Коли скляні двері зачинилися, Робін утупилася в екран компютера й аж підскочила, коли вони відчинилися знову.
Робін, а подзвони такому собі Крістіану Фішеру, сказав Страйк. Скажи, хто я, і скажи, що я шукаю Оуена Квайна і що мені потрібна адреса будинку відпочинку для письменників, про який він розповідав Оуену.
Крістіан Фішер... І де він працює?
Чорт, буркнув Страйк. Я не спитав. Зовсім не при тямі. Він видавець... якийсь модний.
Без проблем, я його знайду. Іди спати.
Коли скляні двері зачинилися вдруге, Робін поринула в «Гугл». За півхвилини вона вже знала, що Крістіан Фішер засновник невеликого видавництва під назвою «Перехресний вогонь», розташованого на Ексмут-маркеті.
Набираючи номер видавництва, вона подумала про запрошення на весілля, яке вже тиждень лежало в її сумочці. Робін не казала Страйкові, коли саме вони з Метью одружуються, і не казала Метью, що хоче запросити свого боса. Якщо в четвер усе складеться добре...
«Перехресний вогонь», пронизливо пролунало у слухавці. Робін зосередилася на завданні.
5
О девятій двадцять того самого вечора Страйк у футболці та трусах лежав на нерозібраному ліжку. Поруч на стільці стояли залишки каррі з ресторанчика на виніс; він читав спортивні новини, і ще новини показували по телевізору, який Страйк поставив перед ліжком. Металевий стрижень, який правив йому за праву литку, сріблясто поблискував у світлі дешевої лампи, яку Страйк поставив поруч на коробку.
В середу мав відбутися дружній матч Англії і Франції на стадіону Вемблі, але Страйка набагато більше цікавила суботня гра «Арсеналу» проти «Сперз». Фаном «Арсеналу» він був чи не змалечку, наслідуючи дядька Теда. Чому дядько Тед, який прожив усе життя в Корнволлі, вболівав за лондонську команду, було питанням але Страйк його так і не поставив.
Нічне небо за вікном виповнювало туманне сяйво, крізь яке ледь блимали зірки. Кілька годин сну вдень майже не полегшили Страйкової втоми, але він ще не був готовий відключитися надто після великої порції рисового біряні з бараниною й пінти пива. Поруч на ліжку лежала записка від Робін, яку та передала йому, коли ввечері Страйк ішов з офісу. Там було зазначено дві зустрічі. Перша була така:
Крістіан Фішер, завтра о девятій. Видавництво «Перехресний вогонь», Ексмут-маркет, ЕС1.
Нащо зі мною зустрічатися? здивовано спитав у неї Страйк. Мені потрібна тільки адреса того закладу для письменників, про який він казав Квайну.
Знаю, погодилася Робін, і я йому саме так і сказала, але йому дуже кортить з тобою побачитися. Він запропонував девяту ранку завтра і явно не прийняв би відмови.
«От у яку це гру, подумав Страйк, роздратовано дивлячись на записку, я надумав гратися?»
Від утоми він вранці дав волю гніву і розірвав стосунки зі щедрим клієнтом, який запросто міг підкинути ще роботи. Потім дозволив Леонорі Квайн умовити його пристати на її пропозицію, хоча перспективи оплати були сумнівні. Тепер, не маючи її перед очима, Страйк не міг пригадати суміші співчуття й цікавості, яка спонукала його взятися до її справи. Оточений строгою й холодною тишею свого помешкання під дахом, він сприймав свою згоду знайти її втікача-чоловіка як донкіхотство і вияв безвідповідальності. Хіба не для того він намагався виплатити всі борги, щоб нарешті викроїти трішки вільного часу в суботу відвідати стадіон, у неділю просто полежати вдома? Він нарешті мав якісь гроші після того, як кілька місяців гарував без просипу, принаджуючи клієнтів не лише завдяки первісному спалаху скандальної слави, а й завдяки розголосу. От не можна було потерпіти Вільяма Бейкера ще тижні зо три?
І чого це, думав Страйк, дивлячись на списаний почерком Робін папірець, цьому Крістіану Фішеру так кортить зустрітися? Чи не через персону Страйка як людини, яка розкрила справу Луди Лендрі, чи (набагато гірше) як сина Джонні Рокбі? Виміряти величину власної слави було нелегко. Страйк гадав, що вибух його несподіваної зірковості уже пригас. Коли все тільки сталося, то сяйво було яскраве, але телефонні дзвінки від журналістів уже кілька місяців як припинилися; він давненько востаннє називав своє імя в нейтральному контексті й чув у відповідь «Лула Лендрі». Чужі люди знову робили те, що робили всеньке його життя: казали на нього «Кемерон Стрик» чи ще якось у тому дусі.
З іншого боку, видавець міг знати про зниклого Оуена Квайна щось, чим прагнув поділитися зі Страйком але чому в такому разі він не волів сказати те саме його дружині, Страйк не розумів.
Другу зустріч Робін записала під зустріччю з Фішером:
Четвер, 18листопада, 18.30, «Герб короля» на Рупел-стріт, 25, SE1.
Страйк розумів, чому вона так ретельно виписала дату: Робін була рішуче налаштована вже цього разу яка це була спроба: третя, четверта? влаштувати йому зустріч зі своїм нареченим.
Хоч не знайомий йому бухгалтер навряд чи повірив би в це, Страйк був удячний Метью за сам факт існування, а ще за обручку з сапфіром і діамантами, яка сяяла в Робін на безіменному пальці. Метью здавався йому тим ще козлиськом (Робін навіть не уявляла, як ретельно Страйк запамятовував усі її дрібні зауваження про нареченого), але він являв собою корисний барєр між Страйком і дівчиною, яка за інших обставин могла б порушити рівновагу його буття.