Нє, я Антон, а Федір він! Високий тицьнув пальцем на напарника.
Від їхніх знятих шинелей піднялася в коридорі хвиля нового пітного запаху.
Ні, давайте я вам спочатку визначу місце, запропонував Самсон, подумавши, що вони можуть самовільно його спальню зайняти.
А чого нам визначати? Ми вже визначили! Будемо жити в кімнатці, у тій, де по стінах рахівниці висять! сказав Антон. Нам багато місця не треба, обмежувати вас не хочемо!
Самсон кивнув.
Тоді я піду? запитав.
Ідіть-ідіть, ви ж тут господар! Тільки ключ залиште! А ми, якщо підемо куди, двері замикати не будемо! додав низькорослий Федір.
У триповерховому будинку на Столипінській двері парадного були намертво зачинені, і ніхто на чемний стукіт Самсона не відгукувався. Тоді, розсердившись, затарабанив він по цих дверях обома кулаками. І подумав у цю мить, що саме так тарабанили в його двері червоноармійці, які тепер і кабінет батька займуть! Зупинився. Хотів було вже розвернутись, але тут двері лякливо прочинилися, і в отворі старече обличчя з таким же переляканим розкритим ротом зявилося.
Вам кого? Голос старого тремтів високими нотками.
Бабукіна Олександра.
Олександр Валентинович на службі. Він буде близько сьомої!
Так? Самсон зрадів. Тоді я його почекаю.
Чекайте, звичайно! Ось там! Із дверей висунулася рука й провела напрямок ліворуч. На розі Чеховського провулку радянська їдальня є. Там топлять!
7
Радянських їдалень по центру міста відкрилося вже штук пятнадцять. Про це Самсон від удови двірника знав. Як і те, що годували там держслужбовців із особливими талонами і що до цих обідніх талонів хліб не входив.
Усередині його зустрів апетитний запах трохи підгорілої пшоняної каші. Він обережно підійшов до куховарки, що стояла по інший бік від столу видачі.
Ви без талонів годуєте? запитав.
Ви за списком губвиконкому? запитала вона й почала шукати очима щось під столом видачі, мабуть, цей список.
Ні, я так, просто зголоднів.
Вона глянула на приміщення їдальні, у якому в цей час тільки одна жінка голосно їла суп.
Добре, зітхнувши, тихо сказала. Пшоняна каша з підливою і чай. Шість пятдесят.
Це якими? обережно поцікавився Самсон.
А які у вас є?
«Керенки».
Тоді двадцять, перейшла вона на шепіт.
Пшоняну кашу з густою коричневою підливою жувалася важко, але вона виявилася смачною. На кінчику ручки ложки з дивного сірого і легкого металу, може, з нечистого алюмінію, була видавлена пятикутна зірка. Вона весь час відволікала Самсона від їжі, йому хотілося її розгледіти. Та й рука, яка звикла до важкого та благородного столового начиння, тримала ложку невпевнено, навіть поблажливо. А до цього ще додавалося відчуття, що в ложки свій кислувато-іржавий присмак, який залишався на губах після кожного її дотику. Присмак Самсон запивав чаєм. Чай своєю солодкістю допомагав пропихати кашу глибше в глотку, у горло, у стравохід. У міру спустошення тарілки з синім написом по краю «Советская столовая» шлунок Самсона наповнювався вагою і спокоєм. Думки поступово відходили від їжі й починали «задивлятися» на інші теми. Згадалася Надія, яка спочатку, перед зустріччю, уявлялася йому тендітною, тонкою, легкою. Після зустрічі, яка перевернула це уявлення на протилежне, розчарування не настало. В її спортивній тілистості й навіть у тому, як на ній насилу застібався чорний каракулевий кожушок, у всьому цьому ввижалася йому неймовірна, майже акробатична стійкість до повсякденного життя, що втратило цю стійкість, та до його викликів і проблем.
«Як же тепер я їй кімнату дам, якщо до мене червоноармійці вселилися? замислився Самсон не без гіркоти. Може, переведуть їх куди незабаром? Не може ж армія по квартирах громадян жити!»
Сашко Бабукін зустрів його з підозрою, але до квартири впустив. Звичайно, після двох революцій 1917-го і після кривавого 1918-го кожен чоловік, який зустрічав знайомого, навіть друга, якого останні два роки не бачив, не без страшних передчуттів розпитував, що той робив у цей час смути й крові.
Ти ж усе там живеш? На Жилянській? запитав Бабукін обережно, поправляючи опущені вниз тонкі кінчики вусів, відрощених якось по-особливому, не так, як він їх раніше носив. Раніше вони тонкими гострими китицями обабіч носа трохи вгору дивилися.
Так, там же, Самсон присів на запропонований стілець біля шахового столика. Тільки тепер сам. Батька недавно вбили, а мама з Вірочкою від легеневої інфекції померли.