Таким чином, на нашу думку, Галицька Армія уявляла з себе боєздатну регулярну армію з не зовсім відповідним командним складом; у ній панував лад, карність і надзвичайно добре було організоване запілля. З національного боку це була одноманітна маса з піднесеним національним почуттям.
Головним ворогом для Галицької Армії були поляки, тому з огляду на це почуття треба брати під розвагу характер подій у майбутньому, які спричинилися до поважних політичних кроків командування Галицької Армії.
Щодо характеристики Армії УНР, що створилася на руїнах російської армії, то виглядала вона так: ... За мирних часів хахли, як їх називали в армії, були найбільш бажаним елементом у кожній частині. Це були здебільшого селяни, слухняні, нерозбещені, розумні. Великий відсоток із них ішов у фельдфебелі, вахмістри й лишався на понадтерміновій службі. Була також значна кількість малоросів, що комплектувала гвардію, флот і кінноту. Взагалі українці складали чудовий бойовий елемент. Таким чином, щодо вояцького складу Українська Армія мусила бути зразковою. На жаль, частина з бувших солдат зіпсувалася через революцію; деякий, правда, незначний відсоток, порушував дисципліну. Однак із цим легко можна було управитися, зміцнивши карність, бо значна більшість надавалася до ладу зі своєї істоти. А до того козаки перейнялися традиціями Запорожжя з його суворою карністю в поході і в бою. Краще заосмотрення армій, безумовно, сприяло зменшенню негативних явищ.
Зрештою, в армії лишився, так би мовити, войовничий, переконаний і національно освічений елемент. Щодо старшинства, то воно уявляло різноманітний елемент. Поруч з видатними, бойовими, національно вихованими старшинами з великою ініціативою і відвагою ще залишався гурт, якому бракувало відповідної школи, муштри й виховання. Старшини генштабу, за невеликим винятком, були пристосовані до обставин сучасної війни.
Армія УНР уже в період проскурівської операції являла собою майже регулярну армію з деякими особливостями, викликаними революцією і національним рухом. Вона мала різноманітний старшинський склад із здоровим бойовим осередком, прекрасний вояцький елемент, але потребувала більшої карності та налагодження запілля. Бойова здібність за умов партизано-більшовицького фронту і завзятість були назагал дуже високі.
Якщо порівнювати обидві армії, то армія УНР була менше організованою й упорядкованою, ніж галицька, карність теж слабша, запілля і постачання погано налагоджені. Почасти це можна пояснити надто рухливою війною. Зосталася ще з часів Великої Війни звичка отримувати всі запаси з баз і не турбуватися про використання місцевих засобів, на що були такими спритними голодні німці й австрійці.
З боку суто бойового, як здібність маневрувати на широких фронтах і битися на всі чотири сторони, як і щодо персональної ініціативи, то Армія УНР була сильніша за Галицьку, особливо в умовах партизано-більшовицького фронту. Приклади цього добре видно з акцій Запорожців, 3-ї дивізії й групи Січових Стрільців у проскурівській операції. Самі методи боротьби, напівпартизанські, краще знані були Армії УНР, ніж Галицькій.
Акуратність, невибагливість, послух і лад галичан, ініціатива, войовничість з широким розмахом козаків з Наддніпрянщини були доброю комбінацією, що доповнювали одні других.
Після переходу за Збруч командування над Галицькою Армією прийняв генерал Тарнавський. Начальником його штабу було призначено полковника Шаманенка.
Після розгрому ворога
нашими військами на кам'янецькому напрямку та після з'єднання двох армій командування Української Армії за згодою з командуванням Галицької Армії вирішило:
1) 3 метою захоплення Проскурова Українська Армія за допомогою 2-го галицького корпусу 26 липня розпочинає загальний наступ. Після захоплення Проскурова українські сили виходять на лінію річки Бужок. 1-й і 3-й галицькі корпуси відпочивають.
2) 2-а дивізія з повстанцями Тютюнника мають завдання зайняти станцію Жмеринка.
3) 3-й дивізії дається завдання захопити Вапнярський залізничний вузол та міцно його тримати.
Сили ворога та наміри його виглядали приблизно так: зазнавши поразки на кам'янецькому напрямку, ворожі сили значно ослабли та доходили в Проскурівському районі до 6500 багнетів і шабель. Вільних сил ворог не мав, бо все було скероване на боротьбу з армією Денікіна, що успішно просувалася на Правобережній Україні.
На допомогу своїй проскурівській групі червоне командування змогло вислати лише ті частини, що стояли на польському кордоні, а саме: 1б-й прикордонний полк та відділ китайців. Свою Жмеринську групу ворог зміцнив дрібними відділами з Києва й інших районів та збільшив її до 4000 багнетів. На вапнярському напрямку, який найбільше турбував ворога, з огляду на успіхи 3-ї дивізії ворог виставив 45-у піхотну дивізію у складі до 4000 багнетів, для якої увесь час йшли підкріплення з Одеси.
Наступ українських військ розвивався дуже успішно. 29 липня Запорозький корпус о 7 годині ранку вривається в Проскурів, у той час як Січові Стрільці займають Чорний Острів. 2-й галицький корпус обходить Проскурів із сходу, наступаючи в напрямку на станцію Деражню.