Чудова є затока Паранаґва із своїми широкими, спокійними водами, з пологими біло-піщаними берегами на заході від материка і високими, вкритими густим лісом
із сходу від океану. Численні острови, розкидані по її плесі, з берега виглядають гірським кряжем, вирослим з води, так тісно громадяться вони один при другому, заступаючи вид на схід і становлячи собою надійне забороло проти грізних атак Атлантійського океану. Під їхнім прикриттям, врізавшись глибоко в землі суходолу, лежать дві затоки: Ларанжейрас на північ і Паранаґва просто на захід. Затока Ларанжейрас захищена від океану довгим, як рукав, півостровом Супераґві і щільно прилягаючим до нього островом Ільяс дас Песас найбільшим у обидвох затоках. Трохи менший острів Котінґа і його побратим Котінґа Раза знаходяться близько устя ріки Ітібере, яка впадає з материка в затоку, а ще багато інших острівців довільно розмістилися по різних кутках Ларанджейрас і Паранаґви.
Чудова тут місцевість! Чудова, як казка, виповнена бездонною синню неба, живою зеленню на островах, прозорим золотом сонця і мрійними сплесками теплих хвиль.
Красень Котінґа, подібний до велетенського їжака, припавши плескуватою, оберненою на північ стороною до блакитного люстра, на самому вершечку своєї спини тримає білу, немов різьблену з цукру церковцю. З того горба відкривається широкий вид на всю затоку й пологе побережжя суходолу, а тому й не дивно, що цей острів, як природна, оточена з усіх боків фортеця з обсерваційним пунктом на шпилі, став ще у 16-му столітті привабою для перших колонізаторів півдня Бразилії.
Ціле побережжя від Паранаґви до Лагуни на півдні було ще в 1534 році зараховане до кіньйону Санто Амаро, що належав до капітанії Сан Вісенте і був наданий з двома іншими кіньйонами шляхтичеві Перові Лопесові де Соуза у спадкове володіння за його заслуги перед португальською короною. Однак через те, що численні індіанські племена каріжо не допускали колонізаторів на свої землі й ця частина побережжя лежала пусткою, власник її не мав з неї ніякої користи і зі своїх прав не користав. Тому пізніше територія Сан Амаро була прилучена знову до державних земель, на яких осідав собі, хто лише хотів. Але таких охочих було дуже мало.
Щойно пізніше, десь під кінець першої чверті 17-го століття збройні експедиції колонізаторів, вибивши у жорстокій боротьбі індіянські племена з острова Котінґа, почали там оселюватися. Це був головно різний зброд злочинців та авантюрників, які ховалися від переслідування закону і, користаючи з безгосподарних земель, знаходили собі там безпечне пристановище.
Обставини, однак, змінилися, коли десь у тридцятих роках 17-го століття на Котінгу прибув з Кананеї фідальґо еспанського роду дон Ґабрієль де Лара. Енергійний і спритний, він, перш усього, дійшов до порозуміння з племенами каріжо і не лише став з ними на мирну стопу, а й зумів заохотити їх до всілякої помочі у заснуванні нової оселі на материку. Ця оселя, що вибрала собі місце біля устя впадаючої в затоку ріки Ітібере, виросла у теперішнє місто й головний порт штату Парана Парнаґву.
Другим важливим потягненням Ґабрієля да Лара було уміння підібрати собі гідних людей з родової шляхти, опираючись на яку, він скоро упорався з небажаними жителями Котінґи і, або примусив їх утікати, або скоритися своїй владі. Ціла околиця опинилася у твердих і господарних руках ніким не іменованого адміністратора.
Парнаґва одне з найстарших міст Бразилії, славне найстарішою в державі церквою Матері Божої з Вервичкою («Носса Сеньйора до Розаріо»). Історія нам не зберегла дати, коли була ця церква збудована, відомо лише, що в 1578-му році вона вже існувала, а в 1661-му потребувала капітального ремонту. Хто і яким способом зважився побудувати церкву в умовинах постійної смертельної загрози від племен каріжо, ми того не знаємо, бо перші вірогідні дані, які доходять до нас у документах, повязані з іменем згаданого вже Ґабрієля де Лара.
Ґабрієль де Лара, народжений і вихований вже в Бразилії, відіграв величезну ролю в історії міста Паранаґви та його околиць. Завдяки його організаційному хистові і працьовитості, Паранаґва в 1648-му році була піднесена до значення віли , а Ґабрієля де Лара іменовано її капітан-мором, себто адміністратором. Пізніше Ґабрієль де Лара посів усі головніші урядові пости в підпорядкованій йому місцевості І тримав їх до самої своєї смерти, що наступила в 1682-му році.
Але в ті часи, до яких стосується наше оповідання, Паранаґва ще не була зазначена на картах, хоч на островах і суходолі вже десятиліттями писалася кривава історія завойовництва Нового Світу.
Отже, над водами Паранаґви стояв румяно-перламутровий листопадовий вечір 1640-го року...
***
Острів Котінґа, такий мальовничий
здалека, зблизька виглядав дуже непривабливо, подобаючи скоріше на великий смітник, що разив око своїм образливим контрастом до непорочної голубизни неба, чітких рельєфів мрійної, чистої зелені й до решти краєвиду, який манив до себе непереможним чаром.