– Якщо йти навпростець і лише по прямій, далеко не втечеш…
IV
Так я зробив ще одне важливе відкриття: вся його рідна планета – завбільшки з будинок!
Втім, це мене не надто здивувало. Я знав, що, крім таких великих планет, як Земля, Юпітер, Марс, Венера, існують ще сотні інших, яким навіть імен не мають, і серед них такі маленькі, що їх і в телескоп важко розгледіти. Коли астроном відкриває таку планетку, він дає їй не ім’я, а номер. Наприклад: астероїд 3251. У мене є вагомі підстави вважати, що Маленький принц прилетів з планети, яка називається «астероїд Б-612». Цей астероїд був помічений в телескоп лише раз, в 1909 році, його побачив турецький астроном.
Астроном доповів тоді про своє відкриття на міжнародному астрономічному форумі. Але ніхто йому не повірив, а все через те, що був він одягнений по-турецьки. Отакий вони народ, ці дорослі!
На щастя для астероїда Б-612, правитель Туреччини звелів своїм підданим під страхом смертної кари носити європейський одяг. І у 1920 році той астроном знову доповів про своє відкриття. Цього разу раз він був одягнений за останньою модою – і всі з ним погодилися.
Я вам розповів у таких подробицях про астероїд Б-612 і навіть назвав його номер знову ж таки лише через дорослих. Дорослі дуже люблять цифри. Коли розповідаєш їм, що у тебе з'явився новий друг, вони ніколи не запитають про найголовніше. Зроду вони не спитають: «а який у нього голос? В які ігри він любить грати? Чи колекціонує метеликів?» Вони запитують: «Скільки йому років? Скільки у нього братів? Скільки він важить? Скільки заробляє його батько?» І після цього вважають, що вже знають людину. Якщо скажеш дорослим: «я бачив гарний будиночок з рожевої цегли, у його вікнах – герань, а на даху – голуби», – вони не можуть уявити собі цей будинок. Їм треба сказати: «я бачив будинок за сто тисяч франків», – і тоді вони вигукують: «яка краса!»
Так само, якщо сказати: «ось докази, що Маленький принц насправді існував – він був дуже, дуже славний, він сміявся, і йому хотілося мати баранця. А хто хоче баранця, той, ясна річ, існує», – якщо кажеш так, вони тільки знизують плечима і дивляться на тебе, як на нетямуще немовля. Але якщо сказати їм: «він прилетів з планети, яка називається «астероїд Б-612», – це їх переконає, і вони не набридатимуть вам розпитуваннями. Отакий вони народ, ці дорослі. Не варто на них сердитися. Діти повинні бути дуже поблажливі до дорослих.
Але ми, ті, хто розуміє, що таке життя, ми, звісно, сміємося з номерів і цифр! Я охоче почав би цю повість як чарівну казку. Я хотів би почати так:
«Жив собі Маленький принц. Він жив на планеті, яка трошечки більша за нього самого, і йому дуже хотілося мати друга…». Ті, хто розуміє, що таке життя, відразу б побачили, що це набагато більше схоже на правду.
Бо я зовсім не хочу, щоб мою книжку читали лише для розваги. Серце моє стискається від болю, коли згадую мого маленького друга, і тяжко мені про це говорити. Ось уже шість років, як мій друг разом з баранцем мене покинув. І я хочу розповісти про нього задля того, аби його не забути. Це дуже сумно, коли забувають друзів. Не кожному таланить мати друга. І я боюся стати таким, як дорослі, котрі нічим не цікавляться, крім цифр. Ще й тому я купив фарби та кольорові олівці. Не так це просто – в моєму віці знову братися до малювання, якщо за все життя лише й зобразив, що удава зовні і зсередини, та й то у шість років! Звісно, я намагаюся передати схожість якнайкраще. Але зовсім не впевнений, що у мене це вийде. Один портрет виходить вдало, а інший ні краплі не схожий. Так само і зріст: на одному малюнку Маленький принц у мене надто великий, на іншому – замаленький. І я не дуже добре пам'ятаю, якого кольору був його одяг. Я намагаюся малювати і так і сяк, навмання. Зрештою, я можу помилитися і в якихось важливих подробицях. Але ви вже вибачайте. Мій друг ніколи мені нічого не пояснював. Можливо, він думав, що я такий самий, як він. Але я, на жаль, не вмію побачити баранця крізь стінки ящика. Може, я трохи схожий на дорослих. Напевно, я старію.
