Шрифт
Фон
Ви покажіть, хоч би одного,
Щоб хтось із нас не знав другого?
І так воно було і буде -
Поки на світі будуть люди.
Бо всі б жінки повимирали
Щоб ми на їх не заглядали.
Як би хотів я помилитись
Й на ту, що вірна - подивитись!
16.8.2003 р.
НА СПАСА
Як вперше я поцілував,
/А це було в п'ятнадцять - літом/,
О, як тоді переживав,
А раптом в тебе будуть діти!
Тоді - ось хрест вам! - ще не знав,
Звідки вони і я де взявся?
А соловей в гаю співав,
Мов з мене він всю ніч сміявся.
А зараз ви лише погляньте,
Їй ще нема і десяти,
Ну а вона, немов синичка
Тебе гукає, йди сюди.
16.6.1990 р.
ЯКБИ НЕ ТИ
Ноги відпадають від утоми
І судома мучить день від дня,
А тебе побачу біля дому -
То співає арфами душа.
Щоб робив на світі я без тебе,
Де б черпав натхнення і любов? -
Бо без тебе навіть ясне небо
Не зуміє розігріти кров.
6.6.1990 р.
КОЛИ БУЛИ МИ МОЛОДИМИ
Поки манили нас діброви
Й жінки, як дрофи - замашні,
Нас не лякали ріки, гори
А ні далекі, ні свої.
Захочеш - слухаєш зозульку,
Зохочеш - соло солов'я,
Куди не підеш - скрізь весілля,
Яку зустрінеш - та й твоя.
5.5.1962 р.
ЗАБРАЛА СПОКІЙ
Ти принесла краси повну хату
Що вже ніде ні сісти, ні стать,
Про таку тільки можна помріять,
Якщо вам у житті двадцять п'ять.
В мою душу забралась тривога,
Й сам не знаю, радіть чи кричать?
Хай що буде! Не дрейф, Валентине,
Брали й більших і цю будем брать.
Ти принесла для щастя кохання
Так, як вечір приносить нам ніч,
Мою душу шматуєш, кохана,
Як цариця - Козацькую Січ.
14.12.1982 р.
В ГАЮ
Ранком, як стало світати
В гай ми пішли погуляти,
Ніжні, як шовк груденята
Став я в тім сяйві шукати.
Пити з них пристрасну силу,
Бо дуже хотів буть щасливим!
13.6.1990 р.
КОЛИ ЦВІТУТЬ ЯБЛУНІ
Скоро вистрілять яблуні
Білим цвітом бажань,
Прилити, моя ластівко,
І на світ наш поглянь.
І прислухайсь, як весело
Нас стрічають дрозди,
Як приносиш ти... радощі,
Ніби куфоль води.
Ти прийди щоб поглянути,
Як гарцює лоша,
І чому так... бубнявіє
Як приходиш, душа?
10.4.2003 р.
ОДИНОКЕ ЩАСТЯ
О, красуне - жінко,
Чудо ти планети!
О, не даром пишуть
Про твій стан поети.
Ти моє натхнення,
І моє нещастя,
Бо чого те варте
Одиноке щастя?
25.6.1990 р.
ПАРНАС
Поезія! Тебе я не лишив як ти кульгала,
Коли ти вчилась, як дитя ходить,
Коли ще тільки ледве шкандибала
Й себе не вміла захистить.
Тебе не кинув як за тебе били
Оті, які вчепились за Парнас,
І як вовки хапали нас за крила
Всіх, хто підходив до Парнаса з нас.
І хоч тебе не випускав у люди
На сторінки журналів і газет,
Але з тобою був завжди і всюди,
Щоб кожний з вас став сильним, як атлет.
Щоб ти була для злих - боліголовом,
А для шляхетних ніжна, як любов,
Щоб ти окріпла і змужніла духом,
І ніжності набралася з дібров.
Тепер усе це є: і ненависть, й зневага,
І образів, як в небесах зірок,
І думаю, не лишить вас відвага,
Серед вовків зробить свій перший крок...
27.6.1990 р.
ВІДОМОМУ ПОЕТУ
Івану Драчу
Писать потрібно так - як пише Драч,-
Сказав великий критик, що ледь дише.
Щоб в тій поезії ніхто не розібравсь
І,навіть, той, хто сам ті вірші пише.
Бо вартих дум в тих віршах не знайшов,
Бо в них по - моєму - ні музики, ні змісту.
Ну я - віслюк! - та ж люди не сліпі,
Але він має пити що і їсти.
Бо вся його поезія з води.
Мовчить читач, та автор не дрімає.
Автор мовчить від геніальної бурди,
Ну а читач від того, що читає.
9.3.1988 р.
ЗАВІХОЛЕНІ СКРОНІ
Завіхолило, захурделило
Батогами веселих стріл,
З тих часів як тебе біля річеньки
Під вербичкою я зустрів.
Вже давно з них осипалось листячко,
І на скроні подерся туман,
А мені ще хотілось так вирватись
За село,де пишався каштан.
І під музику сивих коників,
І дзвінкий соловейковий свист -
Цілувати тебе, як русалочку,
Як цілує артистку артист.
Ой, ви зорі мої! Ой, ви зіроньки!
Помаленьку проходить мій час,
І хоч скроні мої завіхолені,
Але й досі не можу без вас?
26.9.1990 р.
КОРАБЕЛЬ ЖИТТЯ
Вже скоро, миленька, вже скоро
І наш кораблик відпливе,
І наші душі у безсмерття,
Лишивши тіло, понесе.
І над безмежними віками
З вітрами будемо гулять,
Зате, тоді із ким захочем -
Над світом будемо літать.
Аж поки, знов літ через триста,
А може й через тисяч п'ять -
Ми знов повернемось на землю,
Щоб долюбити, докохать.
6.4.1990 р.
ПРИЙДИ
- Хочеш мене лишить біди?-
То обдури, але прийди...
16.4.2004 р.
КОРЧІ НА ПАПЕРІ
Я в академіки не прусь,
І як вони писать не буду,
Бо хочу гідно послужить
Не лише їм а й всьому люду.
Щоб і безграмотний мужик
Міг зрозуміть, про що йде мова,
Й не спотикавсь, мов, за корчі
За ті слова, що не відомі.
Сказали б просто, що пани
Тоді по-справжньому всі раді,
Як хтось придумає слівце,
Яке не знають і в сільраді.
І бігай з словом тим весь день,
Як дурень з ступою по місту,
Щоб хтось його розшифрував,
Та ще й з професорським тим змістом.
Приглянтесь, ви до Кобзаря,
Чи хоч одне, знайдете, слово -
Якого б ти чи я не знав,
Та, видно, це не панська мова.
Візьміть, для прикладу Драча,
Такого в вірш понавтикає,
Не знаєш, як і пояснить,
Коли якесь дитя спитає.
Бо, певно, думає, якщо
Більше корчів понавтикає,
То всі відразу загудуть:
- Який розумний Драч - все знає!
4.4.2003 р.
ТИМЧАСОВА ПОРОХНЯ
Поет не той, що сипле рими,
Ніби, хурделицю зима,
Поет він відчуває ритми,
Де щира правда, де брехня.
Слово поета - це як постріл,
Що оживає і вбива,
Яке нікого не обходить
Так, як комбайн хліба в жнива.
Шрифт
Фон