Що кілька хвилин він виймає картридж і передає третьому агенту, який шмигає між квартирою та припаркованою на вулиці вантажівкою FedEx. Обладнання вартістю у двадцять мільйонів доларів, яким пишалася б лабораторія будь-якого університету, в режимі реального часу надсилає нам із цієї вантажівки дані, розшифровуючи ДНК, шукаючи збіги й намагаючись вибудувати модель кожного, з ким контактував Йосеф. Даних достобіса. На щастя, є програма, що допомагає їх відсортовувати, наближаючи нас до мети: дізнатися, чи вибухне протягом доби на футбольному стадіоні бомба.
Імя Йосефа випливло в перехопленій телефонній розмові відомих агентів ІДІЛ єменського і французького. Раніше його просто викликали б на допит і пройшлися по знайомих, та останнім часом із цим складно. Терористи почали використовувати у своїх переговорах імена невинних цивільних, на допити стали викликати значно більше людей, ніж розказують у новинах, їхні життя перекинулися з ніг на голову а справжні поганці лишаються на свободі.
Докторе Крей? Докторе Сандерс? озивається Емілі Біркетт. Це наша держпредставниця з управління розвідки міністерства оборони. Біркетт під сорок, її каштанове волосся зібране у хвіст, колись вона була офіцеркою військово-повітряних сил, та згодом подалася до найстрашнішої державної спецслужби.
Ми з Керрі Сандерс цивільні. Сандерс антропологиня приблизно мого віку. Їй трохи за тридцять, і свого часу, перш ніж улаштуватися в OpenSkyAI, вона допомагала компанії Facebook моделювати соціальні графи досліджувала, кого ви знаєте і що ці люди для вас означають.
На вигляд OpenSkyAI звичайнісінька технологічна компанія з офісом у затишному бізнес-парку, поруч із фірмами, які працюють на ринку відеоігор чи охорони здоровя. Насправді це приватний підрядник управління розвідки, що допомагає сортувати величезні обсяги інформації та вирішувати, кого слід додати до чорного списку, аби перевірити, чи відомо щось цій людині й чи не збирається вона вчинити злочин, який загрожуватиме національній безпеці.
Сандерс дивиться на мереживо облич, вирізаних із фото, знайдених у Йосефовій квартирі.
Система розпізнавання тут збігів не виявить.
Тео? знову гукає до мене Біркетт, цього разу дещо нетерплячіше. Йосеф повертається. Можна вже збирати команду?
Я блукаю квартирою (точніше, її віртуальною версією), дивлюсь на відчинені шафки, намагаюся зауважити те, що сховалось від ока, і все міркую, як я, на біса, опинився в такій ситуації.
Гадаю, він чистий, каже Сандерс.
Я готовий з нею погодитися. Мене нудить від самої думки про те, що Йосеф буде змушений пережити допит, який назавжди змінить його життя, бо один вилупок із Ємену
знайшов його імя в ґуґлі. Але я розумію, що не слід заздалегідь давати відбій тільки тому, що мене від чогось нудить.
Повертаюся на кухню. Холодильник Йосефа обліплений знімками. На більшості він із дівчиною чи з друзями, усміхається в обєктив, регоче за столом, заставленим різними напоями. Власне, нічого особливого типовий паризький міленіал.
Його діяльність в інтернеті ми вже перевірили. Крізь нашу систему пройшли всі дописи, всі лайки, всі, хто поставив лайк.
Нас ніщо не насторожило. Хоча без збігів теж не обійшлося. Ми всі живемо за крок чи два від когось моторошного. У Йосефа в Катарі є дядько, який ходить до тієї ж мечеті, що й один з активних членів ІДІЛ. Але в нашому взаємоповязаному світі це ні на що натякає.
Проблема з цифровими відбитками в тому, що терористи неабияк порозумнішали. Їм відомо, як відділити одне життя від іншого. Ми можемо відслідкувати Йосефа, та якщо в нього є альтер-его і він достатньо розумний, аби не поєднувати дві свої половинки, упіймати його майже неможливо. Гарна новина: більшість завжди десь спотикається. Погана новина: ті, що не спотикаються, надто розумні, аби наші системи могли їх знайти. Ми змайстрували мишоловку, що плодить розумних мишей.
Крей, озивається Біркетт. Я відкликаю команду.
Ні, відповідаю я дещо наполегливіше, ніж хотів.
Що в тебе? питає вона.
Зачекай
Інтуїція?
Я науковець. Я привчив себе не довіряти інтуїції. Дай мені ще кілька хвилин.
У нас уже є все, що треба, каже Сандерс. Можемо відпускати команду й нишпорити тут, скільки влізе.
Ні, не можемо я сто разів намагався їм пояснити. Симуляція, хай навіть на основі реальних даних, однаково лишається симуляцією. Я знаю, що на поличці стоїть банка з арахісовим маслом, та не знаю, чи справді там масло, доки хтось не перевірить. Там може бути й вибухівка C-4. Я певен, що це не так, лише припускаю.
Зовні а використовується вона лише зовні ця так звана неінвазивна судово-медична експертиза корисна, та вона ніколи не замінить якісного дослідження в лабораторії.
Якщо дуже треба, я можу зупинити його на виході з метро. Але ти маєш сказати про це зараз, підганяє мене Біркетт.
Я стаю навколішки, аби роздивитися знімки на холодильнику. Більшість роздруківки.
Сандерс стоїть у мене за спиною.
Фото вже в нас. Ми прогнали кожне обличчя через розпізнавач. Жодних звязків.
Я простягаю руку, аби взяти один зі знімків, забувши, що це лиш симуляція.