V
Кожного дня я дізнавався щось про його планету, про те, як він її покинув і як мандрував. Він розповідав про це потроху, і то принагідно. Так на третій день я довідався про трагедію з баобабами.
Це теж вийшло через баранця. Здавалося, Маленьким принцом раптом оволоділи тяжкі сумніви, і він запитав:
– Скажи, адже це правда, що баранці їдять кущі?
– Так, правда.
– От добре!
Я не зрозумів, чому було так важливо, що баранці їдять кущі. Але Маленький принц додав:
– Отже, вони і баобаби теж їдять?
Я заперечив, мовляв, баобаби – не кущі, а величезні дерева заввишки з дзвіницю, і якщо він приведе навіть ціле стадо слонів, їм не з’їсти і одного баобаба.
Почувши про слонів, Маленький принц засміявся:
– Їх довелося б поставити один на одного…
А потім сказав розважливо:
– Баобаби, поки не виростуть, бувають зовсім маленькі.
– Це вірно. Але навіщо твоєму баранцеві їсти маленькі баобаби?
– А як же! – вигукнув він, ніби мова йшла про найпростіші, азбучні істини.
І довелося мені поламати голову, поки я зміркував, в чому тут річ.
На планеті Маленького принца, як на всіх інших планетах, ростуть трава і бур'ян. А отже, є там добре насіння корисного зілля і погане насіння шкідливого зілля, бур'яну. Але ж те насіння невидиме. Воно спить, сховане під землею, поки одне якесь не надумає прокинутися. Тоді воно пускає паросток; він розправляється і тягнеться до сонця, спершу такий милий, нешкідливий. Якщо це майбутній редис або кущ троянди, хай собі його росте на здоров'я. Але якщо це якийсь бур'ян, треба вирвати його з корінням, щойно його впізнаєш. На планеті маленького принца було жахливе насіння… Це насіння баобабів. Ґрунт планети був геть ним уражений. А якщо баобаб не розпізнати вчасно, то вже ніколи його не позбудешся. Він заволодіє усією планетою. Він прониже її наскрізь своїм корінням. І якщо планета дуже маленька, а баобабів забагато, вони розірвуть її на клаптики.
– Є таке тверде правило, – сказав мені пізніше Маленький принц. – Встав вранці, вмився, привів себе до ладу – і одразу ж наведи лад і на своїй планеті. Неодмінно слід кожного дня виполювати баобаби, щойно їх можна буде відрізнити від рожевих кущів: молоді паростки у них майже однакові. Це дуже нудна робота, але зовсім не тяжка.
Якось він порадив мені постаратися намалювати таку картинку, щоб і на моїй планеті її добре зрозуміли діти.
– Якщо їм колись доведеться подорожувати, – сказав він, – це їм стане у пригоді. Інша робота може і почекати трохи, шкоди не буде. Але якщо даси волю баобабам, лиха не минути. Я знав одну планету, на ній жив ледар. Він не виполов вчасно три кущики…
Маленький принц докладно мені все описав, і я намалював цю планету. Терпіти не можу читати людям мораль. Але мало хто знає, чим загрожують баобаби, а небезпека, якій піддається всякий, хто потрапить на астероїд, дуже велика – ось чому цього разу я наважуюся зрадити своїй звичайній стриманості. «Діти! – кажу я. – Стережіться баобабів!» Я хочу попередити моїх друзів про небезпеку, яка давно вже на них чатує, а вони навіть не підозрюють про неї, як не підозрював колись і я. Ось чому я так трудився над цим малюнком, цей час я витратив не дарма. Можливо, ви запитаєте: чому в моїй книжці немає більше таких помітних малюнків, як цей, з баобабами? Відповідь дуже проста: я намагався, але у мене нічого не вийшло. А коли я малював баобаби, мене надихало усвідомлення того, як це важливо і невідкладно.
VI
О, Маленький принце! Потроху я зрозумів, яким сумним і одноманітним було твоє життя. Тривалий час ти мав лише одну розвагу: милуватися вечірнім сонцем. Я дізнався про це вранці четвертого дня, коли ти сказав:
– Я дуже люблю захід сонця. Ходімо подивимося, як заходить сонце.