Взагалі слово «бог» сильно розгалужене в нас, а це вказівка, що воно старе й дуже поширене з глибокої давнини. Слово «збіжжя» (збожжя, корінь «бог») це те, що подають боги; позбавитися заступництва богів «зубожіти». А «небога» це та, від кого відступається опіка Божа, сирота, безпомічна; звідси й «небіжчик» людина без земного опікуна бога.
З дуже давнього часу в нашій мові склалося багато виразів зо словом бог , які дійшли й до нашого часу: бозна бог знає, помагайбі помагай Боже, спасибі спаси Боже, Бог вість, боронь Боже й т. ін. Цікаво, що в нас слово бог де-не-де змінилося на біг, а це вказує на його глибоку давність та засвоєність, бо, скажемо, Господь не змінилося в нас ніде на Госпідь.
Головна основа нашої християнської релігійної термінології позосталася дуже давня, часто дохристиянська, напр.: Молитва, молитися, гріх, грішити, грішник, жертва, жертвувати (пор. жерти), жертівник, Сповідь, сповідатися, говіння, говіти, Причастя, причащатися, проповідь, Храм, Вечірня, Утреня, Рай, пекло (грецьке ад), святкувати, Свято, Небо, небесний, душа, вінчатися, Похорон, і десятки інших релігійних термінів.
У наших народніх приповідках часом полишилися відгуки про колишніх богів, напр.: По що чужого бога взивати, коли свій біля хати. Може й ці приповідки теж старі: Нам Бога не вчити, як хліб родити, або: Пошли, Боже з Неба усього, що нам треба.
3. Стародавні назви богів
Для більшости назов богів були в нас свої імена, але старші й головніші боги мають назви стародавні, тепер для нас не завжди ясні, напр. Сварог, Хоре і ін. А що божі назви добре ввійшли в людську свідомість, на це вказує нам те, що в нас не мало топографічних імен мають своє походження від назви старих богів, напр. Турів, і такі інші, див. далі.
Для етимологічного вияснення значення божих імен виставлено багато найрізніших теорій, майже кожен учений давав свої пояснення, та задовільних і сталих пояснень іще й досі нема. Це могло б указувати на глибоку старовину цих назов, таку, яку маємо в назвах наших річок, напр. Дніпро, Дністро й ін. а це вказувало б також і на глибоку старовину постання в нас цих богів. Кидається ще в вічі, що в наших народніх піснях зовсім нема згадок про дохристиянських богів, підо впливом Церкви імена ці в піснях протягом віків зовсім таки позникали, бо були в явній разячій суперечності з новою дійсністю.
4. Володимирові боги
Проф. Е. Аничков у своїй цінній праці 1914 р.: «Язичество й древняя Русь» твердить, ніби в давній Україні-Русі було три релігії: 1. Князь і дружина головним своїм богом мали Перуна, 2. Купці міщани признавали свого бога торгівлі, Велеса, «скотья бога», цебто бога маєтку, і 3. Простий народ цих богів не визнавав, але мав своїх божків. Коли Київський князь підбивав собі якого іншого народа, то боги підбитого народу ставали в підлегле становище до головного бога князя.
«Володимирові боги», на думку Е. Аничкова, мали ціль політичного об'єднання племен Русі. Це були виключно княжо-дружинні військові боги, а на чолі їх стояв божок Перун. Перше Перун не був богом повселюдним, але, ставши самовладцем, кн. Володимир вивів своїх богів з укриття, і поставив їх у Києві на холмі, «вні Двора Теремного». На чолі цих богів був Перун, як головний Володимирів бог, і його він оточив іншими, богами підбитих народів: як князь стоїть на чолі всіх племен, так і його бог має бути головним богом для всіх підвладних племен.
Опираючись на тому, що вже В. Ягіч твердив, що бог південний не конче почитався на півночі, і, навпаки, Аничков рішуче твердить, що «Володимирові боги не тільки не боги всього слов'янства, але навіть і не всіх північносхідніх слов'янських племен» (ст. 345). Якубудь зв'язь цих богів з богами германськими чи грекоіталійськими Аничков відкидає (ст. 344). Усі Володимирові боги, як тільки він прийняв Християнство, з часом позникали цілком (ст. 268, 269).
З цими теоретичними припущеннями Е. Аничкова трудно погодитися вже хоча б тому, що, скажемо, слово Перун перун було поширене в низах, і ще й сьогодні воно загально відоме по всій Західній Україні, де визначає грім та блискавку. Суспільні класи України могли мати якогось бога за більшого свого покровителя, але в загальному Релігія була одна для корінного українського народу, фактів проти цього з давнини не знаємо. Взагалі теорія Аничкова помітно суб'єктивна і місцями явно натягнена, чому й сам автор на ст. 269 признається: «Весьма возможно, что я преувеличиваю».