І де тепер тільки новачків не поселяють, від несподіванки ляпнув я. Сподіваюсь, не розбудив?
Та ні, я від супервайзерів ховаюсь, не хвилюйся. Тут
це робити просторніше і зручніше, ніж у моїй каюті. І моро-зиво завжди під рукою. Не хочеш спробувати?
Морозиво чи твою каюту?
Обидва варіанти.
Ми обмінювалися смішливими поглядами, з останніх
сил стримуючи посмішки. Я вперше дивився їй в обличчя, хоча й трохи під незвичним кутом. Одне із тих облич, які приховують особливий секрет і змушують раз за разом
39
озиратися, коли пощастить пройти повз. Нечасто мені доводилось бачити такі вдома.
Ну, я так не можу, награно похитав я головою.
Треба спочатку познайомитися з тобою ближче. Потім непогано було б вийти разом в порт нагадати, як виглядає
небо. Боюсь, занадто довго ти в машині для морозива про-сиділа. А потім уже, як джентльмен, можу і до твоєї комірки
підселитись і морозива поїсти.
Вау, чудовий план. А ти не обманюєш, ти точно
джентльмен?
Мама так каже. Вона обманювати не буде.
Віриш усьому, що каже твоя мама?
Не моя просто якась мама. Тут їх багато. Неда-ремно кажуть: чужих матерів не буває.
Здається, так кажуть про дітей.
Ні, діти мене поки не цікавлять.
Твоя правда. Про дітей говорити ще зарано.
Та й куди ми їх в цій комірці запхнемо?
Повисла пауза на кілька секунд. У її очах мерехтів знайомий ще з одеських барів веселий вогник, коли невимушений
діалог перетворюється на гру у пінг-понг напівіронічними
фразами. Поки один із гравців не спасує або не пропустить
свою подачу. Тоді переможений віддається на милість переможцю. Або ж залишається на одинці з прикрою ніяко-вістю та кислуватим присмаком жалю до себе. Це якщо
той, хто програє хлопець або дівчина, в якій початково
і не були зацікавлені. Я чомусь подумав, що це наш випадок.
То коли виходимо? випалила вона і, здається, сама здивувалася від власних слів.
А я здивувався ще більше. Очікував трохи дурнуватого
діалогу, про який забуду в цьому ланцюжку однакових днів, а після час від часу мило з нею вітатимусь, поки намагатимусь
40
згадати, де ж ми встигли познайомитися. Замість того фак-тично запросив її на побачення. Часом те, що під впливом
моменту вилітає з мого рота, для мене не менший сюрп-риз, ніж для оточуючих. Іноді навіть більший. Виявилось, я не один такий. Яке щастя!
Я з радістю погуляю з тобою, повторила
вже-не-така-й-незнайомка.
Давай сьогодні чи завтра? О котрій годині в тебе
брейк?
Завтра, з дванадцятої до четвертої.
Прекрасно, відповів я і вперше на цьому кораблі
щиро посміхнувся. Даси мені свій WhatsApp?
Я надаю перевагу совам.
Вибач, сови тільки після третього побачення.
Тоді WhatsApp.
Обмінявшись номерами, я кинув ще якийсь дурнуватий
жарт на прощання, а вона засміялась знову трохи сильніше, ніж він того вартував. І я побіг. Вперше я думав про щось
інше, окрім як заробити гроші й дожити до кінця контракту.
Проте проблема залишалася: під час цього круїзу мене, на моє звичне нещастя, було занесено до IPM. Спитаєш, що це таке? Навіть якщо ні, все одно ж напишу. Мене вне-сли до списку тих, хто в цей круїз виходити не може. Або
якщо корабель почне косплеїти Титанік, ми повинні не просто бігати і кричати в паніці. А бігати і кричати організовано.
Все ж таки ми професіонали.
Добре хоч що залишили шпаринку: своє місце в цьому
списку можна обміняти. Якщо тільки знайдеш того, хто по-годиться. «Та де ж тільки мені знайти таку людину», бі-жучи металевими сходами, думав я. В роздумах розфокусував
зір, і хвилясті візерунки синьої фарби на підлозі
здавалися
океанськими хвилями.
41
Куди біжиш, Марк? почув знайомий голос біля
свого вуха. Трохи не збив з ніг перуанську дівчинку, з якою
працював перших декілька днів у буфеті. Памятаю, ми постійно посміхались один одному при зустрічі. Ще одна фаль-шива звичка, яку я набув на кораблі.
О, sorry-sorry! Hello! How are you? на одному диханні випалив стандартний «смол толк» про важкість корабельного життя і гіркість рису в крю-месі і, навіть не дозво-ливши їй нормально відповісти, додав навздогін: Слухай, ти плануєш вийти в Халіфаксі?
Куточки її губ піднялися догори. На цей раз посмішка
стала трохи теплішою.
Я б хотіла, проте маю всього дві години брейку
довго гуляти не вийде та й
Тоді могла би ти зі мною помінятися? Я в цьому
списку, а мені справді потрібно вийти, перебив я її і одразу зрозумів, що зробив. Стало трохи соромно.
Вона втомлено видихнула і спантеличено подивилася
навколо, наче шукаючи когось.
Нууу добре. Зараз підемо?
Навіть не уявляєш, як виручиш мене, відповів я, поки ми піднімалися на шостий поверх, до офісу метроді.
Пройшло всього кілька хвилин, а я вже був вільний виходити з цієї плавучої тюрми, в яку сам себе запроторив.
Дякую тобі sooo mmuuuch, протягнув я так, що аж сам собі не повірив. І за те, що витратила частину свого брейку на мене, я насправді вклав усю можливу
вдячність в те «thank you».
Тільки людина, що працювала на лайнері, зрозуміє, наскільки дорогими бувають вільні три хвилини, і що за пятнадцять хвилин можна завершити майже всі необхідні
для життя справи: сходити в душ, переодягнутись і навіть