Попервах було чудово мати ціле ліжко лише для себе: ніхто не ображається, улігшись до неї спиною, ніхто не нарікає, що вона мало заробляє, не мурмотить щось про власні карєрні перспективи, не вимагає сексу, який з радості перетворився на нудний обовязок. І хоча Робін зовсім не сумувала за Метью, вона могла легко уявити час (який, правду кажучи, уже настав), коли відсутність фізичного контакту, ласки й навіть сексу який для Робін був явищем доволі ускладненим стане не плюсом, а серйозним мінусом у її житті.
І що тоді? Вона стане як Страйк з його коханками, кожна з яких завжди була на другому місці після роботи? Щойно подумавши про це, Робін замислилася і про те, чи передзвонив її напарник Шарлотті Кемпбелл (вона думала про це майже щодня). Розсердившись на себе, Робін відкинула ковдру і, не зважаючи на пакунки на комоді, пішла в душ.
Її нова оселя на Фінборо-роуд займала два верхні поверхи міського котеджу. Спальні й ванні кімнати були на третьому поверсі, кімнати спільного користування на четвертому. За вітальнею була невелика тераса, на якій у сонячні дні любив лежати Вольфганг старенький пес власника, жорсткошерста такса.
Робін не мала жодних ілюзій щодо житла, яке в Лондоні може добути собі самотня жінка з невисокими статками й великими витратами на адвоката, тож вважала, що їй страшенно пощастило жити в охайній, доглянутій, зі смаком обставленій квартирі, де вона мала власні дві кімнати й ладнала з сусідою. Сусідою був власник помешкання сорокадворічний актор на імя Макс Пріствуд, який не міг дозволити собі оплачувати це житло самотужки. Макс був ґей; мама Робін, мабуть, сказала б, що він має мужню красу: високий, широкоплечий, з густим русявим волоссям і вічно стомленими сірими очима. Макс був давнім приятелем Ільзи, яка вчилася в університеті з його молодшим братом.
Ільза запевняла, що Макс «просто чарівний», але перші кілька місяців Робін не знала, чи не помилилася, коли оселилася в нього, бо Макс перебував у постійній меланхолії. Робін докладала всіх зусиль, щоб бути приємною сусідкою: вона була за натурою охайна, не слухала гучної музики, не готувала смердючих страв; упадала за песиком Вольфгангом і завжди його годувала, коли Макса не було вдома; завжди вчасно купувала засіб для миття посуду й туалетний папір; а коли спілкувалася з господарем, була завжди ґречна й весела, однак Макс навіть усміхався неохоче. Коли вона тільки приїхала, Робін здалося, що він зробив над собою величезне зусилля, щоб узагалі заговорити до неї. Робін навіть злякалася чи Ільза не примусила Макса взяти собі квартирантку?
З часом спілкування почало виходити легше, але Макс лишився небагатослівним. Іноді Робін була навіть вдячна, що він мовчить, бо після дванадцятьох годин стеження їй усе боліло, мозок кипів, і на світські розмови взагалі не тягнуло. Та за іншого настрою вона могла б і піднятися нагору до відкритої вітальні, але натомість лишалася в своїй кімнаті, щоб не вторгатися в особистий простір Макса.
Робін підозрювала, що Макс такий пригнічений через постійну відсутність
роботи. Відколи чотири місяці тому Вест-Ендський театр зняв з репертуару пєсу, в якій Макс грав невеличку роль, він не знайшов собі іншої роботи. Робін швидко привчилася не питати, чи плануються в нього проби. Іноді навіть просте питання: «Як минув день?» здавалося не до речі осудливим. Також вона знала, що раніше з Максом жив давній бойфренд, якого за збігом обставин теж звали Метью. Про їхнє розставання Робін не знала нічого тільки що Метью з власної волі відписав Максові половину квартири, що в очах Робін, зважаючи на поведінку її колишнього чоловіка, було визначним виявом щедрості.
Помившись, Робін накинула халат і пішла до кімнати розкривати пакунки, які надходили поштою останні кілька днів і які вона не чіпала до цього ранку. Вона підозрювала, що мама надіслала ароматичні олії для ванни (але то був буцімто подарунок від брата Мартіна), що невістка-ветеринарка (вагітна першим рідним небожем чи небогою Робін) обрала светр ручної роботи, дуже схожий на ті, які носила сама Дженні, а в брата Джонатана нова дівчина, й це, мабуть, вона надіслала великі сережки. Подарунки трохи засмутили Робін, і вона одягнулася у все чорне: попереду паперова робота в офісі, тоді зустріч з ведучим, якого переслідує Листоноша, а потім вони підуть випити з Ільзою і ще однією подругою Робін, поліціянткою Ванессою. Ільза пропонувала запросити Страйка, але Робін сказала, що хоче суто дівочу вечірку бо не хотіла давати Ільзі нагоду знову спробувати звести їх разом.
Уже виходячи з кімнати, Робін зачепилася поглядом за примірник «Демона з Райського парку», який вона, як і Страйк, купила в інтернеті. Її книжка була пошарпана сильніше та приїхала пізніше. Робін ще не починала читати, здебільшого через те, що ввечері приходила втомлена та просто падала на ліжко, але почасти й через повернення психологічних симптомів, які мучили її, відколи однієї чорної ночі їй порізали руку. Однак сьогодні вона кинула книжку до сумки, щоб почитати в метро.
Поки йшла до станції, прийшло повідомлення від мами вона вітала Робін з днем народження і радила перевірити електронну пошту. Робін так і зробила й побачила подарунковий ваучер «Селфриджесу» на сто пятдесят фунтів, який надіслали їй батьки. Цьому подарунку Робін зраділа, бо практично не мала вільних грошей і не могла себе нічим побалувати після оплати квартири, адвоката й нагальних потреб.