І знову спитав Асу:
Чи ми є оленями, які лише те й уміють, що тікають від онси?
Ні, відповів Абаете, ми мусимо стати такими, як тамандуа, що нікому не дарує кривди й нікого не випускає живим із своїх обіймів.
Мадіаі додав:
Ми є іскрою, що має підпалити праліс. Вогонь жере все він пожере і онсів, і рабство, і білих. Ми зробимо пожежу, але заллємо її кровю білих! Ми покотимо ріки крови і сліз, випущених з білих, і висушимо їх вогнем! Мене пече моя близна, коли думаю про білих!
Татаурана підняв берло і встав.
Слухайте, ареси, і ви, гості! важко падали в загальну тишу його слова. Не забувайте, що нам ще дуже далеко до перемоги, а перемога це навіть не половина справи. Ми йдемо назустріч небезпеці це так. Ми хочемо підпалити праліс війною смерти проти ворога це так. Ми приготовані всі загинути це також так. Бо ми це лише іскра. Вона може викликати пожежу, а може й загаснути так легко, як гасне кожна іскра, що їй не суджено стати причиною пожежі. Але запамятайте: навіть тоді, коли праліс загориться вогнем смертельної війни нам буде ще дуже далеко до мети далі, ніж до великої пожежі. Вогонь жере все це правда. Наша ненависть це вогонь це також правда. Але вогонь тільки нищить і ніколи не будує. Вогонь добрий на те, щоб знищити ворога, але вогонь не годиться, щоб збудувати власну оку. А ми мусимо її збудувати! Не для своєї родини, не для своєї оселі, а для всіх наших племен: для аресів, каріжо, тінґві, ґварані, ґваянас, айморе для всіх! І не збудувати її з пруття та пальмового листя, а з каменя! А для цього треба багато знати, багато вміти, багато працювати, а ще більше любити. Треба нам любити тих своїх братів, яких ми досі уважали ворогами. Треба любити, бо ж ми всі діти тієї самої землі, хоч одні з нас живуть над Іґвассу, другі над Параною, треті над Тібажі, а ще багато інших у горах. Треба любити і тих, які вже прийняли Христа, і тих, які ще досі поклоняються Тупанові. Треба забути, що наші предки воювали й виповідали одні одним війни смерти. Треба і нам, аресам, забути, що нас колись переслідували за тембету. Незгоди в родині це дрібниця, але вони можуть бути і найбільшим нещастям, коли їх схотять використати чужі. Памятайте, ареси: вогонь жере все, але, перш усього, загрожує найближчій оці. Памятайте і те, що ворогові найлегше дається перемога тоді, коли в нападених горить оселя. Коли ж в
оселі мир, а стіни з каменя важко її здобути...
Камені це наші окремі племена. Але ви знаєте, що камінь не буде триматися на камені, коли його не скріпити вапном і піском. Тоді він стоїть міцно. Вапно це наша любов. Без любови не збудуємо нічого. І любов наша мусить бути дуже велика більша від ненависти до ворога, бо ж ненависть до ворога тільки тоді має силу, коли вона виростає з любови до свого рідного. Тоді тільки вона пустить вогонь у потрібний бік, щоб не пошкодити власної оки. Памятайте, ареси: ЛЮБОВ! Така любов, що кожний повинен життя свого брата цінити вище власного.
І тоді, коли ми осягнемо таку любов...
Татаурана нагло урвав і задуманими очима обвів збір. А в тих очах був великий сум і сумнів.
Замовк.
Гаразд, зідхнув. Тепер гості знають, хто ми і чого хочемо. Хай говорять вони.
І з черги говорили гості: спочатку Пірауна, потім Кумаже, а на кінець бовкнув кілька слів Арусаві. Не згадавши ні слова про розправу з Жаїрою, вони оповіли кожний зокрема свою історію, перебування в рабстві, втечу, блукання по пралісах і зустріч з племенем каріжо. Всі три кінчили своє оповідання проханням: прийняти до племени.
Татаурана дав усім хвилину подумати і підняв угору берло на знак, що хоче говорити.
Ареси, сказав, згідно з законом племени моя постанова є рішальною, коли рада мовчить. Питаю: хто буде ще радити?
Рада мовчала.
Повторюю питання: хто буде радити, чи приймати нам гостей до племени?
Рада і на цей раз мовчала.
Питаю втретє: хто буде радити?
І знову рада відповіла мовчанкою. Це була ознака, що рішення здають на вождя.
Тоді Татаурана встав і підняв берло.
Пірауно, Кумаже й Арусаві, підійдіть до мене! наказав.
Викликані підійшли.
Клякайте!
Клякнули*.
Відповідайте голосно на питання так, щоб вас усі чули: чи маєте вільну волю пристати до нашого племени племени аресів?
Так! відповіли всі троє.
Чи ви знаєте, що племя, до якого хочете пристати, вибрало собі дуже небезпечний шлях?
Знаємо!
Чи ви готові ділити небезпеку разом з нами?
Готові!
Чи ви згідні жертвувати своїм життям за кожного ареса?
Згідні! дружньо й радісно крикнули неофіти, а Кумаже навіть додав: Хай мене мавпа оближе, коли брешу!
Тоді, урочисто промовив Татаурана, своєю владою, над якою вітає дух мого покійного батька, і яку мені дало племя аресів, я, морубішаба Татаурана, приймаю вас до племени!
Ударивши легенько кожного по плечах берлом, молодий вождь сказав: