньку, а потім на чоловіка.
Гм, гм, поправив на собі монокль пан Гараздецький.
Мамусю, він такий прозаїчний, зітхнула Амальтея і, дотягнувшись до Юркового вуха, шепнула: Візьміть мене під ручку і пройдемося.
Вони попливли салоном саме в ту мить, коли музикант на подіумі оголосив:
Христофор Віллібальд фон Глюк. Арія Орфея з опери «Орфей та Еврідіка».
Потекла солодка флейта, і Юрко, ведучи під руку Амальтею, ненароком наступив на ногу якомусь рудявому молодикові, котрий саме щось підраховував олівцем на манжеті.
Натан Гозендуфт, шкіри і кості, назвався молодик і подав Юркові свою візитку. На візитці було написане те саме, що він уже сказав, тільки по-німецьки й готичними літерами.
Немирич сховав візитку до кишені і принагідно заглянув у досить приємне для ока декольте Амальтеї.
Тут десь є вільна кімната? поцікавився він.
Але панна тільки засміялася і накивала на нього пальчиком.
Хочете, я розповім вам, хто тут нині зібрався? спитала вона з заячою люб'язністю.
Мені це взагалі до одного місця, але кажіть, погодився знехотя Юрко. І кожне наступне повідомлення панни Амальтеї зустрічав скептично-недовірливим «що ти не кажеш?» або не менш іронічним «ні фіга собі».
З паном Гозендуфтом ви щойно запізналися, почала Амальтея. Тепер прошу звернути увагу на осіб, котрі саме розглядають акваріюм зліва від нас, там, під стіною, де бегонії, філодендрони й інші кімнатні ростини. Той ставний пан з великим черевом є командант цісарсько-королівської поліції фон Зайонц.