Серед найяскравіших спогадів Страйкового дитинства був рідкісний випадок, коли він плакав. Тоді за півтора місяця після початку його навчання в школі в Сент-Мосі без попередження повернулася Леда. Здивована й розсерджена такою радикальною ініціативою віддати її сина до школи, вона негайно потягнула його й Люсі на пором, обіцяючи веселе життя в Лондоні. Страйк ридма ридав, намагаючись пояснити їй, що на вихідні вони з Дейвом Полвортом підуть до печер контрабандистів; печери, можливо, існували лише в уяві Дейва, але для Страйка від того не ставали менш реальними.
Побачиш ти свої печери, обіцяла Леда, годуючи його цукерками в поїзді на Лондон. І друга свого, як там його, теж скоро побачиш, обіцяю.
Д-дейв, схлипував Страйк, його звати Д-дейв.
«Не думай про це», наказав собі Страйк і підкурив другу цигарку від недопалка першої.
Ломако, ти ж застудишся в самих трусах!
Страйк озирнувся. У дверях стояла його сестра у вовняному
халаті та смушевих капцях. Навіть зовні вони були настільки відмінні, аж люди не вірили, що це родичі тим паче єдиноутробні брат і сестра. Люсі була дрібна, білява, з рожевим обличчям дуже схожа на свого тата, теж музиканта, не такого відомого, як Страйків батько, але значно сильніше зацікавленого в підтриманні стосунків зі своєю дитиною.
Доброго ранку, привітався Страйк, але Люсі вже пішла, а тоді повернулася з його штанами, кофтою, черевиками та шкарпетками.
Люсі, таж не холодно...
Запалення легень заробиш! Одягайся!
Як і Джоан, Люсі твердо вірила: вона краще знає, що корисно для її близьких. Майже з добрим гумором (якби він не вертався сьогодні до Лондона, так не було б) Страйк узяв штани й одягнув їх, ледь утримавши рівновагу на гравійній стежці. Коли він натягнув шкарпетку й черевик на здорову ногу, Люсі вже повернулася з двома горнятами свіжого чаю.
Мені теж не спиться, сказала вона, передаючи йому чай і сідаючи на камяну лаву. Це вперше за весь тиждень вони лишилися наодинці. Люсі постійно була поруч із Джоан і наполягала, що все приготує і прибере; для Джоан думка про те, щоб сидіти склавши руки, коли в хаті повно гостей, була незбагненна, тож вона метушилася, втручалася. А в ті рідкісні миті, коли поруч не було Джоан, нагоджувався один із синів Люсі. Джек, як правило, хотів поговорити зі Страйком, а двом іншим було щось потрібно від матері.
Жахливо, правда? спитала Люсі, дивлячись на газон і доглянуті Тедові клумби.
Так, зітхнув Страйк. Але треба вірити в краще. Хіміотерапія...
Але ж це її не вилікує. Тільки подовжить... подовжить...
Люсі похитала головою і витерла очі помятим обривком туалетного паперу, який видобула з кишені халата.
Ломако, я майже двадцять років дзвоню їй двічі на тиждень. Цей будинок друга домівка для моїх синів. Вона єдина мама, яку я колись знала.
Страйк знав, що не можна ковтати наживку. І все ж не промовчав:
Крім нашої справжньої мами, так?
Леда не була мені матірю, холодно відповіла Люсі. Ніколи раніше Страйк не чув від неї таких слів, хоч натяки звучали завжди. Я перестала вважати її матірю в чотирнадцять. Якщо не раніше. Джоан моя мама...
А коли Страйк не відповів, Люсі додала:
А ти обрав Леду. Я знаю, що ти любиш Джоан, але з нею в тебе геть не такі стосунки.
Не знав, що в нас змагання, мовив Страйк і потягнувся по нову цигарку.
Я просто кажу про те, як почуваюся!
«І кажеш, як почуватися мені».
За тиждень вимушеного сусідства з вуст Страйкової сестри вже зірвалося кілька ядучих коментарів про його нечасті візити. Він утримувався від різких відповідей. Мав головну мету поїхати, ні з ким не посварившись.
Коли Леда приїздила й забирала нас, я цього терпіти не могла, сказала Люсі, а от ти радів.
Страйк відзначив інтонації в дусі тітки Джоан: ствердний тон.
Я не завжди радів, заперечив Страйк, згадавши про пором, Дейва Полворта й печеру контрабандистів, але Люсі ніби вирішила, що він хоче в неї щось відібрати.
Я просто кажу, що ти втратив свою маму багато років тому. А тепер я... тепер я можу втратити свою.
Вона знову витерла очі зібганим обривком туалетного паперу.
Страйк, у якого болів поперек, а очі сіпала втома, мовчки курив. Він розумів, що Люсі хотіла б вигнати Леду зі своїх спогадів, й іноді, згадуючи про випробування, яким піддавала їх мама, співчував цьому бажанню. Але цього ранку Ледин привид ніби витав над ним у цигарковому димі. Страйк ніби чув, як вона каже до Люсі: «Поплач, поплач, люба, стане легше». А в нього просить: «Пригости свою стару маму цигаркою, Кормі».
Страйк не міг її ненавидіти.
Повірити не можу, що ти вчора ходив до пабу з Дейвом Полвортом, раптом сказала Люсі. То ж був твій останній вечір тут!
Джоан мене буквально випхала з будинку, обурився Страйк. Вона любить Дейва. І в будь-якому разі я за пару тижнів повернуся.
Повернешся? спитала Люсі, в якої на віях тремтіли сльози. Чи захопишся черговим розслідуванням і просто забудеш?
Страйк випустив дим у чимдалі світліший ранок; синява навколо вказувала на наближення світанку. На виднокраї між дахами будинків на схилі Гіллгеду межа між морем і небом ставала дедалі чіткішою.
Ні, пообіцяв він. Не забуду.