Нас запросили на паті, ознаймив Бард, який щойно повернувся з хорошим пивком у руках, що вказувало на якісно проведену операцію по збуту манекенів.
Поїдем годинка восьма, сказав він і, крутнувши носом на вигляд дівчат, миттєво потягнув їх в баньку. В хаті, навіть після того як вони пішли, залишалося стільки народу, що складалося враження перебування в штабі терористичної організації. Подзвонив телефон, і я підняв слухавку. Там дуже швидко сказали щось по-німецьки, але яскраво чулося слово, яке я чекав почути найбільше, «ауто».
Сорі, ніхт шпрехен дойч. Кен ю спік інгліш? постарався я залагодити назріваючий міжнародний конфлікт.
Найн, іх шпрехе інгліш ніхт, почулося з труби, і я запропонував голосу приїхати за нашою адресою: Кен ю ком хіер зібен ур, флюгхаффен штрасе зекс ахт, що мало означати: приїдьте будь ласка о сьомій годині за номером 68. У телефоні заскрипіло, і пішли гудки. Я махнув рукою, бідкаючи себе за те, що в підручнику німецької мови за два роки пройшов чотири сторінки, і пішов доїдати картофеллєн салат.
Народ готувався до паті кожен по-своєму: Анжеліка волала якісь душерозриваючі напєви, які родилися в її голові, як мухи з опаришів, Евка далі трясла своїм вже чистим, але мокрим волоссям, Бард і Тері пили півасік на кухні, смакуючи майбутню вечірню пригоду, а я гіпнотизував поглядом телефонний апарат, примушуючи його подзвонити і голосом Рокфеллера спитатися, чи хтось не продає «Побєду» тисяч за двісті марок. Час повільно підкотився до Зібен Ур, і як має бути нам у двері задзвонили ще раз. Хтось кинувся відчиняти, і я, боячись, щоб не відшили моїх клієнтів, ринувся до виходу. У дверях стояли Томас, кривоногий старий рижий німець і його жінка фрау з явно не німецьким фейсом.
Хі із інтерестед ебаут йо кар, голосом ангела з кліпу Юріт-мікс сказав до мене Томас.
Хай, сказав я і привітався з подружжям, яке виглядало ніби на кастінгу в «Сімейку Адамсів». Ми вийшли на вулицю «Побєдка» стояла біля тротуару, займаючи місце на три малолітражки, і турки, які звикли їх тут ставити, дивилися на неї з охотою розпиляти її і переплавити на один великий кальян, яким одночасно могли догнатися всі представники мусульманського світу, які перебували на той час в Берліні. Німець, який прибув на оглядини, попросив відкрити авто і довгий час залазив і вилазив з машини, прицмокуючи язиком так, ніби в нього в зубах застряло півкорови. Його жінка стояла й мовчала, і всім своїм виглядом вона кричала, що її походження має максимум спільного з походженням Олєга-воділи з Бучача. Я, затамувавши подих, рахував удари свого серця об внутрішню стінку грудної клітини, відвернувся вбік і в кишені рукою аж до болю здавив свій краник, щоб не вректи «здєлку вєка».
Франц, гавкнув зненацька покупець, простягаючи свою шуфлю в мій бік.
Кузьма, то єсть Андрій, боячись відпугнути пацана, поправився я.
Авто старе, карочє, сказав він по-німецьки, але я маю майстерню і можу з нього зробити люди. Купити його я не готовий, але можу помінятися на восьмирічний 126-дизельний «мерседес».
Я недовірливо глянув йому в очі, порослі рижими волохатими корчами.
Я, я. Помінятися на «мерседеса».
І так сказав мені клієнт номер один, який
прибився на перший день оглядин.
«Курча», подумав я собі, якшо перший-ліпший німець віддає «мерсюка» взамін, то варто покачумати пару днів і обміняти грьобану калдобіну мінімум на самольот «Фалькон», недарма ж назва вулиці Флюгхаффен. От буває фартить, да?
Найн, данке шон, відрізав я голосом Лєвітана, який обявив по радіо «Промінь» про капітуляцію Німеччини. Дас іст кляйне прайз. Цен таузенд марк іст гут прайз, відрізав я і відчув, як крила похоті проривають на плечах куртку. Німець переглянувся зі своєю жінкою, дістав візитку і простягнув мені.
Моя пропозиція діє тиждень. Дзвони, якщо що. Вони повернулися, і на прощання жінка мило усміхнулася до мене золотими коронками, від яких я налапався «зайчиків», як від зварювального апарата Патона. Так само чинно вони залізли у той «мерсюк», який по ідеї мав стати моїм, і вирулили з нашої бічної вулички. Разом з ними в напрямі Вальсдорфу виїхало відчуття, чи взагалі та машина тут комусь потрібна, крім бюргера з золотозубою фрау. Я піднявся догори, а там вже Томас ловив кайф від нової партії українців, які тарганами ганяли в нього між ногами і спустошували його тижневий запас хавчика. Через годинку вернувся Олежик. Він вирішив ознайомитися з Берліном детально і безпосередньо. Пробігши до Шпандау і назад кілометрів з пятдесят, він не знайшов того, що його сюди привело, повернувся додому і загнув в атласі наступну сторінку для завтрашньої пішої прогулянки. Побачивши в коридорі Томаса, який говорив по телефону, Олег підбіг до Барда і спитався: Віталік, як свалка по-німецьки?
Тіпа шрот чи шось таке, відповів Бард, який подумки вже жував якийсь новий вид голландських доганялок, типу гриби чи жолуді, і дав зрозуміти, що Олег не входив у його плани на вечір.
Олежик не розчарувався і підійшов впритул до Томасової ноги, глянув десь вгору, ніби на пік Ейфелевої вежі, побачив там голову, яка знає відповідь на його питання, і крикнув туди в небо: