– Важливо, коли настане це майбутнє, пане Бінґем. Якщо замовлення будуть розподілені рівномірно упродовж наступних кількох років, то це несуттєво вплине на наші грошові потоки.
– Але боюся, що є дещо, що може вплинути на них уже зараз. І результат буде ще гіршим.
– Що ви маєте на увазі, пане Енскотт? – запитала Емма.
– Я провів дуже цікаву бесіду з вашим братом і виявив, що він спокійно оцінює наслідки того, що доведеться позичити півтора мільярда фунтів у Міжнародного валютного фонду, щоб зупинити падіння нашої національної валюти. Він також згадав про можливість уряду запровадити сімдесятивідсотковий податок на всі корпорації, а також дев’яносто відсотків податку на прибуток для тих, хто заробляє понад тридцять тисяч на рік.
– Боже милий! – вигукнув адмірал. – Чи зможу я дозволити собі власний похорон?
– Остання ідея належить міністру фінансів, – продовжував Енскотт, – що мені здається майже немислимим. Це те, що жодному бізнесменові або туристові не дозволять виїжджати з країни, маючи більш ніж пів сотні фунтів готівкою.
– Це не спокушатиме людей їхати за кордон, – зронив Доббс із сумнівом.
– Гадаю, що я, можливо, знайшов шлях, як це обійти, – озвався Себастьян.
Решта директорів обернулися до новенького.
– Я провів невелике дослідження того, що роблять наші конкуренти, й, схоже, власники кораблів «Нью-Йорк» і «Франція» вирішили свої податкові проблеми.
Себ зумів зацікавити раду директорів.
– «Нью-Йорк» уже не зареєстрований на американську компанію, незважаючи на те, що її штаб-квартира все ще розташована на Мангеттені, як і переважна більшість її працівників. Задля уникнення оподаткування компанію зареєстрували в Панамі. І якщо уважно поглянете на цю ілюстрацію, – Себ помістив велику світлину корабля «Нью-Йорк» у центрі столу, – то зможете побачити невеличкий прапорець Панами, який майоріє на кормі, незважаючи на те, що зірки та смуги залишаються вкрапленими у все, що розташоване на борту, – від тарілок у ресторані до килимів у каютах.
– І французи роблять те саме? – поцікавився Ноулс.
– Безумовно, але з суттєвою галльською різницею. Вони вивішують на корму алжирський прапор, і підозрюю, що це не що інше, як політичний виверт.
Себ передав колегам ще одне фото, цього разу великого французького лайнера.
– Це законно? – запитав Доббс.
– Жоден уряд не може із цим нічого вдіяти, – повідомив Себ. – Обидва кораблі перебувають у морі більше трьохсот днів на рік, і, наскільки можуть оцінити пасажири, все відбувається так само, як і завжди.
– Мені це не подобається, – визнав адмірал. – Мені не здається це правильним.
– Наш перший обов’язок – інтереси наших акціонерів, – нагадав Боб своїм колегам, – тож чи можу я запропонувати пану Кліфтону підготувати доповідь на цю тему, щоб ми могли детальніше обговорити її на наступному засіданні правління?
– Гарна ідея, – похвалив Доббс.
– Я не проти самої ідеї, – сказала Емма, – але наш фінансовий директор вигадав альтернативне рішення, яке може вам здатися більш привабливим.
Емма кивнула в бік Майкла Керріка.
– Дякую, пані голово. Насправді все дуже просто. Якби ми взялися будувати другий корабель і скористалися нашим варіантом повторного замовлення у «Гарланд і Вольф» за зумовленим контрактом, то уникнули б сплати будь-яких корпоративних податків упродовж наступних чотирьох років.
– Тут має бути якийсь підступ, – зауважив Ноулс.
– Зовсім ні, – сказала Емма. – Будь-яка компанія може вимагати податкових пільг щодо капітального проєкту, якщо вона дотримується ціни, узгодженої в початковій угоді.
– Чому уряд погоджується на це, якщо інші запропоновані заходи такі драконячі? – поцікавився Мейнард.
– Бо це допомагає зменшити показники безробіття, – пояснив Себ. – Лейбористська партія обіцяла зробити це у своєму останньому маніфесті.
– Тоді я підтримую це рішення, – оголосив Доббс. – Але скільки часу мине, перш ніж ми зможемо вирішити, приймати пропозицію «Гарланд і Вольф» чи ні?
