До того ж порада навряд чи припала б до смаку балтійцеві, бо від нарікань на жорстокосердість європейців містер Калинкінс перейшов на викриття росіян, гіршими від яких, на його погляд, були тільки скнарі естонці. Ніколас і сам був не вельми схвальної думки про нових руських, але чути власні судження з уст іноземця було гидко. (Здається, й Пушкін писав щось подібне?)
Нам з вами не пощастило, бубонів експортер сметани. Не вистачило квитків на наш фірмовий потяг «Карліс Ульманіс». Там усе по-іншому чисто, культурно, свіжі молочні продукти в ресторані. А це якийсь Гулаг на колесах. Ви знаєте, що таке «Гулаг»? Провідники дають холодний чай, у ресторані тхне тухлою капустою, а після кордону, от побачите, по вагонах почнуть вештатися повії.
Я уявляв собі Гулаг дещо інакше, не втримавшись, уколов Фандорін, але попутник іронії не зрозумів.
Це ще півбіди! притишив він голос. Після паспортного контролю й митниці ми з вами зачинимо двері на ключ і ланцюжок, тому що пошаливают . Містер Калинкінс вимовив це слово по-російськи (вийшло: because they there poshalivayut), поклацав пальцями й переклав це специфічне дієслово як «hold up». Справжні бандити. Вриваються до купе й відбирають гроші. А поїзна поліція та провідники з ними заодно підказують, де пасажири при гаманцях. От і позаминулого місяця
один мій знайомий
Ніколасу набридло слухати цю русофобську балаканину, й він скоїв страшенно нечемний вчинок начепив навушники й увімкнув плеєр, касету в якому було встановлено на психотерапевтичну пісню, що закликала полюбити Росію чорненькою. Фандорін так заздалегідь і спланував: перетнути кордон під хрипкий голос співака Юрія Шевчука.
Здається, подіяло.
«Родина, еду я на Родину!» залунало в навушниках, «Іван Грозний» зменшив швидкість, готуючись гальмувати біля першої російської станції, й Ніколас захитався в такт заводному приспіву. В серці й справді щось таке ворухнулось, у носі защипало, на очах от тобі й на! виступили сльози.
Фандорін повернувся від вікна й винувато подивився скоса на латиша. Той поглядав на англійця з жахом, ніби побачив перед собою Медузу Горгону. Співак із Ніколаса, звичайно, був кепський; але ж не настільки? «Ага, згадав магістр, Калинкінс же не знає, що я володію російською».
Одначе порозумітися не вдалося, бо саме цієї миті двері з брязкотом від'їхали, і до купе, гупаючи чобітьми, ввалилися двоє військових у зелених кашкетах: офіцер і солдат.
Офіцер був неправдоподібно червонолиций і, як здалося магістрові, не зовсім тверезий в усякому разі, від нього тхнуло якимось міцним, але, очевидно, недорогим спиртним напоєм; до того ж він час від часу гикав.
Це прикордонна варта, зрозумів Фандорін.
Головний страж став перед британцем, простяг йому витягнуту лопаткою долоню і сказав:
Гик.
Ніколас збентежився, зрозумівши, що зовсім не уявляє собі, як проходить у Росії звичайний ритуал перевірки паспортів. Невже його заведено починати з ручкання? Це незвично і, певно, не вельми гігієнічно, якщо врахувати, скільки пасажирських долонь мусить потиснути офіцер, але зате дуже по-російськи.
Фандорін квапливо підвівся, широко всміхнувся й міцно потис прикордонникові руку. Той вражено втупився в божевільного іноземця знизу вгору й півголосом пробурмотів, звертаючись до підлеглого:
От виродок. Диви, Саприка, ще не такого набачишся.
Потім висмикнув пальці, витер долоню об штани й гаркнув:
Паспорт давай, чорт неруський! Паспорт, андерстенд? І знову солдату: З нього не паспорт, а довідку з дурдому брати.
Хирлявий, блідий Саприка невпевнено хихикнув.
До червоної книжечки з національною британською фауною левом та єдинорогом дивний прикордонник поставився без будь-якого інтересу. Тицьнув помічникові зі словами:
Шльопни. Гик.
Солдатик ставив на відкритій сторіночці штемпель, а офіцер тим часом уже заходився біля містера Калинкінса.
Ага, зловісно сказав протягом червонолиций. Братня Латвія. Морщачись, погортав сторіночки, одну для чогось продивився на світло. А візка-то кирдик, змазана, з явним задоволенням зазначив він. Із такою тільки до Африки їздити. І дати до пуття не розбереш.
Мені таку у вашому консульстві поставили! захвилювався комерсант. Не я ж штамп ставив! Пане старший лейтенант, це причіпки!
Старший лейтенант примружився:
Причіпки, кажеш? А як ваші погранці наших громадян мурижать? Я щас зсаджу тебе до з'ясування, отоді будуть причіпки.
Містер Калинкінс ізблід і тремтливим голосом попросив:
Не треба. Будь ласка.
Потримавши паузу, прикордонник кивнув:
Ось так. Я вас навчу Росію поважать Гик! Гаразд, шльопни йому, Саприка. І велично вийшов у коридор, зачепивши плечем двері.
Солдатик заніс штемпель над паспортом, глянув скоса на калинкінську пачку «вінстона», що лежала на столику, й тихенько попросив:
Сигареткою не пригостите?
Латиш, шипляче вилаявшись по-своєму, підштовхнув до простягнутої руки
всю пачку.
Фандорін спостерігав за цією сценою в цілковитому заціпенінні, та потрясіння ще тільки розпочиналися.