А восени кинулися - а де ж наші проценти?
Отут і зясувалося: не те, що процентів нема і не буде, а й усе, яке тільки можна, колгоспне майно голова з дамочкою тихцем розпродали - і дременули. У теплі краї, проживати накрадене.
Не скажу, щоби місцеві поставилися зі зрозумінням до мого остаточного рішення заробляти на життя розведенням свиней. Особливо ті, хто сподівався умовити нас заколоти Хрюньку на Різдво. Мовляв, що взяти з того поганого поросяти, котре і в Петрівку мерзне. Але погане порося на нормальних харчах так рвонуло в ріст, що навесні довелося робити йому велику загорожу. І поміркувати про зміну імені. Бо з першого погляду було видно, що не сьогодні-завтра закомандує наш коханий свинтус собі подругу. І хто б подумав, що такий, здавалося б, суто господарський клопіт виллється у цілий детектив.
Де ми знайшли гроші на першу свинку - ой, і не питайте. Але ж знайшли! Поїхав Павло на базар, походив, вибрав таку спокійненьку, лагідненьку. Ми вже пораділи, що особисте життя нашого кабанчика вдалося.
Та за два дні свинка здохла.
Як, чому? - незрозуміло. Наче ж їла те, що й ми - себто, картопельки натовкли, маслянкою залили. Це ж не радянські часи, коли свині росли на недоїдках із їдальні, та й здихали, обївшись солоними огірками.
Наступного разу на базар поїхала я. Накинула оком на таку ж уже славну свинку - хоч малюй. Привезла додому, помістили її в теплі, добре нагодували
Але до вечора свинка здохла.
Мені аж недобре стало. Що ж це робиться?
Та зайшов мій братик-Шериф, почув про нашу біду, відпоїв мене
валерянкою, а тоді почухав потилицю і скомандував:
- Ану, неси великого ножа! Розтин усе покаже.
І розтин показав, що у свинки всі нутрощі попечені.
- А друга покупка де, тобто, перша?
- За хатою, снігом присипана. Закопаємо, як земля трохи відмерзне.
- Неси.
Принесла. Розрізали - та ж сама картина.
- Все ясно. Продавці добиралися на базар попуткою. А не кожен водій візьме пасажирів зі свинями: верещать, машину загиджують. То їх вапном напоїли, щоб у дорозі не вищали і не кувікали. А так - виглядають тихими, спокійними. Не шумітимуть, навіть якщо голодні будуть.
- Саме на це я й купилася, - зізналась я. - Знаєш, як воно буває: втрапить тобі отаке, як наш сусід колись - голодне, не голодне, а репетує.
- Ну добре, ти економіст. А я ж - ветеринар, як же я не втямив? - картав себе Павло.
- Та-а-ак, бачу, без міліції не обійдеться. Ви продавців запамятали? - одразу взявся до діла Шериф.
- Як побачимо - згадаємо.
Зясувалося, що і я, і Павло нарвалися на одних і тих же хазяїв.
Наступної суботи Олексій посадив нас у свою машину - і ми рвонули в район на базар. В районі того, кого ми шукали, не було.
- Зовсім не обовязково. Вони ж розуміють, що може зявитися покупець і качати права. Скочимо до сусіднього району, це ж недалеко.
А от у сусідньому районі торгівля підпоєними вапном поросятами йшла на повну котушку. Покупці, як і ми з Павлом, ловилися на макуху, точніше - на сумирний вигляд свинок і кабанчиків.
- Це ще краще, що ми їх тут знайшли, - сказав мій братик. - Тут дільничний своя людина - разом у школі міліції вчилися.
Знайшли Олексієвого однокласника, пояснили ситуацію. Той тільки перепитав:
- Ти сам розтин робив? Помилки бути не може?
- Я тобі кажу!
- Тоді - вперед!
Обступили ми загородку, де бідолашні приречені поросята лише пятачками водили:
- Ваші документи, будь ласка.
Не хтось же питає - міліція. Показали документи. Міліція ті документи вивчала довго, прискіпливо, а тоді:
- На вас поступив сигнал, що ви свиней труїте.
- Ми? Чиїх? Хто сказав?
- Своїх поки що. Але продаєте вже отруєних.
- Та Бог з вами, нащо нам це потрібно?
- Розберемося, нащо вам це потрібно. А зараз - я маю право вас затримати.
- За що? За якесь порося, що здохло?
- А звідки ви знаєте, що здохло? Знаєте. Ну - тим більше. Я вас затримую, згідно з заявою, що поступила від ваших покупців.
- Та мало що люди набрешуть! Ні, ви чуєте? У них порося здохло, а ми винні!
- То ви подивіться на цих! - не витримала і втрутилась я. - Вони теж підпоєні!
Навколо збирався натовп. Жінка, котра вже посадила куплене порося в мішок і збиралася йти, повернулась і вигорнула його з мішка назад у загородку.
- Я передумала. Поверніть гроші!
- Що ви нам комерцію перебиваєте! - загорлав продавець. - У мене найкращі поросята на весь базар! А тут прийшли, розумієш, аферисти, наклеп зводять!
- То це міліція вам - аферисти? Ну що ж, я маю право затримати вас без предявлення звинувачення на три доби. Арештую і ваш товар. До предявлення офіційного звинувачення.
- За що?
- А хоча б за злісний опір працівникам міліції. Так що - женіть ваших поросят у капезе.
- Так вони ж за три доби з голоду здохнуть!
- Їх будуть годувати. Отож, якщо вони за ці три доби не здохнуть - підозру з вас буде знято. А ні - тоді й поговоримо, хто аферист.
Злякались. І розгубились. Бо добре розуміли, що поросята три доби не протягнуть.
- Слухайте, а може ми того миром усе владнаємо?
- Тобто?
- Ну, ми вам інше порося дамо замість здохлого.
- По-перше, не нам, а ось людям, котрі на вас заявили. По-друге, здохло двоє поросят. По-третє, яких ви їм дасте - цих? Так вони теж завтра здохнуть.