ІЛЛЬ: Преса?
БУРҐОМІСТЕР: А також радіо, телевізія, кінохроніка. Незграбна ситуація не тільки для вас, але й для нас, повірте мені. Як родинне містечко дами, а також через її вінчання в соборі, ми стали такі відомі, що готується репортаж про наші давні демократичні установи.
ІЛЛЬ рахує касу.
ІЛЛЬ: Ви прилюдно оголосите пропозицію тієї дами?
БУРҐОМІСТЕР: Не просто... Тільки втаємничені зрозуміють, про що йдеться.
ІЛЛЬ: Що йдеться про моє життя.
Мовчання.
БУРҐОМІСТЕР: Я натякну пресі, що... можливо... пані Цаханасян захоче зробити пожертву, і то через вас, Іллю, через друга своєї молодости. Що ви були її другом, тепер усім відомо. Цим ви формально будете виправдані, хоч би що сталося.
ІЛЛЬ: Мило з вашого боку.
БУРҐОМІСТЕР: Щиро сказати, я роблю це не задля вас, а задля вашої незвичайно порядної родини.
ІЛЛЬ: Розумію.
БУРҐОМІСТЕР: Ми провадимо чесну гру, ви самі це мусите визнати. Досі ви мовчали. Гаразд. Але чи будете й далі мовчати? Якщо ви хочете говорити, тоді нам доведеться зробити все без міських зборів.
ІЛЛЬ: Розумію.
БУРҐОМІСТЕР: Отже?
ІЛЛЬ: Я радий почути відверту погрозу.
БУРҐОМІСТЕР: Я вам не погрожую, Іллю. Це ви нам погрожуєте. Якщо ви будете говорити, то ми змушені діяти. Заздалегідь.
ІЛЛЬ: Я мовчатиму.
БУРҐОМІСТЕР: Незалежно від того, що ухвалять збори?
ІЛЛЬ: Я прийму ухвалу.
БУРҐОМІСТЕР: Чудово.
Мовчання.
БУРҐОМІСТЕР: Те, що ви скоряєтесь громадському судові, тішить мене, Іллю. У вашому серці ще жевріє якесь почуття чести. Але хіба не краще було б, якби нам зовсім не доводилось скликати міських зборів?
ІЛЛЬ: Що ви маєте на думці?
БУРҐОМІСТЕР: Ви перед цим сказали, що вам не потрібна зброя. Може вона вам тепер усе ж таки потрібна? Мовчання.
БУРҐОМІСТЕР: Ми могли б тоді сказати дамі, що засудили вас, і отримали б і так гроші. Я не одну ніч провів без сну, поки наважився зробити вам таку пропозицію, повірте мені. Властиво це ваш обовязок відібрати собі життя, як людина з гонором узяти на себе консеквенції. Не думаєте? Вже хоч би з почуття солідарности, з любови до родинного міста. Ви бачите нашу гірку біду, злидні, голодних дітей.
ІЛЛЬ: Вам тепер ведеться зовсім не зле.
БУРҐОМІСТЕР: Іллю!
ІЛЛЬ: Бурґомістре! Я пройшов крізь пекло. Я бачив, як ви робите борги, відчував як із кожною ознакою добробуту до мене все ближче підкрадається смерть. Якби ви були не накинули мені того страху, того жорстокого жаху, все було б інакше, в нас могла б вийти не така розмова, я прийняв би зброю. З любови до вас. Та тепер я замкнувся, переміг свій ляк. Сам. Було важко, але все вже позаду. Вороття нема. Тепер ви мусите бути моїми суддями. Я скоряюсь вашій ухвалі, хоч би яка вона була. Для мене вона буде справедливістю; а чим буде для вас не знаю. Дай Боже, щоб ви встояли перед вашим вироком. Ви можете мене вбити, я не нарікаю, не протестую, не боронюсь, але вашого вчинку не можу у вас відібрати.
БУРҐОМІСТЕР забирає рушницю.
БУРҐОМІСТЕР: Шкода. Ви втрачаєте нагоду очиститися, стати напівпорядною людиною. Але від вас цього й не можна вимагати.
ІЛЛЬ: Нате вогню, пане бурґомістре.
Запалює йому цигарку. Бурґомістер виходить.
Заходить ПАНІ ІЛЛЬ у хутрі, ДОНЬКА в червоній сукенці.
ІЛЛЬ: Чудово виглядаєш, Матільдо.
ПАНІ ІЛЛЬ: Каракуль.
ІЛЛЬ: Як дама.
ПАНІ ІЛЛЬ: Трохи задороге.
ІЛЛЬ: І в тебе гарна сукенка, Отіліє. Тільки екстравагантна, не думаєш?
ДОНЬКА: Де там, тату! Якби ти бачив мою вечірню сукню! Крамниця зникає. СИН надїжджає автом.
ІЛЛЬ: Гарне авто. Ціле життя я намагався здобутись на невеликий маєток, на крихту вигоди, на таке авто, наприклад. А тепер, коли воно є, я хотів би знати, як людина в ньому почувається. Ти сядеш зі мною ззаду, Матільдо, а Отілія
сяде поруч Карла.
Вони сідають до авта.
СИН: Я можу їхати сто двадцять на годину.
ІЛЛЬ: Не треба так швидко. Я хочу бачити околицю, містечко, де я жив майже сімдесят років. Чисті старі вулички, багато вже полагоджено. Сірий дим над коминами, герань перед вікнами, соняшники, троянди в садах біля брами Гете, дитячий сміх, всюди пари закоханих. На майдані Брамса зводять модерну будову.
СИН: Годель будує каварню.
ДОНЬКА: Ось лікар у своєму мерцедесі 300.
ІЛЛЬ: Долина, позаду горби, нині немов позолочені. Здоровенні тіні, в яких ми пірнаємо, а потім знову світло. Ті крани Ваґнерової фабрики і Бокманові комини наче велети.
СИН: їх пускають у рух.
ІЛЛЬ: Що?
СИН (голосніше): їх пускають у рух.
Трубить.
ПАНІ ІЛЛЬ: Смішні машини.
СИН: Мессершмідти. Кожний челядник на виробництві мусить собі щось таке придбати.
ДОНЬКА: Cest terrible.
ПАНІ ІЛЛЬ: Отілія записалася на курси, підвищує своє знання французької й англійської.
ІЛЛЬ: Практично. Пансіон Місце-на-сонці. Давно я не був за містом.
СИН: Його мають розбудовувати.
ІЛЛЬ: Кажи голосніше, така швидкість, що нічого не чути.
СИН (голосніше): Його мають розбудовувати. Звісно, це Штокер. Усіх минає своїм бюком.
ДОНЬКА: Скоробагатько.
ІЛЛЬ: їдь тепер Пюккенрідською долиною. Повз трясовище, тополиною алеєю, довкола лісничого замку курфюрста Гассо. Хмари купчаться на небі, наче влітку.
Гарна країна, осяяна вечірнім світлом. Я сьогодні наче вперше бачу її.