– Ви маєте на увазі того парубка? Та Боже збав, Роберте, він просто помилився, – відповів байдуже Зімме, продовжуючи нарізати тоненькими смужками кусень м'яса в талірі16. – За кого мене тільки не приймали. Одного разу, пригадую, мене сплутали з сером Ентоні Хопкінсом. Навіть попросили автограф. І що ви гадаєте я зробив? Я дав автограф! А одного разу в Ізраїлі…
І він почав розповідати чергову веселу байку. Час від часу очі старого від сміху мокріли сльозами. Роберт зауважив про себе, що давно не зустрічав більш життєрадісної людини, ніж цей старий.
Під ранок Роберта розбудив дзвінок від помічника шейха Мехмета. Той схвильовано повідомив, що пан Зімме лежить у реанімації з інфарктом у тяжкому стані, а вони маються пошуками нового гемолога. Тому потрібно обов'язково переробити всі документи, де заявлено пана Зімме як експерта.
З цієї миті у Роберта виникла підозра про спробу навмисного зриву угоди.
Він негайно зателефонував своєму шефові і повідомив про подію.
Щоб не зірвати угоду, арабська сторона поспіхом викликала гемолога із Ізраїлю. Але той, аргументуючи зайнятістю в інших експертизах, відмовився. Те ж трапилося і з гемологом із Бельгії. Аж тут з Ізраїльської алмазної біржі запропонували професійного гемолога з Гвінеї, який саме в цей час знаходився у Великій Британії.
Служба безпеки шейха швидко перевірила персону гемолога і підтвердила, що громадянин Гвінеї пан Коне – відмінний фахівець, який уже впродовж тридцяти років працює в цьому бізнесі, надаючи свої послуги в Західній Африці, Анголі і ПАР.
Пана Коне невідкладно було викликано до Лондона і представлено шейху.
Як виявилося, пан Коне був нижче середнього зросту, кремезним, чорношкірим і дуже чемним шістдесятирічним чоловіком. Він чудово спілкувався французькою та англійською.
Того ж дня з ранку до банку під'їхав білий Майбах Landaulet, з якого вийшов шейх зі своїм помічником. Охорона і партнери шейха вже стояли біля входу і чемно його вітали.
Після виконання всіх формальностей до кімнати для проведення перемовин увійшли представники обох сторін.
Першим увійшов шейх, за ним – два його кремезні охоронці і троє арабів, партнерів шейха. Усі, крім охоронців, були одягнені в довгі просторі сукні білого кольору з тонкої бавовни, з великою хусткою на голові, що утримувалася подвійним вовняним джгутом чорного кольору. Охоронці в чорних костюмах, кольорових краватках, білих сорочках і з незворушними кам'яними обличчями розташувалися по кутках кімнати. За зовнішнім виглядом вони, очевидно, були американцями. Їхня поведінка, зачіски і квадратні підборіддя видавали колишніх бійців спецформувань армії США – командос або морських котиків.
За ними до кімнати увійшли представники продавця, обидва зі Східної Європи, чехи чи словаки. Усі, крім охоронців, розташувалися за великим круглим столом, привітали один одного і почали чекати. Один із помічників шейха за його наказом відкрив алюмінієвий МасBook і запустив банківську програму доступу до рахунку.
За кілька хвилин до кімнати увійшли Роберт, гемолог Коне і два представники банку з металевим ящиком.
Роберт поклав два пакети документів перед покупцем і продавцем. Усі ці документи були давно вивчені сторонами, але того вимагала офіційна процедура. Діаманти теж давно вже були переглянуті банківськими експертами. Пан Зімме особисто встиг у присутності банківських службовців переконатися в якості кожного діаманта окремо. Але перед здійсненням грошової транзакції і подальшої передачі діамантів з рук продавця до рук покупця процедура вимагала повторного формального огляду.
Металевий ящик відкрили. У ньому виявилися акуратно складені маленькі поліетиленові мішечки, до кожного з яких було вкладено великі, завбільшки з лісовий горіх, діаманти, і до кожного каменя прикладено гемологічний сертифікат.
