Стрівайте! крикнула нараз так пронизливо і так грізно, що всі здригнулися. Стійте, зрадники! То ви виламуєтеся з-під наказу великого морубішаби, який має проголосити війну смерти білим від усіх індіянських племен?!.
Питання спаралізувало як господарів, так і повязаних уже гостей, і всі здивовано повернули голови в бік дівчини.
Війну смерти? Хто? Де? Коли? почали падати довкола питання, повні здивування і страху.
Не може бути ніякої війни смерти з білими, бо наш великий морубішаба... почав Іакума, але Жаїра не дала йому скінчити.
Що ти знаєш про великого морубішабу?! кинула різко й згірдливо. Великий морубішаба має стати, як колись великий Аімбіре, на чолі всіх індіянських племен, а я буду його жінкою!
Несподівана заява мала наслідки удару обухом в тімя, і найбільше приголомшила Пірауну з товаришами. Вони витріщили очі на дівчину і стояли, мов скаменілі.
Іакума нічого не міг зрозуміти й нетерпеливо поскуб себе за обгризене вухо:
Як кажеш, дівчино? Ти маєш стати жінкою великого морубішаби?..
Так! хоробро брехала Жаїра. Великий морубішаба хоче помстити кривду, що йому мене не віддали. Він давав за мене білому морубішабі десять звіриних шкір, мірку жовтого піску, пять разків намиста й сіть на ловлю риби, але той не схотів. І тоді великий морубішаба сказав:
«Ти не хотів узяти викупу й не хотів бути моїм приятелем. Тепер не будеш мати ні викупу, ні приятеля». А я сказала: «Морубішабо, мій пан не буде мати і рабині: ще не зміниться тричі місяць на небі, як моя мати прийде до тебе в оку і
повісить мій гамак над твоїм». Морубішаба відповів: «Приходьте. Коли твій гамак повисне над моїм, і ми обоє підемо увечорі в ліс, щоб назбирати дров для нашого окремого вогнища, тоді я кину бойовий клич до всіх племен, стану на їхньому чолі та проголошу війну смерти білим».
Усі з глибокою увагою слухали вигадок Жаїри, а батьки її, Кумаже й Арусаві пройнялися незрозумілим страхом до цієї дівчини, що так гладко й переконливо брехала.
Тільки Іакума ніяк не міг того всього второпати й далі немилосердно скуб своє надгризене вухо:
Ти щось не те говориш, дівчино... Нема звичаю, щоб мати дівчини приходила до майбутнього зятя в оку й вішала доньчин гамак. Звичай каже матері юнака приходити до оки молодої й вішати гамак майбутнього чоловіка...
Ха-ха! засміялася Жаїра. Куди ж мала прийти з гамаком мати великого морубішаби? До дому білого пана? Ми ж не маємо своєї оки.
Відповідь була мудра, але Іакума мав ще сумніви:
І великий морубішаба каріжо вже старий. Він має багато дорослих синів, то як би хотів тебе за жінку!
Жаїра на хвилину втратила під ногами ґрунт, але відступати було ніяк, тож вона, зібравши всю свою відвагу, заговорила із ще більшим запалом:
Ти говориш про той черепок, що залишився від давньої слави дзбанка великого морубішаби? Ха-ха! Сьогодні вже кожен птах у лісі знає, що дні його почислені. Ось незабаром на великій ньємонґаб племен каріжо мають обрати нового великого морубішабу, що є наймудрішим з усіх мужів, і має таку силу, що голими руками ловить великих ягуарів. Знаєш про нього?
Ні, признався Іакума.
Шкода! зідхнула Жарі. Незабаром, однак, дізнаєшся. І я раджу тобі пізнати його, як приятель, а не як ворог, бо майбутній морубішаба не знає миру з ворогами й образи не дарує...
Нема, звичайно, потреби пояснювати, що каріжо забули вже про свій намір, і гості, вмить звільнені з сириці, сиділи біля вогнища на давніх місцях. Були збентежені, злякані й не мали відваги глянути один одному в очі. Може, вперше за своє життя пізнали почуття стиду, хоч і не знали, як його назвати. Були сердиті на господарів оселі, але одночасно й жаль їм було обдурених, а Жаїра видавалася їм страшнішою й огиднішою від «міхоноші» білих. Дарма що дівчина врятувала їм життя, вона стала для них чужішою від ворожо наставлених «бугрів».
Тим часом каріжо, начебто й не трапилось нічого, порозсідалися ближче до гостей і наперебій почали їх випитувати про все, що стосувалося майбутніх виборів нового великого морубішаби й війни смерти проти білих. І не знати, до чого б ті випитування довели, коли б хитра Жаїра не припинила розмов, і цим не врятувала своїх із халепи.
Великий морубішаба велів не говорити про ці справи! сміливо встрянула в розмову. Він боїться зради тих, що готові за подарунки й ласку білих виявити їм усе...
Серед нас нема зрадників, дівчино! схопився обурений Іакума.
Не говори, ми вже бачили... зневажливо всміхнулася Жарі й примусила ватажка зніяковіти.
Сабія, не менше від інших здивована поведінкою та словами доньки, в душі пишалася нею: «О, моя Жаїра недарма виховувалася в домі білих! Вона напевне мудріша від наймудріших мужів з усіх племен і зуміє їх усіх водити довкола свого пальця. Їй би морубішабою бути, великим морубішабою!..»
А каріжо з усіх сил старалися направити заподіяну гостям кривду: поназносили знову їжі й питва, наново обдаровували їх усякими речами та навперейми розважали розмовами. І гості скоро забули про поганий випадок, бо, як справжні сини пралісу, не вміли довго таїти в серці злість. Ворожнеча скінчилася з моментом закінчення боротьби, і тепер усі були в згоді.