Шрифт
Фон
Ребра оббили ялицею й мовби обіцяну жертву
В дар за щасливу дорогу лишили, пішла така чутка.
Потім самі замикають таємно героїв громаду,
Вибрану жеребом, в темній утробі; все черево кінське,
20 Цілу його глибину наповняють узброєним військом.
Тенед іздалека видно, преславний колись був той острів,
Повен достатків, аж поки стояла Пріама держава;
Нині морська лиш затока, лиш захист для суден непевний.
На узбережжя пустинне запливши, вони заховались;
25 Нам же здавалося, що відпливли вони з вітром в Мікени.
Тож цілій Тевкрії з серця спадають тривалі турботи.
Брами відкрились; як мило пройтися у табір дорійців,
Бачити звільнене місце, покинуте все побережжя.
Тут був долопів загін, ось Ахілла був лютого табір,
30 Тут було місце для флоту, а тут вони звикли боротись.
Ті задивились на згубний дарунок діви Мінерви;
Велич коня їх дивує; і перший Тімет закликає
В замок його затягнуть, серед мурів поставить.
Були це Хитрощі в нього чи доля така вже троянська, не знати.
35 Капій, проте, й також ті, в чиїх головах розум був кращий,
Дар цей підступний данайський, цю засідку вкинути радять
В море, або підложити вогонь, або черево свердлом
Вглиб провертіть, перевірить, що криє той сховок таємний:
Так поділилась непевна юрба на два табори різні.
40 Перший тут перед всіма у натовпі люду численнім
Лаокоон, розпалившись, збігає з високого замку
Й здалека кличе: «Нещасні, яке безголів'я велике
В вас, громадяни? Ви вірите, може, що ворог від'їхав?
Може, в данайців без зради дари? Чи Улліс вам не знаний?
45 Таж в деревищі або заховались підступні ахейці,
Замкнені в ньому, або ця споруда на нашу твердиню
Зроблена, щоб заглядала в доми і зверху на місто
Впала, чи інший тут підступ; ох, тевкри, не вірте коневі.
Як там не буде: данайців боюсь і з дарами прибулих».
50 Так він промовив і в розмаху сильнім свій спис величезний
В бік, у закруглене скріпами черево тої потвори
Він заганяє. Той вбивсь, тремтячи, аж утроба здригнулась,
Гуркіт і стогін луною відбились в порожній коморі.
От коли б так присудили боги й не змилив би наш розум
55 Та розтрощити залізом аргейську криївку вказав нам,
Троя й ти, замку високий Пріама, донині стояли б.
З поля тим часом ведуть юнака пастухи дарданійські
З криком гучним, щоб віддати цареві; у нього на спині
Зв'язані руки; незнаний, він стрічним віддавсь добровільно,
60 Щоб цього лиха накоїть і Трою ахейцям відкрити;
Був це бадьорий юнак і готов на одно і на друге:
Виконать задум підступний чи з певною смертю зустрітись.
Молодь троянська, в бажанні побачить його, звідусюди
Навперегін набігає й на глум його хоче узяти.
65 Тож заприміть це лукавство данайців і з того, що вдіяв
З них тут один, ти усіх їх пізнай.
Бо як збентежено перед очима він став безборонний
І навкруги по фрігійській громаді повів своїм зором,
Мовив: «О горе, яка ще земля і моря які можуть
70 Взяти до себе мене? Що нещасному ще зостається?
Бо й у данайців ніде мені місця нема, і дарданці
Ворогом мають мене і крові жадають моєї».
Плач цей зм'ягчив нам серця, й ми обурення наше до нього
Стримали. Розповісти велимо, із якого він роду,
75 Що нам приніс і на чім покладає він, бранець, надію.
Той охолонув від страху та врешті почав говорити:
«Все, що скажу тобі, царю, це буде одна лише правда;
Не заперечу того, що я сам з арголійського роду.
Перше, що я визнаю: якщо доля Сінона нещасним
80 Може зробить, то нікчемним зробити й брехливим не зможе.
Може, колись випадково чував ти ім'я Паламеда,
З роду Белідів, про славу його голосну, може, чув ти.
Через ганебний донос пеласгійці його покарали
Смертю, невинно, за гадану зраду, бо завжди противник[32]
85 Був він війні цій; тепер за покійником гірко ридають.
Батько віддав мене вбогий йому за товариша зброї
Ще в моїй юності ранній; він був мені й родич до того.
Поки він міцно держався при владі й на радах владарських
Значення мав його голос, було і ім'я моє знане,
90 Й шана була мені. А як звела його геть з цього світу
Злоба й ненависть Улісса всі знають, про що говорю я
Горем прибитий, життя коротав я у чорному смутку
Й серцем обурювавсь завжди за гибель невинного друга.
І не мовчав, нерозумний, але, коли доля дозволить
95 В рідний мій Аргос звитяжцем вернутись, поклявсь урочисто
Месником стати, й ненависть тяжку цим стягнув я на себе.
Звідси почав я котитися в прірву: з хвилини тієї
Обвинуваченням хитрий Улісс переслідував завжди,
Сіяв в народі непевні про мене чутки і свідомо
100 Зачіпки ждав, не спочив він, аж поки Калхант нагодився.
Нащо немилі нам спогади ті викликати даремно?
Гаятись нащо, як ви кладете в один ряд всіх ахейців?
Досить того, що ви чули; карайте якмога скоріше:
Так ітакієць хотів би, і щедро заплатять Атріди».
105 Тут ми бажанням усі загорілись розвідать докладно,
Що то за злочин, нам невідомий, готують пеласги.
Він же, обман затаївши, із страхом і далі провадить:
Мали данайці не раз вже покинути Трою, тікати
І відступити, втомившись війною, що довго тривала.
110 Ох, щоб були це вчинили! Та часто морські буревії
Їм замикали дорогу і вітер лякав їх південний.
От коли кінь із балок кленових стояв вже готовий,
Враз тоді хмари густі зашуміли по цілому небу.
Серед безладдя шлемо Евріпіла спитати оракул
Шрифт
Фон