Весь матеріал з металевого ящика виклали на окремий стіл для перевірки.
Містер Коне в білих рукавичках, що різко контрастували з його чорною шкірою, підійшов до столу і взяв кілька мішечків. Він вийняв один камінь і подивився на нього крізь спеціальну лупу на штативі, що більше скидалася на мікроскоп. Далі порівняв свій результат огляду з гемологічним сертифікатом. Задоволений, він передав камінь шейху, той з лупою почав теж його уважно розглядати. Задовольнившись, шейх схвально кивнув.
Ту саму процедуру пан Коне провів ще з декількома діамантами. Араби задоволено кивнули, вони отримали саме те, що очікували.
Діаманти, справді, були чудові, важко було знайти щось подібне за запропонованими московитом цінами і в такій кількості.
Нарешті, гемолог, перевіривши черговий камінь, подивився на шейха, але той ледь помітним рухом руки дав зрозуміти Коне продовжувати роботу. Гемолог на знак згоди також кивнув головою, ретельно спакував діамант у мішечок і поклав його разом із сертифікатом до ящика. Потім узяв зі столу інший діамант і його почав пильно розглядати крізь лупу.
Роберт уважно спостерігав за діями гемолога.
Минуло вже півгодини, але гемолог не переглянув ще й половини каменів. Він дуже ретельно перевіряв їх відповідність сертифікатам і ще більш ретельно пакував у мішечки і вкладав усе знову до металевого ящика.
Незважаючи на офіційність заходу, у кімнаті ніякого напруження не було. Чехи з шейхом через перекладача-араба про щось тихо розмовляли.
Роберт підійшов ближче до гемолога і тихо запитав французькою:
– Пане Коне, ви живете в самому Конакрі?
– Ні, мсьє Бланш, – відповів Коне, не відволікаючись від роботи, – коли помер мій великий друг пан Лансана Конте, президент республіки, мені довелося поїхати. На початку 2009 року я виїхав до ПАР. Там і живу досі. Там живе і вся моя родина.
Коне говорив спокійно, уважно вдивляючись крізь збільшувальну лінзу в черговий шматок обробленого вуглецю.
Тут до кімнати увійшов банківський офіцер і покликав Роберта:
– Містере Бланш, вас кличуть до телефону.
У слухавці Роберт почув схвильований голос свого друга, начальника служби безпеки компанії Йована.
– Робі, у нас вималювалася проблема. Я тільки-но отримав інформацію з клініки. У Зімме не інфаркт. У його крові виявили потужний токсин, – Йован замовк, а потім майже пошепки додав: – Роберте, це отруєння.
Останнє слово він вимовив повільно, по складах.
Роберт слухав мовчки. Він був приголомшений. Йован тихо продовжив:
– Я не знаю, з якого боку копати, але треба спокійно обміркувати, у чому тут справа і кому це все вигідно. Що на мене, хтось спробував вивести гемолога з гри.
– Йоване, ти шефові казав?
– Роландові? Звичайно! Він кинув усе і вже летить до офісу. Але я тобі вирішив особисто про це повідомити.
Роберт розумів: треба щось зробити і негайно. Саме до підписання основного контракту і початку транзакцій. Якщо угода тхне шахрайством, то їхня компанія потрапить у серйозний скандал. На кону авторитет цілої компанії.
Коли Роберт повернувся до кімнати для перемовин, там нічого не змінилося.
«Кому вигідно зірвати угоду? – розмірковував він, роздивляючись присутніх. – Арабам? Ні. Гроші вони перерахували до банку, рахунок також перевірено, там усе гаразд. Від роботи з готівкою вони одразу відмовилися. Тут усе чисто. Московити? Діаманти тут. Усе ретельно перевірено заздалегідь. До того ж проведено подвійну перевірку відповідності каменів сертифікатам. Пан Зімме вчора в ресторані захоплювався якістю діамантів. Він говорив, що кожен камінь щонайменше на п'ятдесят відсотків коштує дорожче, ніж пропонують московити. Цей гемолог, Коне, теж надійний фахівець. Його знайшли самі араби і перевірили. Тут теж начебто все чисто».