Шрифт
Фон
Поезія - не просто зброя,
А щось сильніше у стократ,
Адже ракета раз стріляє,
А слово - вічне, як Сократ.
Поет підспівувать не стане:
Для нього - честь, чи Калима,
Тому сьогодні поміж нами
Багато декого нема.
А ці, що поки задержались,
Цю плагіатську порохню
Час розмете її й розвіє -
Як всяку підлість і брехню.
3.4.2003 р.
ПОСТРІЛ У МАЙБУТНЄ
Поет народний - той, що пише
Чим людська спільнота дише,
А придворний - в дудку грає
Тим, хто в дудку щось кидає.
А тому: один - народний,
Інший,вибачте, придворний.
Й хоч часи такі настали,
Що читать всі перестали,
Й все ж, напевно, той правий -
Що помер, але живий,
Бо все справжнє - незабутнє.
То - як постріл у Майбутнє.
7.11.2001 р.
ДОМОКЛІВ МЕЧ
Поет, якщо він справжній,
То кращого слова нема.
Він, як обух для начальства,
В'язниця йому не страшна.
Бо знає за кого страждає,
Для нього, що батько, що син,
І доля його не лякає,
Його не підкупиш нічим.
Поетів начальство не любить,
Бо ті, як Домоклів меч,
То послана Богом кара -
Для всіх, хто несе людям смерч.
22.9.2001 р.
ПАДАЮТЬ ЛИСТЯ
Листя на брук опадають,
А люди проходять, а люди минають.
Люди! Навіщо ви топчите листя?
Люди проходять. Падають листя.
23.10.1968 р.
БІЛІ ЖУРАВЛІ
Стали дні невимовно-похмурі
І тумани в полі залягли,
Осінь вже заграла на бандурі
На все небо пісеньку'курли'.
Вітер десь за труби зачепився
І трясе, як сірий вовк зайців...
Я ішов й на небо задивився
Як летіла зграя журавлів.
16.11.2003 р.
ЧИ ТИ ПІДРІС?
Присвячую Сосюрі В. М.
Коли гуляв над лісом травень
І пах із берега полинь,
Тоді й сказав мені Сосюра:
-Пісні відспівані - відспіваним покинь.
І з тих часів води немало
Дніпро у море переніс,
А я ще й досі чую голос:
-Ну, як ти синку, чи підріс?
21.5.2004 р.
ТРАВЕНЬ ВИШНЮ ОДЯГАЄ
Травень Вишню одягає,
Ніби дівку під вінець,
А Берізка позіхає:
-Слава Богу. Накінець.
І до Дуба посміхнулась:
-Ну а ти чого розкис?
На весілля Вишня просить,
То ж піди хоч поголись.
13.12.1982 р.
ПРО ВІЧНІСТЬ
І так помалу - помаленьку
Ми всі підходим до межі,
Після якої, хто перейде -
Вже не писатиме вірші.
Душа пірне у інше царство -
У царство вічної весни,
Де нас полонить інше братство
Таких нещасних як і ми.
1.9.2007 р.
ПРО ПОЕТА
Я знав відомого поета
/Він сам себе так величав/
Писав він оди і сонети
І навіть каже: успіх мав.
Я знав відомого поета,
Який геть все перечитав,
Але достойного сонета
Він так в житті й не написав.
Прожив поет той досить довго,
Знав він і Леніна й царя,
Писав про Сталіна, Микиту,
Кричав і Кучмі він 'Ура'.
Сини у нього знатні люди,
Що скажеш, - світла голова.
Він знав: і Сочі, і Карпати,
А от поезії нема.
Як критик - був він відчайдушний
І тут вже нічого казать!
Він міг й професора повчати,
А сам поет - не вмів писать.
21.9 2007 р.
ПОЕТ І КОХАННЯ
Над полем зіронька гуляла.
З яких прилинула країв?
Ти не мені подарувала
Тепло жіночих почуттів.
Подарувала ти поету
Оте тепло і ту красу,
Яку уже ось стільки років
Я в світ закоханих несу.
Твоє кохання то не просто -
Прийшов, схопив і переміг,
Твоє кохання - то щедеври,
Які для людства приберіг.
Бо ту красу і ті щедроти,
Які колись від тебе брав,
Я всі до крапельки, кохана,
В скарбницю неба передав.
Ти не мені подарувала
Оті всі запахи дібров,
Бо ними світ зачарувала,
Щоб люди вірили в любов.
Даруючи любов поету,
Її даруєш ти вікам,
І, може буть, колись нащадки
Ще і позаздрять трохи нам.
За ту натхненну насолоду -
Яку в світ ніжності несли,
Щоб в мирі всі жили народи
І їх всіх радувать могли.
То ж не жалій кохання жару,
Завжди бодрись, завжди кріпись,
І, якщо хочеш вічно жити? -
Любить і ніжить не лінись!
25.1.1983 р.
ПОЕТ І КОХАННЯ - 2
Поет, якщо він, дійсно, справжній -
Він не належить сам собі,
Бо пройде час й з його архівів
Піднімуть всі його вірші.
І все оте його таємне -
Піде на осуд всіх людей,
І всю поезію поета
Будуть сприймати через фей.
Кого, скажіть, цікавить спориш,
Чи гуркіт трактора в степу?
Людям давай як більш видовищ,
І 'бабс', як в Пітері Петру.
А ми, якщо сказать відверто -
Тоді жить будемо в віках,
Як нас з тобою сприйме небо
І жить залишить у віршах.
Любов поета породила
Й дала йому, як меч перо,
Щоб Ліра вічно всім служила -
І не чинила людям зло.
25.1.1983 р.
ПОЕЗІЯ
Поезія - це небо неозоре,
Де все у ній - і блискавки, і грім,
Поезія - це квіточки і зорі,
І посмішки вродливих німф.
Поезія - це зливи і відливи,
Поезія - це радощі і біль,
Це люди і щасливі й нещасливі,
Коли в душі у кожного в них хміль.
Поезія - це бурі й буреломи
І тиха гавань ніжних почуттів,
Коли душа в житті не знає втоми -
Скільки б вона не відала гріхів.
Поезія - коли хвилює море,
І в берег щастя б'є любов,
Коли вам хочеться в ті гори -
Які хвилюють вашу кров.
10.1.1997 р
НАЙКРАЩОМУ ДРУГУ
Поету Станіславу Жуковському
Я був твоїм найліпшим другом
І за тобою бігав скрізь,
Ще з тих часів як пас ти в лузі
В селі корівок й білих кіз.
Я був твоїм найкращим другом,
Та цього ти не оцінив,
Й твою прочовгану подругу
Чомусь ніколи не любив.
Але за тебе був горою,
Де тільки міг - там захищав,
Й був ладен впасти головою
За те в житті - чого не мав.
Бо ти не був ніколи другом,
Просто таким - не тим, не сим,
Любив собою хизуватись,
Як на морозі сивий дим.
І, написавши сот дві віршів,
З себе пророка возомнив,
Але тебе я, присягаюсь! -
Найбільше всіх в житті любив.
Ти як і я поки ніхто,
Шрифт
Фон