— На добраніч! — сказав я.
— Я в боргу перед тобою, — подякував він.
— Наступного разу запалиш газовий пальник — і ми з тобою квити.
Усміхаючись, він уже збирався вилазити з автомобіля, як раптом ніби щось пригадав і подивився на мене.
— Дивна річ, але на світі, крім тебе, нема людини, яку я міг би назвати другом. Хоча через двадцять років я зустрічався з тобою лише двічі. Дивина та й годі…
По цих словах він вийшов із автомобіля і, піднявши комір плаща, крізь весняну мжичку попрямував до входу в готель «Нью-Ґранд». «Як у кіно „Касабланка“, — подумав я. Початок прекрасної дружби…»
Річ у тому, що я таки відчував до нього щось подібне. І тому часто розумів, що він має на увазі. Мені здавалося, що зараз нікого, крім нього, я не назвав би своїм другом. І все-таки думав, що це дивно. А в тому, що мені привиділася сцена з фільму «Касабланка», нема його вини.
…
. Відкрився Токійський Діснейленд. Од великого спорту відійшов Б’єрн Борг
. У хіт-парадах по радіо перше місце постійно посідав Майкл Джексон. Мертві залишалися мертвими.
Для мене цей тиждень виявився плетеницею безладних, безцільних днів, які нікуди не вели. За цей час я двічі поплавав у басейні. Підстригся в перукарні. Іноді купував газети, але не знаходив жодної замітки про Мей. Напевне, поліція все ще не встановила її особи. Щоразу, купивши газету на станції Сібуя, я заходив у «Данкін Донатс», прочитував її від початку до кінця й викидав в урну. Варті уваги статті мені не попадалися.
У вівторок і четвер зустрічався з Юкі, розмовляв із нею, обідав. А в понеділок, на початку цього тижня, ми виїжджали на автомобілі за місто і всю дорогу слухали музику. Зустріч із Юкі приносила радість. У нас була одна спільна особливість.Ми мали вільний час.Її мати ще не повернулася з-за кордону. Крім неділі та днів зустрічі зі мною, Юкі майже ніколи не виходила з дому. «Бо завжди, коли я прогулююся, який-небудь нероба обов’язково напрошується в наставники», — казала вона.
— Слухай, а чи не поїхати нам у Діснейленд? — запитав я.
— Ні, я туди не хочу! — скривившись, відповіла вона. — Мені там не подобається!
— Що не подобається? Оті м’якенькі, тендітні мікі-мауси, що з комерційною метою розважають дітвору?
— Так, саме вони, — відповіла Юкі.
— Але ж сидіти вдома — шкідливо для здоров’я, — нагадав я.
— Ну, а ви поїхали б зі мною на Гаваї? — запропонувала вона.
— На Гаваї? — здивовано перепитав я.
— Мама телефонувала. Сказала, що я могла б трохи погостювати в неї на Гаваях. Вона зараз там. Фотографує. Кинула мене напризволяще, стільки часу не згадувала — і раптом затурбувалася. І ну дзвонити. Найближчим часом вона не може повернутися в Японію, а я все одно до школи не ходжу… А що, Гаваї — не так уже й погано, правда? І якщо ви захочете приїхати — вона сказала, що дорогу вам оплатить. Адже я сама поїхати не можу, чи не так? Поїдьмо в гості на тиждень. Цікаво ж!