Шрифт
Фон
Виглядом зброї і грецьких шоломів вони обманулись.
З криком гучним і данайці тоді, озлобившись за втрату
Дівчини, в наступ пішли, Аякс поміж ними завзятий,
415 З ним два Атріди і слідом усе долопійське їх військо.
Так противійні ударять на себе вітри, як зірветься
Буря, і Нот, і Зефір, а зі сходу як злине на конях
Евр і ліси заскриплять, скаженіє Нерей із тризубцем,[40]
Аж у найглибших безоднях морськії запіняться хвилі.
420 Навіть і ті, що у темряві ночі ми їх розігнали
Хитро й по цілому місту розвіяли їх, надбігають.
Перші вони і щити пізнають, і підмінену зброю;
Зраджує в мові різниця;[41] пропало все, в них перевага.
Перший Кореб від руки Пенелея при вівтарі самім
425 Збройногрізної богині упав і Ріпей, з-поміж тевкрів
Найсправедливіший, був-бо він правди найбільший
поборник (Але судилось не те йому); впали Гімант і Гіпаніс,
Їх свої рідні убили. Й тебе від загину не встигла,
Панте, побожність велика твоя врятувати, ні навіть
430 Cвітлий вінець Аполлона. Ти, попеле Трої й останній
Пломінь життя моїх рідних, ви свідками будьте, що в вашій
Хвилі останній я стріл і пригод не злякався данайських;
І заслужила правиця моя, щоб загиб я, якщо вже
Доля таке присудила. Тоді завертаємо звідти
435 Я, і Іфіт, і Пелій зі мною (Іфіт із них старший
Віком, Уліссом був ранений Пелій), до дому Пріама
Разом прямуємо, звідти-бо чуємо крики. Тут щойно
Бій розгорівся великий, неначе б ніде не було вже
Іншого бою й ніхто вже й не гинув у цілому місті;
440 Cічу завзяту побачили ми, як оселі данайці
Штурмом беруть, черепахи зробивши з щитів, облягають[42]
В дверях пороги, до стін приставляють драбини і лізуть
Аж на одвірки щаблями, лівицею щит наставляють
Як охорону від списів, правицею ж кроков сягають.
445 З другого боку дарданці зривають і вежі, й покрівлі
Цілі з домів, як побачать, що все вже пропало, щоб ними
Аж до хвилини останньої замість знаряддя боротись;
Сволоки, золотом ковані, предків старинні прикраси,
Тягнуть зі стелі, а інші, кинджали загострені взявши,
450 Всі обсадили пороги й їх строєм тісним захищали.
Дух свій піднісши, йдемо в оборону ми царського дому,
Поміч героям нести і додать переможеним сили.
Двері були потайні, і пороги, і хід для домашніх Межи
Пріама палатами, скриті одвірки в затиллі.
455 Ними-то звикла була Андромаха сердешна ходити,
Поки ще царство стояло, без подруг, сама, щоб відвідать
Свекрів і Астіанакта, синочка, до діда водити.
Лізу туди аж на верх я покрівлі найвищої, звідки
Кидали списи рукопаш тевкри нещасні даремно.
460 Cкраю там башта стояла, що гребнем вершини своєї
Аж до зірок піднімалась, і з неї на Трою дивитись
Звикли вони, на флот і на табір данайський. Її-то
Ми доокола залізом підважуєм, там, де в найвищім
Поверсі споєння вже попустило й хиталось; з підвалин
465 Давніх виважуєм і вивертаємо. Скинена раптом,
Валиться з гуком і широко шереги криє данайські.
Вслід їм і інші підходять. Тепер вже ніщо не вгаває,
Ані каміння, ні інше знаряддя
А у передсінку самім, на першім порозі лютує
470 Пірр, аж виблискує сяйвом на ньому озброєння мідне.
Наче той вуж, що отруйного зілля наївся й на світло
Виповз, набряклий узимку, в холодній землі він ховався,
Нині ж він, скинувши шкуру стару, випинається свіжий,
Юності повен, блискучий, угору здійма свої груди,
475 В'ється хребет обручами ковзкими, він пнеться до сонця,
З пащі троїстий язик висуває. А разом із Пірром
І Періфант премогутній, і Автомедонт з ним, возничий
І зброєносець Ахіллів, і вся із ним скіроська молодь:
Всі підступають під замок, вогні на покрівлю всі мечуть.
480 Cам він між першими взяв двоєсічну і гостру сокиру,
Й нею пороги рубає, і мідні зриває з устоїв
Двері, і, швидко дубові бервена міцні прорубавши,
В них розсуває велике вікно, наче пащу широку.
Видно середину дому, відкрилися довгі покої
485 Давніх царів і Пріама, приміщення їх потаємні.
Видно і воїнів збройних було на вхідному порозі.
Всюди мішається плач з жалюгідною там метушнею,
Зойк і ридання жіночі в просторих лунають світлицях,
Крики до зір золотих долітають. Жінки по кімнатах,
490 Жахом прибиті, блукають і двері, обнявши, цілують.
Пірр напирає із силою батька сторожі й запорам
Не зупинить його. Від тарана, що гатив по одвірках,
Зрушилась брама й, зірвавшись з устоїв, упала. Пробоєм
Роблять дорогу. Промощують доступ і перших вбивають,
495 Вдершись, данайці і закуток кожний наповнюють військом.
Навіть, прорвавши загати, потік так не плине шумливий,
Що, крутежами пробившись крізь греблі, згори через ниви
Рине скажено на луки кругом і худобу і стайні
Тягне далеко з собою. На власні я очі там бачив
500 Неоптолема, як бивсь він завзято, й Атрідів обох я
Бачив там на порозі, й Гекубу, і сотню невісток,
Бачив Пріама, як кров'ю зливав вівтарі і вогонь той,
Що освятив його сам. П'ятдесят тоді спалень[43] на внуків
Певна надія й трофеями, й золотом варварським горді
505 Впали й одвірки, а що не згоріло, данайці тримають.
Може, спитаєш мене, яка була доля Пріама?
Він, як побачив і міста руїни, й розбиті угледів
Мури, й пороги будівель, і ворога в серці покоїв,
Зброю старий, хоч одвик вже від неї, бере на тремтячі
510 З старості плечі даремно, прив'язує меч без потреби
Й сміло впадає на лави густі ворогів, щоб загинуть.
Шрифт
Фон