Шрифт
Фон
Світлом відбитим. Лунають десь сурми, гук воїнів чути.
Зброю вхопив я безтямно, хоч що вже тепер у тій зброї?
315 Та спалахнув я бажанням зібрати загін і на замок
Кинутись разом, шаленство і гнів навіть розум виводять
Із рівноваги, збагнув я, як гарно загинути в битві.
Вирвавсь тим часом Пант Отріад з-під ахейської зброї (
Феба жерцем був у нас він на замку), в руках ледве держить
320 Утвар священну, богів переможених, внука малого
Й мов непритомний біжить до порогів. «Гей, Панте, волаю,
Як рятуватися нам, яку боронити твердиню?»
Ледве я встиг це промовить, як важко зітхнув він і каже:
«Б'є вже остання година, Дарданії день неминучий.
325 Ми лиш колишні троянці, колись Іліон був і слава
Тевкрів велика була, та все те Юпітер жорстокий
В Аргос цілком переніс, а тепер он панують данайці
В місті палаючім. В мурах, всередині, кінь височенний
Збройних мужів з себе сипле, звитяжний Сінон з нас глузує
330 Й сіє пожар. Одні напливають у навстіж відкриті
Брами, без ліку, з великих Мікен їх причалило стільки!
Інші, озброєні теж, у завулки тісні уступили;
Стали залізні ряди, їх мечі аж іскряться, готові
Сіяти смерть, так що брам охоронці передні наосліп
335 В бій ледве сміють рушати, безладно боротися з ними».
Вражений цим Отріадовим словом, богами натхнений,
В бій і вогонь я іду, куди чорна Ерінія кличе,
Брязкіт озброєння й крик, що до неба лунає. Надходять
Друзі Ріпей і Епіт, у боях дуже славний, у сяйві
340 Місяця ще надійшли Гіпаніт і Дімант, а за ними
Разом стає у ряди і Кореб молодий, син Мігдона.
Щойно останніми днями він в Трою прибув випадково,
Гнало його до Кассандри гаряче кохання; тепер він
В поміч фрігійцям ішов і Пріаму, бо був його зятем.
345 Ох, безталанний, не чув він того, що у приступі шалу
Суджена там віщувала.
Щойно побачив їх разом усіх я, готових до бою,
Так я тоді до них мовив: «Молодці, серця наймужніші
В вас надаремно, якщо забажали з'єднатись зі мною,
350 З тим, що на смерть іде певну. Ви бачите, що нам судилось.
З храмів святих, вівтарі залишивши, боги усі вийшли,
Ті, на яких ця стояла держава! Йдете рятувати
Місто в пожарі. Умрімо ж, в середину киньмося бою!
Є для побитих один порятунок рятунку не ждати».
355 Цими словами ще шалу додав я серцям молодецьким.
Мов серед темряви ночі вовків шаленіючих зграя,
Що зголодніла утроба наосліп їх гонить, а з горлом
Висхлим залишені десь вовченята чекають, і ми так
Через ворожі ряди і крізь стріли на смерть ішли певну,
360 Прямо до міста, а ніч похмурим своїм покривалом
Всіх нас покрила. Хто жах тої ночі, загибелі й вбивства
Виразить може словами, слізьми ті нещастя оплакать?
Падає в порох весь город старий, що стояв стільки років;
Всюди по вулицях всіх валяються трупи беззбройних,
365 Повно їх теж у домах і на божих священних порогах.
Та не самі лиш тевкрійці вину свою кров'ю змивають,
Часом відвага приходить в серця переможених, гинуть
І переможні данайці. Усюди розпука жахлива;
Всюди лиш жах один, образи смерті встають незліченні.
370 Перший з данайців попав Андрогей нам негадано
в руки Разом з загоном великим; вважав нас за дружні фаланги
Він, не впізнавши, й таким озивається приязним словом:
«Гей же, мужі, поспішайте, чого це ви так забарились?
Інші Пергам, що в пожарі горить, по шматочку розносять,
375 Ви ж тільки зараз у бій вирушаєте з суден високих?»
Мовивши це і відповідь мавши якусь невиразну,
Врешті таки зрозумів, що у вир ворогів він потрапив.
Весь охолонув і, скрикнувши, миттю назад він одскочив.
Так, наче десь у колючих кущах несподівано ступить
380 Хтось на гадюку і раптом, злякавшись, тікає від неї,
Люто-бо шию свою підняла вона темно-зелену,
Глянувши, так затремтів Андрогей і почав утікати.
Ми на них лавою сунемо й збройно кругом обступаєм.
І незнайомих з місцевістю й лютим охоплених жахом
385 Стелимо трупом, і спершу сприяє роботі цій доля.
Успіхом цим запалившись, Кореб до своїх покликає:
«Друзі, де доля й раніш нам дорогу рятунку вказала
Й де нам прихильність являє, туди ми за нею ходімо:
Нумо, щити заміняймо й данайські візьмімо відзнаки;
390 Підступ чи мужність це буде, хто стане питать, коли
йдеться Про ворогів? Самі зброю дадуть». Так сказав і гривастий
Із Андрогея шолом надіває, і щит, що мав пишний
Герб, він бере собі, меч він аргівський до боку чіпляє.
Те саме роблять Ріпей і Дімант, і за ним уся молодь
395 Радо, і кожний з них зброїться в свіжу добичу.
Йдемо всі, Межи данайців вмішавшись, та бог не пішов наш за нами.
Темної ночі цієї, у січі зустрівшись, багато
Билися ми, багато ахейців послали до Орка.
До кораблів своїх, до узбережжя одні з них тікають,
400 Інші, в ганебнім перестраху, знов у те черево кінське
Лізуть і криються там, у знайомій уже їм утробі.
Гей, ні на що проти волі богів нам не слід сподіватись.
Ось витягають Кассандру, Пріамову доньку, з святого
Храму Мінерви; розпатлані коси у неї, до неба
405 Марно підводить палаючі очі; підняти лиш очі
Може вона, бо руки їй ніжні в окови закуто.
В лютому шалі Кореб не міг цього знести і кинувсь
В саму середину тої фаланги, собі на загибель.
Всі ми за ним поспішаєм і в збиту вриваємось січу.
410 Вперше тоді із покрівлі святинь наших сипнулись
Густо удари на нас, і зчинилась різня нещаслива.
Шрифт
Фон