Шрифт
Фон
Сум на обличчях, покора, й долонями б'ють себе в груди;
Та відвернулась богиня і очі спустила додолу.
Гектора тричі довкола ілійського муру волочить,
Тіло бездушне Ахілл продає там, на золото важить.
485 Тут вже риданням гірким заридав він із самого серця,
Зброю побачивши всю, і повіз, і другове тіло.
Бачить Пріама, як руки беззбройні в благанні ламає.
Між старшиною ахейців себе він пізнав після того,
Й сходи бійців, і чорного Мемнона військо. А далі
490 Пентесілея приводить ряди амазонок; мов місяць
Їхні щити; вона в шалі, завзяттям між тисяч палає,
Золототканою груди відкриті вона підв'язала
Пов'яззю, діва, а битись готова з мужами нарівні.
Все це здавалось Енею дарданському подиву гідним,
495 Аж занімів він, у місце одно свої втупивши очі.
Входить до храму цариця краси неземної Дідона:
Першою йде, супроводжена почтом великим юнацтва.
Наче уздовж узбережжя Евроту або на верхів'ях
Кінту Діана виводить танки, а за нею юрбою
500 Линуть відціль і відтіль ореади, вона ж через плечі
Свій сагайдак перекине, йдучи, і поставою юних
Всіх перевищить богинь, аж Латоні безмовною млостю
Серце вмліває. Так виглядала й Дідона, так само
Весело серед юрби виступала, над царством майбутнім
505 Працю сама доглядала. Сіла у храмі[24] по тому,
Коло дверей, на високім престолі, опершись, довкола ж
Варта у зброї. Судила, закони давала, ділила
Нарівно праці тягар або жереб веліла тягнути.
Друзів тут раптом бачить Еней, що в великій надходять
510 Гурмі: Антея, Сергеста, Клоанта хороброго й інших.
Бачить він тевкрів, що вихор розвіяв їх чорний по морю
І по чужих узбережжях, далеких краях порозносив.
Аж остовпів він і сам, і Ахат з ним зі страху і втіхи;
Дуже хотілось їм руки з'єднати, але невідомі
515 Речі гнітили їм страхом серця. Отож непомітно,
В хмару велику повиті, розвідати вийшли, яка ж бо
Доля спіткала мужів, де їх флот, при якім узбережжі,
Що їх сюди привело; бо з усіх кораблів наближались
Вибрані, й ласки благали, й до храму ішли гомінливо.
520 А як вони, увійшовши, змогли говорить особисто,
Іліоней, найстаріший, спокійно почав промовляти:
«О володарко, якій дав Юпітер нове збудувати
Місто й дав силу по правді народами гордими править,
Просим тебе, нещасливі троянці, розігнані вітром
525 В хланях морських, відверни ти од суден цих полум'я згубне,
Люд пощади наш побожний і зглянься на нашу недолю.
Ми не прийшли ні залізами нищить лівійських пенатів,
Ні грабувати зухвало й до берега зносити здобич;
Зовсім ми іншої вдачі, пихи у побитих немає.
530 Є десь країна далека, Гесперія зветься у греків,
Давня країна, родючістю й зброєю сильна й могутня.
Жив енотрійський там люд, а нині Італії назву,
Кажуть, од ймення вождя свого внуки дали тій країні.
Ми туди їхали. [25]
535 Та Оріон хмаровійний неждано, здіймаючи хвилі,
Нас на мілини закинув безвихідні, австрам нестримним
Дав на поталу, по хвилях бурхливих і скелях розвіяв
Непрохідних. Лише жменька мала нас дісталася якось
Вашого берега. Що за народ тут тепер проживає?
540 Що за країна така, що варварські звичаї терпить?
Нас не пускають на берег піщаний, за зброю беруться,
Вийти на землю боронять. Як люди й їх сила не мають
Шани у вас, пом'яніть хоч богів, які правду й неправду
Знають. Еней був наш цар; не було в нас правішого мужа,
545 Ні побожнішого й вищого в війнах і в справі військовій.
Доля якщо зберегла того мужа, й повітрям надземним
Дихає він, і темінь жорстока його не покрила, Страху нема в нас.
Не будеш і ти нарікати, що перша
Руку ти нам подала. Бо ще в Сікулійській країні
550 Військо, й міста, і славетний Ацест є троянської крові.
Хай нам дозволено буде вітрами пошкоджений флот наш
Витягнуть, в лісі колод нарубати і витесать весла,
Щоб, як віднайдемо тільки царя й товариство, могли ми
Їхать в Італію радо й шукати латинського царства.
555 А як рятунок пропав, і ти, батечку тевкрів найкращий,[26]
В морі лівійськім втопився, й нема для Іула надії,
Хай хоч принаймні на води Сіканії вернемось знову
Ми, до Ацеста-царя, і увійдем в готові оселі,
Звідки прийшли ми». Іліоней так сказав, а дарданці
560 Всі це схвалили.
Коротко в відповідь мовить Дідона, чоло похиливши:
«Виженіть, тевкри, страх із сердець і турботи забудьте!
Долі тягар і недавність держави примушують владно
Так учиняти і скрізь стерегти широчезні кордони.
565 Роду Енея людей хто не знає чи города Трої?
Хто не чував про хоробрих мужів, про пожежу воєнну?
Серце пунійське не з каменю справді, і, не відцуравшись
Міста тірійського, сонце ясних запряга своїх коней.
Схочете, може, в Гесперію їхать, країну велику,
570 Там, де Сатурнові ниви, чи в Ерікса край, до Ацеста,
Володаря, сприятиму вам я, дам поміч потрібну.
Разом зі мною ви схочете, може, в цім краї осісти,
Город віддам я, який закладаю; свій флот витягайте:
Будь то чи тевкр, чи тірієць мені це однаково буде.
575 Хай би й Еней-володар, тим же самим привіяний Нотом,
В край наш прибув. По всіх узбережжях і межах лівійських
Певних людей я пошлю перевірить, чи, кинений морем,
Не заблудивсь він в лісах, чи, може, в містах десь блукає».
Цими словами зворушені батько Еней із Ахатом
580 Мужнім вже довго із темряви вийти всім серцем бажали.
Перший Ахат до Енея промовив: «Гей, сину богині,
Шрифт
Фон