«Онокентавр звір ніякісь, от голови як человік, а от ног як осел. По словенску китоврас » (Лист 215).
«Неясыт , по грецку пелекан, птах єсть в Єгипті, подобний бусюлові, которий в пустині рад мешкати, которому змії врогують, і діти єго умерщвляють. А он, прилетівши, клюється в перси (груди) свої і кров іспущаєт на них, і так оживают» (Лист 20).
Не мало подає оповідань про дивовижних звірів, птахів і ін. також київський «Лексикон славеноросскій» 1627 р. Ієромонаха Памви Беринди. Ось хоч трохи:
«Івин » птах, ужами кормячійся, боцянові подобний» (ст. 412).
«Саламандра бестійка вел(ика) як ящорка. Так зимна, же огнем жиєт й пломень гасит» (стр. 450).
«Сирена див морський: до пояса стан панянський, а далій рибій» (стр. 454).
«Скилла звіря морскоє, о шести голов песіх, а постать красної невісти. А остаток тіла уж. В тісном місці живеть, где і харивдист, тоєсть тісноє море, где як вир пожираєт кораблі» (стр. 455).
«Xімера коза, спереду лев, а ззаду змій, а в середині хімера».
Різні Збірники та Словники також подають багато оповідань про дивовижні рослини, дерева та явища природи. Напр. той же Лексис 1596-го року Лавріна Зізанія подає:
«Драчіє єсть хоіна, которая, в вині зварена, злічуєт уха, ропи полни й очи уразовиі, то ест раненні албо ударенні». (Лист 12). Це драч, колючий кущ (Б. Грінченко І. 441). Алфавит початку XVII ст. на л. 1245 дає те саме.
«Сморщ оболок, которий, з Неба спустившися, воду з моря смокчет, і єсли корабль набігнет на тоє місце, то і корабль з людми порвет, а потом пустит, й розобєт корабль» (Лист 27). Це смерч, вихор на морі. В Алфавиті початку XVII ст. це смерчь на ст. 320.
Українська мітологія
1. Зложення мітології
мітологіюЗвичайно, щоб говорити про українську дохристиянську мітологію, ми не маємо ще потрібного матеріялу, а той, що є, ще не опрацьований належно, можемо говорити про мітологію всеслов'янську, і вже на її тлі виділювати й українську. Питання своєї мітології розроблені в нас мало, а цілих систем і зовсім нема, хоч матеріялу зібрано вже досить.
Як ішов розвій Київського Олімпу, знаємо мало. Треба думати, що він починався від єдиного бога Неба й Світла, і йшов до окремих богів природи, цебто окремі авища природи потроху уосібнювалися й перетворювалися в окремих богів, так постали, певне, боги: Перун, Даждьбог, Хоре, Велес і ін., а початковим богом був у нас може Сварог.
Слов'янська мітологія мало розвинена, і не відлилася в таку стройну систему, як, скажемо, мітологія грецька чи римська. Генеалогії, родоводу слов'янських богів, не знаємо, боги сильно плутаються між собою. Кидається в вічі, що в
нас мало богинь, а Лада та Мокбша неясні.
У слов'ян балтійських, навпаки, мітологія була розвинена значно сильніше, як у інших. Слов'яни, а з ними й ми, були многобожниками; розуміння Одного Бога хоч і було в окремих одиниць, але маси того не знали.
Правда, у Початковому Літопису під 1114 р. (Іпат. ст. 200) знаходимо спробу дати на основі грецького Хронографа початкову генеалогію богів: «Прозваша й (його) Сварогом. І посем царствова син єго, іменем Солнце, єго же наричють Дажьбог. Солнце царь, син Сварогов, єже єсть Дажьбог», але вона сильно поплутана.
Кидається в вічі, що наші божества часом дуже неясні, їхній антропоморфізм мало розвинений. Установлювати якусь хронологію чи доби в такій мітології немає ще можности, і всяка наукова система її буде штучною, яка тільки здалека нагадуватиме правдиву стародавню.
Слов'янська мітологія досить убога, але все таки слов'яни дійшли до уосібнення деяких своїх божків, і мали для них окремі назви. Персоніфікація наших божків помітно мала, це головно природні сили та метеорологічні явища.
Наші боги були: 1. Уосібнення сил природи, 2. Покровителі господарства, і 3. Покровителі і охоронці людського життя. Головніших богів було небагато, але богів другорядних усе ж таки було помітне число, тільки вони мали збірну назву: домовики, лісовики, польовики й т. ін. Для багатьох цих божків наші предки так і не склали назви, бо не глибоко персоніфікували їх.
Не було й остаточного певного родинного зв'язку поміж богами, так що боги наші не складали ясної родини, і майже про всіх їх ми не можемо певно сказати, чиї вони сини, чиї діти, й як вони доводяться один одному.
На початку всі боги жили на землі, у сусідстві людини, і допомагали їй або шкодили. Але земне життя було тяжке й убоге, для богів невигідне, а тому пізніше, у міру розвитку мітології, головніших богів переселено на Небо, що над нами, звідки їм легко оглядати і вони бачать увесь свій світ. Але й перенісши богів на Небо, люди мислили їх таки по-земному, у людському вигляді, до поняття духових божеств наші предки ніколи не дійшли.
2. Релігійна термінологія
Таким чином найважніше релігійне слово бог формою позосталося в нас незмінним, і не було заступлене новим грецьким teos. Слово бог було в нашій мові з дуже давнього часу, а дісталося до нас десь із південного Сходу, із персько-іранського
світу, пор. санскритське bhago, зендське bagha, перське bagha багач, багатство, добро, податель добра. Наші слова: багач, багатий, багатир, багатство (давніші: богач, богатий, богатир, богатство), збожжя збіжжя й т ін. одного спільного пня зо словом бог.