- Що ти верзеш, який генерал, який космонавт?
- От не сиділа ти з Галею на одній парті, і навіть не дружила. А то б знала, що, власне, вона тобі Сороку посватала.
- Як це?
- Він до неї на випускному підкотився: давай поженимося! А вона розреготалась і каже: це ж тобі, щоб мене поцілувати, на табуретку ставати доведеться. А він їй у відповідь: одна, каже, вже так пожартувала, так потім повісилася. Освідчився їй курсантик з льотного училища. Такий же зростом, як і я, сантиметр у сантиметр. А вона йому: киш звідси, мені карапети не потрібні! А коли через кілька років отой карапет, Климук котрий, у космос полетів, вона з досади й повісилася.
- Ой!
- От тобі й Ой! А ще Галя твоєму Сороці сказала: хочеш женитися - он тобі пара підходяща. І на тебе показала.
- То ж то я думаю - чого він після школи у льотне училище рвонув. А його на медкомісії так зрізали, що навіть до армії не взяли. Переживав дуже. Особливо, як випє. Каже: дехто тут зірками на мавзолеї трусить, а дехто, не гірший за них, у Великих Колодах загибається.
- А коли Галя до міста подалась і там за свого Джигіта вийшла - от він, напевне, і став ті листи писати. І ховати від усіх.
- І пити
- То не дивно. Запєш тут, - це вже мій Павло озвався.
Врешті решт усі заспокоїлися і домовилися: Шериф зранку разом із Сорочиною вдовою їдуть у район і забирають із міліції заяву. Мовляв, написала в стані розпачу, з великого горя, не знаючи певних суттєвих обставин з життя покійного.
Заяву вдові віддали, але справу не закрили. Сам начальник райвідділу Олексієві сказав:
- Ото, як маєш, хлопче, де посидіти-подумати, та ще й казенним коштом, то сідай і думай: чого ж він у зашморг поліз, твій космонавт недорослий? Бо ж не через любов Від любові зараз тільки діти родяться. Якась тут недоробка з твого боку. У мене теж нещасна любва була. Теж принця шукала Знайшла. Такого, що я зараз мушу через день до її хати патрульну машину посилати: чоловік-алкаш мотузить. А з моєю нинішньою ми може й не з великої любові побрались, але, хвалити Бога,
старший син уже академію в Києві закінчує.
Ото йди, лейтенанте - і шукай мотив.
А куди бідному лейтенанту подітися після того, як його начальство послало, та ще й без точної адреси? Тато з мамою - в сусідньому селі, та й що вони порадять? Хіба пожаліють. Тому одна дорога - до двоюрідної сестри.
Ну, а сестрі що залишається? Як уже показала себе такою розумною, то слід і далі марку тримати. До речі, щоб не забути: поховали Сороку по-людськи. Не так, як за старих часів, коли, кажуть, самогубців ледь не в канаві прикопували. Зять із Галею горілки безплатно відпустили - і на девять днів, і на сорок. І то не самогонки, а просто з заводу. Та й ми мяса підкинули - однокласник усе ж таки. І помянули теж, як належить - культурно, без галасу. Навіть Петя Гітлер не впився, а лише попросив пляшку з собою, щоб без свідків з горя у себе вдома прийняти.
Вже як потім ми з братиком, як то кажуть, усе заново в памяті прокручували, то зрозуміли, що нові неприємності впали нам на голову саме через оті девять днів. Заскочив до села один землячок із самого Києва - по дари ланів. А з ним дочечка-студенточка. А тут - пів села в жалобі. Земляк поспівчував, та й годі, а мала вчепилася: розкажіть їй, що, як, через кого А у нас хто найбільше розказує? Той, хто найменше знає.
А десь іще днів через десять, ну максимум через два тижні вже не мого Олексія до району викликають, а саме начальство мало не в повному складі - в область. А там поставили струнко і кожному в писок - столичну газетку. На першій сторінці - хрест над Сорочиною могилою і заголовок великими червоними літерами: Таємниче вбивство у Великих Колодах! Жертва любові чи жертва режиму? А нижче такого понаписувано, що як бодай половина того схожа на правду, то треба всьому районному начальству одразу застрелитися.
Ну, на такі крайнощі обласний генерал районним хлопцям, як то кажуть, в лоб не натякав, але Бо на додачу газетка ця була не проста, а опозиційна. Її, як згодом Шерифові сказали, не стільки по Україні, скільки в зарубіжних посольствах читають. А потім у різних їхніх організаціях та держдепартаментах роблять висновки і тичуть президента носом - щодо прав людини.
І хто ж його знав, що ота маленька паскудниця в цій нехорошій газетці підробляє? Бо як міліцейський генерал пояснив, простим спростуванням не відбудемося. Тільки залізні факти! Інакше післязавтра міжнародні спостерігачі приїдуть. Бо ж у тому брехунці написали, що згідно з однією версією Сороку зацькували через якусь нетрадиційну сексуальну орієнтацію.
Братик, що то молодий, одразу розмірковувати почав:
- А в чому ця нетрадиційність полягала? Хіба що в тому, що він женився на дівці, від якої всі хлопці села в шелюги ховалися?
Генерал визвірився:
- Якщо справу негайно не розкриєш, то спочатку тебе, потім ваших районних, а насамкінець і мене у начальства на килимі і традиційно, і нетрадиційно! Нічого тут образованість показувати, йдіть ні, біжіть, працюйте!
І отоді районні, либонь з великого переляку, покликали екстрасенса.
Офіційно прибився він до нас пару років тому. Казав, що тут якась виняткова енергетика і всі аури видно, як на долоні. Набагато краще, ніж у Києві, де він на курсах у Кандиби червоний диплом одержав. Там не те що працювати нормальному екстрасенсу - дихати нічим!