– Трохи більше п’яти місяців, – поінформував Керрік.
– Більш ніж достатньо часу для ухвалення рішення, – докинув Мейнард.
– Але це не вирішує обмеження у п’ятдесят фунтів для наших пасажирів, – нагадав Енскотт.
Себ не стримав посмішки.
– Дядько Джайлз мені сказав, що ніщо не може зупинити пасажира, який випише чек, перебуваючи на борту.
– Але ми не надаємо банківські послуги на «Бекінґемі», – сказав Доббс.
– Банк «Фартинґс» буде дуже радий відкрити своє відділення на кораблі, – відгукнувся Себ.
– Тоді я пропоную, – сказав Енскотт, – також додати цю пропозицію до звіту пана Кліфтона, й усі рекомендації необхідно розіслати всім членам правління до наступного засідання.
– Домовилися, – підсумувала Емма. – Тож усе, що маємо вирішити зараз, це на коли його призначити.
Як завжди, знадобилося трохи часу на вибір дати, зручної для всіх членів ради директорів.
– І будемо сподіватися, що до наступної зустрічі інцидент із флотом залишиться не більше ніж чутками, – сказала Емма, оглядаючи людей за столом.
– Так, пані голово, – кивнув Ноулс. – Ви просили нас запропонувати можливих кандидатів на іншу вакантну посаду в правлінні.
– Маєте когось на увазі?
– Десмонда Меллора.
– Того, хто заснував компанію «Бристольський автобус»?
– Його самого, але він продав її торік компанії «Національні автобуси». Заробив гарні гроші і тепер має море часу.
– А також знається на транспортному бізнесі, – втрутився Енскотт, зауваживши, що вони із Ноулсом працюють у тандемі.
– Тоді чому б не запросити пана Меллора завітати до мене наступного тижня, – сказала Емма, перш ніж оголосили голосування.
Ноулс неохоче погодився.
Коли збори завершилися, Емма зраділа, побачивши, скільки директорів підійшли до Себастьяна, щоб привітали його з посадою в правлінні. Минуло багато часу, перш ніж вона змогла перекинутися словом із сином.
– Твій план спрацював ідеально, – прошепотіла вона.
– Так, але було очевидно, що твоя ідея сильніше припала до смаку більшості членів правління, ніж моя. Але я все ще не впевнений, мамо, що необхідно ризикувати такими великими коштами на спорудження іншого лайнера. Якщо фінансовий прогноз для Великої Британії такий кепський, як каже дядько Джайлз, то до наступного Різдва ми можемо опинитися всього з двома індиками. І якщо це так, то правління «Судноплавної компанії Беррінґтонів» буде змушене з’їсти цей паштет.
6
– Як гарно, що ви знайшли час побачитися зі мною, пане Кліфтон, – сказав секретар Кабінету Міністрів, вказуючи Гаррі на крісло біля маленького овального столика в центрі кімнати, – особливо якщо пам’ятати, наскільки ви зайнятий.
Гаррі на це засміявся б, якби не сидів у будинку номер десять на Давнінґ-стрит навпроти одного з найвпливовіших людей у країні. З’явилася секретарка й поставила перед ним горнятко чаю, наче вона була офіціанткою у місцевому кафетерії.
– Сподіваюся, що у вас із дружиною та сином усе гаразд.
– Так і є, дякую, сер Алан.
Гаррі мусив би поцікавитися сім’єю секретаря Кабінету Міністрів, хоча й уявлення не мав, чи є вона у нього взагалі. Тож вирішив скоротити цей невеличкий вступ.
– Припускаю, що за тією атакою стояв Мартінес? – сьорбнув чаю гість.
– Насправді так, але позаяк він уже повернувся до Буенос-Айреса й занадто добре усвідомлює, що якщо він чи хтось із його синів колись ступить на англійську землю, то їх негайно заарештують, і не думаю, що він іще колись вас потурбує.
– А його ірландські друзі?
– Вони ніколи не були його друзями. Їх цікавили лише його гроші, і щойно джерело висохло, вони були готові його позбутися. А позаяк їхній керівник ланки та двоє його товаришів зараз нейтралізовані за ґратами, сподіваюся, що ми ще довго нічого про них не почуємо.
– Ви дізналися, чи були на борту корабля інші оперативники ІРА?