Шрифт
Фон
Суден на морі фрігійському. Мати богиня вказала
Шлях, і я долі послухав. З ним сім лиш зосталось, розбитих
Евром і морем. І от, сіромаха, чужинцем блукаю
385 Я у пустині лівійській, з Європи і з Азії гнаний».
Довше жалів не знесла цих Венера і так перебила:
«Хто б ти не був, я не вірю, щоб ти проти волі безсмертних
Дихав повітрям оцим життєдайним, якщо у тірійське
Місто прийшов. Отже, сміло рушай, до порогів цариці
390 Прямо іди. Я віщую тобі, що повернуться друзі;
Флот врятувався, змінивсь Аквілон і привів його в пристань,
Тож ворожити на птицях батьки недарма мене вчили.
Лебедів, глянь там, дванадцять веселим ключем надлітає.
Їх то, як ранні тумани із неба ясного опали,
395 Птах наполохав Юпітерів;[21] от вони довгим рядочком
Вже осідають на землю або на осілих, здається,
Дивляться зверху. То як, повернувшися, крилами мають
Шумно і небо кругом облітають, співаючи пісню,
Так твої судна і молодь уже десь на пристані, може,
400 Чи паруси розпустивши на вітрі, прямують до неї;
Ти лише йди і скеровуй свій крок, куди шлях твій провадить».
Мовила і відвернулась; і шия сяйнула рожева,
Коси божисті у неї на тім і якийсь божественний
Видали запах, одіння опало до стіп, і богиня
405 В світлості повній з'явилась. А він, лиш пізнав свою матір,
Вслід їй, що в далеч зникала, такими озвався словами:
«Нащо так часто й жорстоко обманюєш сина пустими
Цими примарами? Чом це рукою твоїх доторкнутись
Рук я не можу, ні слова почуть, ні до тебе промовить?»
410 Так нарікає й до мурів прямує. Венера у хмару
Їх загорнула, ідучих, запоною мряки покрила,[22]
Щоб їх ніхто не побачив і пальцем до них не торкнувся,
Щоб не задержав в дорозі, причин не питав їх приходу.
Легко в повітрі сама полетіла на Пафос і радо
415 Там оглядає оселю свою, де храм її, звідки
Ладан сабейський із ста вівтарів аромати їй курить,
Пахощі свіжого квіту вінки посилають до неї.
Ті завернули тим часом туди, куди стежка вела їх,
Вже й на пагорб зійшли, що над місто й твердиню сусідню
420 Зверху дививсь. З тих громадь дивувався Еней; ще недавно
Тут лише хижі стояли; з брам, із брукованих вулиць,
З руху гучного на них дивувався. За діло взялися
Палко тірійці. Одні для твердині там мури будують,
Інші котять каміння руками; ці під будову
425 Площу рівняють, а ті борозною їй межі обводять.
Суддів уже вибирають, начальників, раду священну.
Пристань влаштовують інші, ті закладають фундамент
Для побудови театру, а ці величезні колони
Тешуть із скель, майбутні готуючи сцени окраси.
430 Так, наче бджоли на луках квітчастих улітку працюють
В сонячній спеці, як рій молодий вилітати вже має,
Або тоді, як росяться меди й розпирають вже соти
Плином солодким, одні беруть те, що їм інші приносять,
Ті ж, у рій об'єднавшися, трутнів лінивих громаду
435 Гонять від вулика; праця кипить, а меди фіміамом
Пахнуть. «Щасливі ви, мури вже ваші здіймаються вгору!»
Каже Еней і верхів'я будівель міських оглядає.
Входить тоді, оповитий у мряку, аж диво сказати
Прямо в юрбу і змішався із нею, нікому не видний.
440 Був у середині, в місті тім, гай із розкішною тінню.
В ньому пунійці, по морю бурхливому гнані, найперше
Те відкопали знамення, яке несмертельна Юнона
Їм показала, швидкого коня голова пишногрива[23]
Віщим знаменням була. Бо народ той колись, у майбутнім,
445 Так і у війнах мав бути найпершим, як спритним в житті був
Довгі віки. На цім місці величний сідонська Дідона
Храм будувала Юноні, багатий дарами і повен Ласки богині.
Були в ньому мідні і сходи, й пороги;
Сволоки міддю трималися, й міддю бряжчали завіси.
450 Вперше у цьому гаю він побачив нове, що зм'ягчило
Жах його серця, уперше відважився мати надію,
Долі щербатій своїй тут уперше почав довіряти.
Поки він пильно усе оглядав у тім храмі величнім,
Ждавши царицю, і поки у місті його дивувала
455 Велич мистецької праці, угледіти встиг, як бої всі
Трої зображено, бачив війну, про яку уже слава
В світі лунала, Пріама пізнав він і поруч Атрідів,
Вздрів і Ахілла, обом їм ворожого. Став і заплакав:
«Є на землі ще десь місце, Ахате, чи є десь країна,
460 Де ще не чули б про нашу недолю? Чи бачиш,
Пріам ось, Слава і тут також має свою, їй належну заслугу;
Вміють тут плакать над горем, бідою журитись людською.
Геть увесь страх, бо ця слава і нам іще стане в пригоді».
Так промовляє й безплідні малюнки ті оком голубить,
465 Тяжко зітхає й сльозами рясними вмиває обличчя.
Бачить тут, як у боях колись там, під Пергамом, бувало;
Там он, бач, греки тікають, а молодь троянська жене їх;
Там своїм повозом гонить фрігійців Ахілл шоломистий.
Ось недалеко і Резові шатра під білим брезентом
470 Він розпізнав і заплакав. Ті шатра жахливо спустошив
Крові жадливий Тідід, проникши до них, коли першим
Сном всі заснули; ввів коней вогнистих він в табір раніше,
Ніж напились вони з Ксанту й скубнули троянської паші.
В другому місці було, як Троїл утікає, як кинув
475 Зброю, сердешний хлопчина, боєць, що Ахіллові рівний!
Коні тікать почали, а він навзнаки на порожнім
Повозі й віжки тримає. На шию опало волосся
Й пил замітає, і землю скородить оберненим списом.
А одночасно троянські жінки йдуть до храму Паллади,
480 Їм неприхильної, й одіж несуть; в них розплетені коси,
Шрифт
Фон