- А куди нам їх дівати? - буркнув один з продавців, але другий стусонув його під ребра.
- Цих вам, мабуть, зарізати доведеться. І мясо - самим зїсти. Хай но тільки я дізнаюся, що ви поросятиною торгували!
- І компенсація моральних збитків! - підказав Шериф.
- А, так! Двома свинками ви не обійдетеся. Ці люди, шановані люди, до речі, понесли великі моральні збитки. Погляньте на жінку - вона так перенервувала, що її ледь у лікарню не поклали. А це набагато дорожче обійдеться.
- Ну, ще парочку підкинемо!
- Десять! - аж захлинувся від власного нахабства мій братик.
Але продавці й на двадцять погодилися б, аби тільки їх не посадили.
- Це ти правильно поставив: десять, - задоволено сказав Шерифові колега - Якби вони трьома-чотирма відбулися, то скоро би знову за своє взялись. А так - перш, ніж поросят труїти, двадцять разів подумають Ні,
ти дивись! Знають же, що людям зло роблять А роблять!
Отак на нашому обійсті зявилося, щоправда, не десять, а девять молоденьких свинок. Десятий був кабанчик, його невдовзі пустили на мясо.
Дітям моїм свинки дуже сподобалися. Вони їх одразу обізвали гаремом і нарекли екзотичними іменами: Зульфія, Зухра, Заріна Не обійшлося і без Гюльчатай. Досить скоро баришні почали виписувати кола біля свого благовірного. Отак кабанчик із Хрюньки перетворився у кнура на імя Коханий. І уявіть собі - звання своє відробляв чесно.
Почали заходити сусіди, сватати до Коханого своїх свиноматок. Я відмовляла. Бо по-перше, це вам не колгосп, кнура-розплідника берегти треба, а по-друге, хто його зна, яку заразу він може підхопити від сторонньої баби тьху, свині. Свої свинки чистенькі, аж рожеві, а сусідські з болота не вилазять.
Отож, зайшла я, як завжди, ввечері до свинарника, почухала Коханого, налила водички і автоматично перерахувала гарем: раз-два-три-чотири-пять-шість-сім-вісім-девять десять! А ця звідки? Хоч і вимита, але від наших дівчат трохи відрізняється. По-перше, Коханий на неї зовсім не дивиться. Зате його подружки терпіти підкидька не бажають. Особливо Гюльчатай, котра щосили відштовхує зайду від корита, а тим більше - від глави сімейства.
Два дні чужа свинка жалібно тулилася в кутку загородки. А на третій зранку я побачила через вікно, як до нашої хвіртки прямує мій колишній однокласник Федька Тищенко.
- Федю, - гукнула я з дому, - а хочеш, я вгадаю, що ти мені оце зараз сказати збираєшся?
- Вгадай.
- Марусю, - лагідненько залепетала я, підробляючись під Федьчині інтонації, - до тебе часом моя свинка не забігала? Третій день шукаю. Так, чи ні?
Тищенко закліпав очицями.
- Телепатка А як ти знаєш, що то моя свинка? Вона якраз в охоті. Така ж капосна, така шкодниця, паркан підрила - і чухнула. То кажеш, вона у тебе?
- Ти прекрасно знаєш, що у мене. Сам же й приніс. І до Коханого підпустив.
- Я? Приніс? Що це ти вигадуєш? Нікого і нікуди я не носив, слово даю!
Я ще зі школи затямила собі: коли Федька Тищенко дивиться на вчительку ясними очима, погляду не ховає, говорить тихо, чемно і з найчеснішим виразом на писку - так і знай, бреше. Зате коли правду говорить, червоніє, затинається, бо мучить його думка: я ж правду кажу! Ану, як не повірять? Ото прикро буде!
Але зараз Федюня не червонів і погляду не відводив. Тому я взяла його за рукав і потягла за хлів.
- Бачиш - у нас тут глина. Павло висипав, коли під фундамент копав. Ми сюдою не ходимо. А свинка твоя тільки тут могла пробратися. Ну?
- Що - ну?
- Ну і де її сліди? Чи вона в тебе у гумових чоботях ходить? Он від гумаків слідів скільки хоч - туди й назад. Твоїх, між іншим. І по них видно, що туди ти щось важке тяг, а назад - ні!
Федя ступив на глину, відступив назад і ошелешено глянув на однакові відбитки. Отут він почервонів і почав затинатися.
- Ма-а-арусю, я ж у тебе свиней не крав.
- Ото ж то. Як розкажу - все село сміятиметься.
- Ма-ма-русю
- А знаєш, чого сміятимуться? Бо Коханий до твоєї баришні, хоч вона й в охоті, і близько не підійшов.
- Оце вже свинство! - образився у найкращих почуттях Федя.
- Хто б казав. Добре, пожалію тебе. Ми тут збиралися Коханому ще одну молоденьку прикупити, щоб уже десять було. Продаси нам цю - і забудемо.
- За скільки?
Я ціну, як у нас водиться, на пальцях показала - щоб не наврочити. Федю заколотило:
- Здирство! Краще я її сам заколю і продам!
- Так? А ти порахуй квиток до базару й назад, на зупинці паритися, в дорозі туди-сюди по спеці трястися, продаси-не продаси, а день втратиш. Прикинув? А якщо заколеш, скільки з тебе того мяса сусіди та родичі на свіжину задаром розтягнуть?
- А у тебе не розтягнуть?
- Зараз! Я сама кожного халявника так розтягну, що комариком запищить. Тож, Федю, не крутися, як щось в ополонці, бери гроші в руки і бувай. І взагалі, як на мене, то тобі з свинарством завязувати слід.
- А то чому?
- А яка у тебе відстань від хати до сажу? Попитай у Павла, він тобі в книжці нормативи покаже.
- Нащо?
- Бо ти саж приткнув мало не під самими вікнами. Поки була одна свинка, то ще нічого, а з приплодом - хоч із хати тікай! То що - по руках?
Куди було Феді діватися? Мій Павло, як дізнався, лише руками розвів: