Я знаю, що ти думаєш, мовив Страйк, захищаючись. Клієнтка на емоціях, медіум... бери й експлуатуй.
Я не хочу сказати, що ти експлуатуєш...
А отже, можна й вислухати, що там у неї, так? На відміну від багатьох людей, я з неї просто так грошей не візьму. А коли буде вичерпано всі варіанти...
Знаю я тебе, сказала Робін. Що менше знайдеш, то більше зацікавишся.
Думаю, її жінка мені не подарує, якщо за якийсь розумний строк не буде результатів. То лесбійська пара, пояснив він. Дружина психол...
Корморане, я передзвоню, сказала Робін і, не чекаючи на відповідь, урвала дзвінок і кинула мобільний на пасажирське сидіння.
Кудрик щойно вийшов з ресторану в товаристві дружини й синів. Усміхаючись і розмовляючи, вони рушили до власної машини, яку лишили за пять паркомісць від Робін. Піднявши камеру, вона швидко наклацала світлин.
Коли родина проходила повз «лендровер», камера вже лежала в Робін на колінах, а Робін схилилася над телефоном, прикидаючись, що пише повідомлення. У дзеркалі заднього огляду вона побачила, як сімя Кудрика сіла в «ренджровер» і поїхала в бік вілли на морі.
Знову позіхнувши, Робін підняла телефон і набрала Страйка.
Все зробила, що хотіла? спитав він.
Так, відповіла Робін, однією рукою переглядаючи фото, а другою тримаючи телефон біля вуха. Вийшло кілько чітких світлин, де видно його і хлопців. Боже, оце сильні гени. Всі четверо дітей викапаний він.
Вона сховала камеру в сумку.
Ти ж розумієш, що я практично біля Сент-Моса?
Години три їхати, відповів Страйк.
Якщо хочеш...
Та не треба тобі їхати сюди, а потім ще вертатися до Лондона. Ти ж сама мені сказала, що ніяка.
Але Робін за голосом зрозуміла, що ця ідея йому сподобалася. Страйк приїхав до Корнволлу поїздом, таксі й поромом, бо без ноги довго сидіти за кермом йому було і важко, і неприємно.
Хочу познайомитися з цією Анною. А тоді завезу тебе до Лондона.
Якщо ти впевнена, то було б чудово, мовив Страйк, уже веселий. Якщо її візьмемо, попрацюємо над справою разом. Треба буде купу всього просіяти, бо справа холодна, а Кудрика ти сьогодні, здається, вже накрила.
Так, зітхнула Робін. Справі кінець, лишилося тільки зруйнувати з півдесятка життів.
То не ти руйнуєш життя, твердо заявив Страйк. Він сам це зробив. Що краще: нехай троє жінок про все дізнаються зараз, чи хай почекають, поки він помре, і тоді розгрібають той бардак?
Та знаю, погодилася Робін, знову позіхаючи. То що, мені приїхати до будинку в Сент-Мо...
Страйкове «ні» було поспішним і твердим.
Вони Анна та її партнерка живуть у Фалмуті. Зустрінемося там. Тобі й їхати ближче.
Гаразд, відповіла Робін. О котрій?
Зможеш на пів на одинадцяту?
Легко, відповіла Робін.
Я тобі напишу, де зустрінемося. А тепер іди та спи.
Повертаючи ключ запалювання, Робін зрозуміла, що настрій у неї
раптом покращився. Уявивши, що за нею спостерігають строгі судді в тому числі Ільза, Метью і Шарлотта Кемпбелл, вона сховала усмішку й задки виїхала зі стоянки.
4
По хвилині потягеньок і почухувань, протягом якої його очі звикали до дивних обрисів предметів у напівмороці вітальні, Страйк удруге загуглив імя Марго Бамборо. Швидко проглянувши фото усміхненої молодої лікарки з широко розставленими очима та хвилястим волоссям, він догортав до згадки про неї на сайті, присвяченому серійним убивцям. Там знайшлася велика стаття, пересипана світлинами Денніса Кріда в різному віці від знімку гарненького дитинчати з білявими кучериками до поліційного портрета худого чоловіка зі слабкими чуттєвими вустами й у великих квадратних окулярах.
Далі Страйк зайшов до онлайн-книгарні та знайшов біографію вбивці, видану в 1985 році під заголовком «Демон з Райського парку». Автор відомий журналіст, нині покійний. На суперобкладинці невиразне обличчя Кріда в кольорі поєднали з примарними чорно-білими зображеннями сімох жінок, що їх він катував і вбив. Марго Бамборо серед них не було. Страйк замовив букіністичну книжку за один фунт з доставкою до офісу.
Далі він поставив телефон на заряджання, пристебнув протез, узяв цигарки й запальничку і рушив обходити плетені столики й вазу з засушеними квітами так, щоб водночас не зачепити жодну розписну тарілку на стіні. Вийшов за двері та спустився до кухні, здолавши три сходинки. Лінолеум, що лежав тут з часів його дитинства, пронизав босу пятку Страйка крижаним холодом.
Зробивши собі горня чаю, Страйк вийшов на задвіря як був, у трусах і футболці, щоб насолодитися ранковою прохолодою. Притулившись до стіни, він між ковтками цигаркового диму вдихав солоне морське повітря й думав про зниклих матерів. За останні десять днів його думки багато разів линули до Леди жінки, відмінної від Джоан, мов місяць від сонця.
«А ти вже куриш, Кормі? якось спитала вона крізь сизу хмарку, яку випустила сама. Воно не корисно для здоровя, але Боже мій, як приємно!»
Іноді люди питали, чому соціальна служба не втрутилася в життя Леди Страйк. Відповідь була проста: Леда ніколи не затримувалася на одному місці, тож не встигала привернути увагу. Незрідка її діти навчалися в школі лічені тижні, аж тут на неї сходила нова фанаберія, і родина їхала до нового міста, нового сквоту, тулилася десь у Лединих друзів, іноді винаймала житло. Тільки Тед і Джоан, єдиний острівець стабільності в житті дітей, знали, що відбувається насправді, і могли б звернутися до соціальної служби. Але не зробили цього може, Тед не хотів псувати стосунки зі своєю заблудлою сестрою, а може, Джоан боялася, що діти їй цього не пробачать.