Шрифт
Фон
То вже не жінка, то - змія,
То у сім'ї - палач.
Обдумай все. Тобі з ним жить.
Нащо тобі ті люди?
Людям аби горілку пить,
І дертись на всі груди.
23.10.1961 р.
ПРИЙШЛА НЕДІЛЯ
Прийшла неділя, день чудесний,
Такий, як всі буденні дні,
Але в буденний день на серці
Чомусь приємніше мені.
Чому?- не знаю. А можливо
Тому, що є де час дівать?
А в вихідний - весь день самотній,
Хоч скрізь красунь, що й ніде стать.
Проходять хлопці і дівчата,
Жінки з собачками, весна,
А я ще й досі невгамуюсь,
Бо хочу те - чого нема.
30.11.1961 р.
ХТО РОЗСИПАВ ЗОРІ?
Ларисі
Запитала якось донечка у мене:
-Чому на берізках листячко зелене,
Де зима береться, де беруться діти,
Хто весну придумав і рожеві квіти?
Чому так як вечір шепчуться тополі,
І чому всю нічку Місяць світить в полі?
Ще вона питала /дай Боже згадати!/,
Хто навчив зозулю гарно так кувати?
Слухав я дитину й що? - не знав казати,
Скоро ось почнеш ти хлопців чарувати
І тоді так само теж почнеш питати:
-Хто людей навчає ніжить і кохати?
24.2.1975 р.
ЩОБ СТАТЬ ДОРОСЛИМ
-Куди ти так спішиш, братеня?-
У меншого питає Женя.
Грицько поглянув з висоти:
-Хочу дорослим стать як ти.
-Той, хто дорослим хоче стать -
Повинен вічно пам'ятать,
Якщо ти дав громаді слово -
Стримай його обов'язково.
А щоб по-іншому сказать,
За вчинки тре' відповідать.
Дорослим можна стать і в п'ять,
Але багато треба знать.
Навіщо це тобі, браток,
Адже ти й так в нас молоток,
Нащо тобі ті урагани,
Що всім несуть дорослим рани?
Живи спокійно і радій,
Що ти нічийний, що ти свій,
І ні від кого незалежний,
Хоч світ для всіх він - перехресний.
28.6.2002 р
КОТИКИ
Кажеш, що на тебе ще весна не діє,
Так чому ж від дотику рук моїх ти млієш?
О, моя голубонько, ще ніхто відколи
Сам втікти від себе не зумів ніколи.
Бо це вже відомо кожному із школи:
Як втечеш від Юри, прийдеш до Миколи.
Так в житті написано, так в житті ведеться,
І хто-зна чи інший кращий попадеться?
Ну а хлопці, киценько, всі вони - коти,
Він зробив роботу. Далі думай - ти.
А тому, красунечко, перше, як кохати -
Думай, чим ти котиків будеш годувати?
14.3.1978 р.
МОЯ ВЕСНЯНКА
Твої очата - промінь сонця
Бентежать більше, ніж весна,
Пройдись ще раз по-під віконцем,
Моя веселко чарівна.
І посміхнись весняним ранком
Теплом давно забутих мрій,
Своїм коханням ураганним
Смуток в душі моїй розвій.
Твої очата - промінь сонця
Бентежать більше, ніж весна,
Пройдись, ще раз по-під віконцем,
Моя веснянко чарівна.
3.3.1978 р.
НА КУРОРТІ
Таких як ти - судити треба,
За що вже ти прости мені,
За те, що ти надію вкрала
На всі двадцять чотири дні.
Радієш з того, що дурепа,
Що не собі і не людям?..
А я чомусь таємно думав -
Що справжня ти, що ти - мадам.
17.11.1978 р.
СИЛЬНІША ВІД СМЕРТІ
Нічка з зорями шепоче а кругом поля,
Скільки кинете ви оком - скрізь моя земля.
В небо руки простягають крани голубі,
Ніжність з зір вони черпають і дають тобі.
Віддають тобі навічно - тільки ти бери
І радій, співай, пишайся, що не вийшла з гри.
Місяць в золоті полоще твій ,дівчино, стан,
А над річкою, над лугом - стелиться туман.
Не хвилюйсь, моя дівчино, певен, - прийде час
Як ковшом зачеплять зорі і жбурнуть до нас.
І де був пісок і глина - виросте трава,
І держава - Україна стане, як нова.
Зацвітуть сади вишневі і моя земля
Стане казкою для всіх нас также, як зоря.
Як для мене ти, кохана,- йшов би навмання,
Так цілуй життя, дівчино, звечора до дня.
Обнімай життя як можеш, помислом душі,
Щоб співали для людини, навіть, комиші.
І щоб ті їм розказали, як сто літ назад
В комишах за волю-щастя помирав Остап.
Біля нього Соломія краплями без сну
День і ніч життя вливала за любов йому.
І, здавалось, смерть ось поруч, захолоне кров,
Та життя сильніше смерті, де життя - любов.
14.10.1962 р.
В ГІДРОПАРКУ
Зоре моя ясна й незгасима,
Світлоока загадко моя!
Ти пригляньсь, як осінь притрусила
Лавочку, де ти була і я.
Як навколо все осиротіло,
І Дніпро став, як бульдог якийсь,
Продуває сирістю все тіло -
Тільки не теплом як ти колись.
А пекучим, злючим листопадом,
Груднем посивілих каменюк,
Де колись під світлим зорепадом
Пив тепло з твоїх коханих рук.
21.9.1967 р.
ЯК ЗГАСНЕ ДЕНЬ
Як зійде зоря в небі ясна
Й сховається в синім гаю,
Я знаю: день божий погасне
Й згадаєш про вірність мою.
Однако мене покохаєш,
Й захочеш втекти - не втечеш,
Бо де ж ти, моя дорогенька,
Ще більшого дурня знайдеш?
22.11.1968 р.
ЯКЩО ВАС ЧЕКАЮТЬ
Коли в лісі птахи співають -
То хочеться жити і жить,
Тим-більше як зорі кивають,
Гукають в гаю побродить.
Тоді і душа молодіє,
І дишеться, ніби в раю,
І море найглибше міліє,
Як вас хтось чекає в гаю.
30.11.1968 р.
ТИ ДУМАЄШ, Я ТОБІ ВІРЮ?
Ти думаєш, я тобі вірю,
Що ходиш у гай ти сама,
Як птахи щебечуть у квітах,
Як в полі гуляє весна?
Чи може вважаєш, що можна
Сьогодні буть там, завтра тут
Як хвильками жито гуляє
І маки у полі цвітуть?
Бо знаю, все те, що говориш -
Не більше як просто слова,
Бо знаю, що ти б не сміялась,
Щоб в гай ти ходила сама.
5.11.1968 р.
ПОРТ КОХАННЯ
Світлані
Скільки живу, благаю небо,
Щоб ти завжди цвіла, як мак,
І щоб завжди я мчавсь до тебе -
Як в рідний порт летить літак.
І скільки б порт не пустував той,
Собі не можу допустить,
Що в порт мого кохання зможе
Літак хтось інший посадить.
І знать, що в сонце і негоду,
Зможеш завжди мене прийнять,
Шрифт
Фон