Гадаєте, з цього щось вийде?
Брайсон знизує плечима.
Хтозна. Якщо маєте час.
Узагалі-то, десь за тиждень я маю повернутись до Остіна. Починаються осінні заняття. Мабуть, гляну цими днями щось на «Крейґсліст».
Не хотілося б просити гроші в матері Джуніпер. У найгіршому разі скористаюся своєю кредиткою, а пізніше вже якось обмежуватиму витрати.
Брайсон поверх мого плеча позирає на мій «Експлорер».
Не плануєте найближчим часом замінити шини?
Я вже готовий відмовити йому, мов торгашеві на базарі, та дивлюся на шини й розумію, що передні майже повністю стерлися.
Він помічає мої вагання.
Я не намагаюся впарити вам свої послуги. Можу замінити дві передні з непоганою знижкою. Задні ще якийсь час прослужать. Заміна обійдеться всього в сто пятдесят.
Кожна?
Це його трохи веселить.
Друже, якби я хотів тебе пограбувати, то зробив би це так, що ти б і оком не зморгнув. Сто пятдесят за дві, ще й мастило безкоштовно заміню.
Що ж, звучить непогано.
Як треба, у мене є кімната очікування з Wi-Fi. Більше тут, звісно, робити нічого.
Він киває у бік лісу.
Хай навіть вони і впіймали звіра, я б туди гуляти не ходив.
Мабуть, що так.
Він вказує на клапоть трави поруч із металевою будівлею.
Це було мов у голлівудському фільмі. Вони посадили пошуковий гелікоптер прямісінько тут.
Тут?
Я повертаю голову в бік лісу.
Чекайте, то Джуніпер знайшли тут?
На три милі вище по дорозі. На шляху звідси до «Маунтін Клауд Інн».
У «Маунтін Клауд Інн» і зупинилася Джуніпер.
Я даю Брайсону ключі.
Все-таки я, мабуть, прогуляюся.
Я хапаю із заднього сидіння рюкзак і застібаю його на поясі. Йти глибоко в ліс я не планую. Хочу лише трохи пройтися дорогою.
Принаймні так мені здається. Чесно кажучи, плану як такого в мене нема.
На зміну пасовищам дивним чином приходять хвойні дерева. Поміж ними клапті з високими чагарниками екотоном. Дерева та прерія воюють за дерен. Чагарники ж розкинулися посередині, де камяниста рівнина поступається місцем більш мякому лісовому ґрунту.
На межі шосе, де асфальт потрісканий, крихітними острівцями пробиваються маргаритки та буряни. Мініатюрні екотони. Якби я шукав бактерію, здатну харчуватися мастилом, то збирав би зразки бруду посеред заповнених автомагістралей. Не знаю, чи знайшов би, та, впевнений, щось цікаве точно б надибав.
Я підводжу погляд від дороги на ліс навколо й намагаюся зрозуміти, що ж тут шукала Джуніпер.
Було б добре переглянути заявки її останніх досліджень або ж принаймні почитати блог. Та я досі приголомшений тим, що сталося, і не в змозі зібратись, навіть щоб погортати її фейсбук-сторінку. Перед очима її обличчя, воно переслідує мене.
Першу милю я підіймаюся плавним схилом дорога починає свою звивисту мандрівку в гори. Далі підйом усе крутішає.
Я не відводжу погляду від дерев, шукаючи будь-яку ознаку місця, де знайшли Джуніпер. Поза всяким сумнівом, департамент шерифа користувався якимись позначками.
Я помічаю декілька вицвілих жовтогарячих знаків лісової служби, проте нічого більше. Наскільки мені відомо, офіційно нічого, крім загального опису місця, не розголошували.
Звязок між цим лісом і мапою, яку я помітив у кабінеті Ґленна, мені малозрозумілий а я ж, бува, цілий день аналізую мапи природних та штучних ландшафтів.
Повз мене пролітає вантажівка з трейлером, обдаючи дужим поривом вітру.
Слід було спитати, коли саме Джуніпер лишала автівку в гаражі. Як часто вона ходила пішки?
Я вирішую пройтися ще хвилин із десять, а тоді вертатися. Гадки не маю, що я тут шукаю, і тим паче не розумію, чим тут могла займатися Джуніпер, окрім як ходити від мотелю до автомайстерні й назад.
Гори з іншого боку від шосе надто круті, щоб там утворився ставок чи інша водойма, ширша за стовбур дерева. Якщо там і трапиться риба, то хіба така, що випала з рота у пташки.
Уже зібравшись повертатись, я помічаю привязану до дерева синю стрічку. Вона виглядає зовсім новенькою. За десяток ярдів у глибині лісу, до того як він густішає і стає непроглядним, видно ширшу жовту стрічку таку, якою в кіно огороджують місця злочинів.
Ось воно, те місце. Чи радше точка дороги, звідки починається стежка, що й веде до місця, де все сталося.
Чесно кажучи, зараз краще повернутися. Тут мені робити нічого.
Проте... Я занурююся в ліс, шукаючи місце, де вона загинула.
Розділ 14 Обмежувальна лінія
Завдяки цій спразі до законів і виникло поняття філософії, а значно пізніше поняття науки.
Науковець це людина, яка намагається віднайти в хаосі лад. Іноді це просто неможливо, що й доводить наука за допомогою квантової механіки та теорії хаосу. Щось може траплятися так чи інакше, без жодної можливості передбачити причину.
Я піднімаюся
стежкою на пагорб, бо прагну впорядкувати хаос. Є подія смерть Джуніпер. Є причина ведмідь. Не знаю чому, проте поліція не розголошує, що призвело до їхньої зустрічі.
Перша жовта стрічка була, як я й очікував, лише позначкою. За десять ярдів бачу ще одну.
Я натрапляю на пять таких жовтих стрічок вони ведуть до невеликої галявини.