Саме в цей критичний момент Галицька Армія вже підходила до Збруча. За умовою з її командуванням 5-а бригада переправилася через Збруч коло Волочиська та рушила в напрямку на Проскурів. Загрожуючи ударом по запіллю червоних, вона 10 липня зайняла Чорний Острів. Разом з тим один курінь Галицької Армії обсадив Гусятин та вів розвідку на схід. Висунення 5-ї бригади
під Чорний Острів занепокоїв червоне командування та підняв настрій в українських частинах. Між тим ворог вибиває нашу 2-у дивізію з Жмеринки, відкидає її в район Копайгорода та зненацька захоплює Нову Ушицю. 2-а і 3-я дивізії були відрізані від головних сил Української Армії. Командир 3-ї дивізії генштабу полковник Удовиченко, що дислокувався з дивізією за 80 кілометрів на схід від правого крила армії, залишає ар'єргард на станції Катюжани і вирішує відвести свою дивізію в район Нової Ушиці. Маршем уночі зробив він 40 кілометрів, а на ранок своїм авангардом легко вибив ворога з Нової Ушиці, зайняв її та переслідував ворога в напрямку на Ялтушків. Не маючи зв'язку зі штабом армії, він вирішив через Ялтушків іти в напрямку на Проскурів та атакувати ліве крило ворога.
13 липня ситуація на фронті ще більше ускладнилася. 5-у галицьку бригаду ворог відкидає від Чорного Острова на захід у напрямку на Волочиськ. Усі атаки Запорожців на Ярмолинці не мають успіху, а ворожа кіннота вривається в їхнє розташування та роз'єднує дивізії. Таке невиразне становище, без реальних наслідків для ворога і для нас, існувало до 15 липня.
Після 15 липня наші війська починають поволі активізувати свої чини, а Запорожці знову енергійно атакують Ярмолинці, займають їх, але внаслідок ворожої контратаки знов відходять на Солобківці. Волинська ж група захоплює Городок. Ворог через неактивність Січових Стрільців вдаряє цій групі в праве крило та відкидає на південь, причому Волинська група зазнає важких втрат. Становище значно погіршилось, хоч небезпеки вже не було, бо Галицька Армія 16 липня перейшла Збруч. Кілька її бригад відразу було скеровано в резерв у район Дунаївців.
На 22 липня командування Української Армії дає наказ перейти в загальний наступ, причому група Січових Стрільців має завдати ворогові головний удар у напрямку на Смотрич. Січові Стрільці розбивають Таращанську бригаду, захоплюють гармати, кількасот полонених та енергійно просуваються вперед. Запорожці йдуть на Ярмолинці. Ворог відступає по всьому фронту. 2-й галицький корпус зосереджується в районі Смотрича як резерв, 7-а галицька бригада і 9-а дивізія посувалися на Зіньків. 1-й і 3-й галицькі корпуси прямували на Нову Ушицю.
На правому крилі Української Армії 2-а дивізія з району Ялтушків знову веде наступ у напрямку на Жмеринку. В районі Копайгорода на фронт 2-ї дивізії виходить група повстанців (до 4000) під командуванням отамана Ю. Тютюнника, яка тимчасово спільно б'ється з 2-ю дивізією.
3-я дивізія, зустрівши під Ялтушковим 2-у дивізію, повертається на схід, у загальному напрямку на Вапнярку через Копайгород. У низці боїв вона по черзі розбиває окремі полки 45-ї совєтської дивізії та виходить на лінію Шаргород Мурава.
Отже, в тяжких двотижневих боях за Кам'янецький плацдарм Українська Армія розбиває ворога. З прибуттям Галицької Армії розпочинається новий період її боротьби за незалежність України.
Розділ 21 Галицька Армія й Армія Української Народної Республіки. Захоплення Проскурова. Бої за Жмеринку. Бої на Вапнярському напрямку
Хоч ми не раз ще будемо говорити про Галицьку Армію та її трагедію, однак зараз можемо сказати, що з часу переходу її через Збруч, 16 липня 1919 року аж до 1 червня 1920 року, вона втратила забитими та померлими від ран, тифу та інших хвороб майже 17 000 вояків.
Кожна з двох українських армій мала свої характерні особливості, а саме (1): Галицьку Армію скомплектовано майже виключно з тих елементів, з яких складалася Австрійська Армія, тому цілком зрозуміло, що Галицька Армія мусила заховати деякі риси, аналогічні з австрійською. Ось ці риси: організованість, нахил до муштри і карність навіть у дрібницях, акуратність, упертість і витривалість у боях суцільним фронтом з забезпеченими крилами, порив в атаці, однак без належної завзяття та настирливості довести її до кінця за всяку ціну. Негативні: страх за свої фланги та запілля, велика обережність у маневрах на одшибі, відсутність взаємної виручки
як наслідок різномовності армій та ворожнечі між різними націями; до того при відвороті австрійці швидко губили всяку упертість, досить легко підпадали паніці й боялися кінних атак. Ще помічалась у них відсутність широкої ініціативи і чекання на детальні розпорядження й накази зверху.
Але разом з цим Галицька Армія витворила деякі нові позитивні якості, а головне: одноманітний, національне вихований, з палкою любов'ю до свого краю елемент. Взагалі це була селянська армія, ще не захоплена заразливим і розкладовим духом революції. Вояки багато не вибагали й радо слухалися своїх старшин та були м'яким воском у їх руках.
Щодо командного складу, то він був різноманітний. Значний відсоток вищого командного складу та офіцери генштабу були німці-австрійці, елемент знаючий, працьовитий, енергійний; вони чесно виконували свої обов'язки щодо Галицької Армії й бажали добра своїй новій батьківщині. Решта старшин була різноманітна. Значний відсоток з них мав бойовий досвід, чималий відсоток був з вищою загальною освітою. На жаль, більшість не мала належного стажу й досвіду для керування великими відділами, на чолі яких їм випало стояти.