Серед натовпу, що густо оточив священика й Татаурану з синами, заскакали вигуки переляку й паніки:
Бандейра йде сюди!
Бандейра хоче напасти на нас!
Що будемо робити?!
Всупереч своїм внутрішнім переконанням, отець Мола сміливо глянув довкола й високо підніс голову.
А, це дуже добре! крикнув якомога бадьоріше. Хай іде! Я вже давно хотів побачити бандейрантів. Ідіть же тепер, діти мої, готуйте луки, списи й танґвапеми . Покажемо напасникам, чи ми ще вміємо воювати! Вміємо, чи ні? й священик весело підморгнув.
Го-го-го! заревіло серед натовну. Ще вміємо!
Ми їм покажемо!
Нас є багато!
Але до священика приступив круглоголовий, кострубатий Кервут і, намагаючись перекричати сотні голосів, заговорив з ненавистю й докором:
Коли хтось хоче розпалити багаття, то навіщо мочить наперед дерево, отче? Коли ти хочеш тепер війни, то навіщо весь час говориш нам про любов до ворогів своїх? Бойовий запал згас у наших серцях, а руки відвикли від вбивства. Як розпалиш вогонь зі сирого дерева?
В найближчих рядах крики відразу стихли, й всі, хто чув слова Кервута, змішалися. Змішався внутрі й отець Мола, бо признав рацію Кервутові, але не показав того. Лишень кинувся, мов уколений, і напав на Кервута з подвійним завзяттям.
Кервуте! крикнув на цілі груди. Вогонь є добра річ, але не скрізь і не завжди. Коли мені вогонь непотрібний, я ховаю жар і присипаю його попелом, щоб він не наробив шкоди. Але коли я хочу роздмухати багаття, то бю кожного по руках, хто мені ллє на нього воду, а сирі колоди відкидаю геть! Затям!
І, обернувшись до зніяковілого Кервута спиною, отець Мола почав видавати накази про оборону оселі. Робив це без віри в успіх, але натовпові треба було дати якесь зайняття, бо в противному випадку зчинилась би паніка.
Сабія тоді мало що розуміла з того всього, що діялося довкруги. Вона тремтіла, плакала й одного боялася найбільше загубити чоловіка. Тому бігала за ним слідом, чіплялася за його пояс і повторювала:
Будь зі мною, Пірауно, не тікай! Я боюся! Я боюся!
З великою бідою Пірауна умовив її йти до решти жінок і зайнятися заготовленням стріл. Взявшись за роботу, Сабія дійсно заспокоїлася і навіть повеселіла.
Перед вечором до оселі прибилося ще одне племя шеріпас. Вони ломилися в браму, повідомляючи, що бандейра йде за ними по пятам. Впустили і шеріпасів, і від того стало ще тісніше.
Не вспів отець Мола дати ладу з новими збігцями, як на дорозі зявилася група вершників, що летіла чвалом у напрямі редуту. Заходяче сонце червонило постаті їздців, вбраних у шкіряні й залізні панцирі, змилених коней і куряву, що окутувала їх хмарою, і надавала їм якогось несамовитого вигляду.
Гей, там! крикнув один вершник, що був віддалився від гурту й осадив коня під самою брамою частоколу. Де є настоятель? Хочемо говорити з настоятелем.
Поки отець Мола підійшов до брами, підїхала й решта вершників, а за ними на дорозі показалася вся бандейра що виростала, мов гребінь лісу, з-за недалекого горба.
Отець Мола вийшов за браму і став перед вершниками.. Був гордим і зрівноваженим. Тільки полумя в його очах зраджувало глибоке хвилювання, а радше, гнів і обурення до зухвалих напасників. Запорошена, аж посіріла, біла реверенда не могла скрити під собою великої фізичної сили, що чаїлася в цьому худорлявому, жилавому чоловіці. Стояв позірно спокійний, повний свідомости своєї внутрішньої переваги над гостями, і сміливо дивився їм в очі.
Чого собі панове бажають? спитав звучним, сильним голосом.
Я є Сімон Алварес, представився той, що був напереді. Приходжу до вашої превелебности з проханням видати мені мого раба Татаурану і його двох синів, які вчора втекли з бандейри і сховалися у вашому редуті.
Ага, нахмурив густі брови священик, то це ви, сеньоре Сімоне Алваресе, порушуєте королівські декрети, повертаючи в рабство катехізованих мешканців осель?! Дивує мене, однак, ваша... щоб не сказати більше, сміливість, з якою приходите вимагати, щоб і духовні особи ставали спільниками у ваших протизаконних справах...
Такої гострої відповіди Алварес не сподівався ніяк, спаленів і блимнув злим поглядом.
Превелебний отче, вимовив, скрипнувши
зубами, маєте щастя, що вас хоронить священичий одяг, бо за таку зухвалу клевету я викликав би кожну світську людину на поєдинок! Не смієте мені закинути порушування королівських декретів і протизаконних справ за те, що я відкупив раба в іншого власника!
Мій пане, холодно відповів священик, хто свідомо купує нечесно придбаний товар мусить бути приготованим на це, що його також відсудять від чести, а, коли у нього відберуть купно, не сміє навіть скаржитися. Татаурана є християнином і колишнім обивателем місійної оселі, отже, знаходиться під охороною королівського декрету і не сміє бути ні проданим, ні купленим! А щодо поєдинку, то хай мій священичий одяг вас не вяже: я хоч і зараз є до ваших послуг... і отець Мола церемоніально вклонився.
Миттю оцінивши досвідченим оком жилаву, черству постать священика та зваживши його уміння панувати над собою, Сімон Алварес вирішив за відповідніше пропустити поза вухами недвозначну пропозицію і, щоб скрити своє замішання, постарався надати голосові іронічної інтонації: