Якщо йдеться просто про телефонний дзвінок, мяко сказав він, то хіба у вас немає подруги чи...
Една не може допомогти, відповіла Леонора, і Страйк був надзвичайно зворушений (іноді через утому він дуже гостро реагував на такі речі) цим мовчазним зізнанням: що вона має єдиного друга на цілому світі.
Оуен звелів їм не казати, де він. Мені потрібно, просто мовила вона, щоб це зробив чоловік. Щоб примусив їх сказати.
Вашого чоловіка звати Оуен, так?
Так, відповіла вона, Оуен Квайн. Він написав «Гріх Гобарта».
Ані імя, ані назва книжки Страйкові нічого не сказали.
І ви гадаєте, що знаєте, де він?
Так. Була ота вечірка, там видавці, всілякі люди він не хотів мене брати з собою, але я сказала, що вже заплатила няньці й піду, і там я почула, як Крістіан Фішер казав Оуену про це місце, про будинок відпочинку для письменників. Я потім спитала в Оуена, що то за місце таке, а Оуен мені: а не скажу, в тому-то й суть, щоб утекти від жінки й дітей.
Леонора ніби запрошувала Страйка посміятися з неї разом з чоловіком; горда, як-от іноді матері прикидаються, ніби пишаються непоштивістю дитини.
А Крістіан Фішер це хто? спитав Страйк, змушуючи себе зібратися.
Видавець. Такий молодий модний тип.
А ви не дзвонили Фішеру, щоб спитати адресу цього закладу для письменників?
Так, я щодня йому дзвонила цілий тиждень, і щоразу мені казали, що прийняли повідомлення і що він мені передзвонить, але він не дзвонив. Гадаю, Оуен звелів Фішеру не казати мені, де він. Але ви зможете добути у Фішера адресу. Я знаю, що ви дуже добре працюєте, додала Леонора. Ви розслідували справу Аули Лендрі, з якою не впоралася поліція.
Якісь вісім місяців тому Страйк мав одного-єдиного клієнта, бізнес летів під три чорти, а перспективи жахали. А потім він довів (чим потішив Королівську карну прокуратуру), що юна зірка не накладала на себе руки: її скинули з балкона четвертого поверху назустріч смерті. Увага преси принесла йому хвилю клієнтів; кілька тижнів Страйк був найвідомішим приватним детективом у Лондоні. Джонні Рокбі став хіба приміткою на берегах його історії Страйк отримав власне імя, хай навіть люди не завжди вимовляли його правильно...
Я вас перебив, мовив він, намагаючись не втратити думку.
Правда?
Так, відповів Страйк, придивляючись до нашкрябаних у записнику нотаток. Ви казали, що маєте Орландо, купу справ і ще щось.
О так, кивнула Леонора, з часу його зникнення кояться дивні речі.
Якого плану дивні речі?
Лайно, буденно озвалася Леонора Квайн, у нас у поштовій щілині.
Вам крізь щілину для пошти закидають екскременти? уточнив Страйк.
Так.
З часу, коли зник ваш чоловік?
Так. Лайно собаче, відповіла Леонора, і Страйк не одразу зрозумів, що то вона про екскременти, а не про свого чоловіка. Уже три чи чотири рази, вночі. Не скажу, що зранку приємно знаходити такі речі. А ще до нас підходила жінка дуже дивна.
Вона замовкла, чекаючи, що Страйк її почне розпитувати. Їй явно це подобалося. Самотні люди, як було відомо Страйкові, часто радіють, опинившись у центрі чужої неподільної уваги, і стараються подовжити цей свіжий досвід.
І коли ця жінка підходила?
Минулого тижня. Питала Оуена, а коли я сказала, що його немає, то заявила: «Перекажіть йому, що Анджела померла». І пішла собі.
Ви її не знаєте?
Вперше бачила.
Знаєте когось на імя Анджела?
Ні. Але навколо нього, буває, крутяться якісь жінки, раптом розговорилася Леонора. От була одна жінка, яка писала йому листи і присилала фото, на яких позувала в одязі, як в однієї з його героїнь. Деякі жінки пишуть йому, гадаючи, що лише він їх зрозуміє, або ж вичитавши щось таке в нього в книжках. Дурня, правда? спитала вона. Це ж усе вигадки.
Фанатки знають, де мешкає ваш чоловік?
Ні, відповіла Леонора. Але то могла бути його учениця абощо. Він іноді викладає літературну майстерність.
Двері відчинилися, й увійшла Робін з тацею. Поставивши перед Страйком чорну каву, а перед Леонорою Квайн чай, вона знову пішла, зачинивши по собі двері.
Більше нічого дивного не було? спитав у Леонори Страйк. Тільки екскременти з поштою, і ще та жінка приходила?
Мені ще здається, що за мною слідкують. Висока темна дівчина з такими круглими плечима, відповіла Леонора.
Інша?
Так. Та, що приходила, невисока і з довгим рудим волоссям. А ця чорнява і якась ніби горбата.
Ви впевнені, що вона за вами слідкує?
Так, схоже не те. Я її вже двічі чи тричі помічала в себе за спиною. Немісцева, ніколи раніше її не бачила а живу я на Ледброк-Грові уже тридцять з гаком років.
Гаразд, повільно погодився Страйк. А чому засмутився ваш чоловік? Що, власне, сталося?
Він серйозно посварився зі своєю літагенткою.
А з якого приводу, не знаєте?
Через книжку останню, що він написав. Ліз це його агентка сказала, що то найкраща його річ, а наступного дня запросила його на вечерю і там заявила, що друкувати це не можна.
Чому вона так передумала?
Самі в неї спитайте, відрубала Леонора, вперше розізлившись. Бо після того він і засмутився. Хто завгодно засмутився б на його місці. Він два роки працював над цією книжкою. Прийшов додому весь знервований, пішов до кабінету, все похапав...