Всего за 109 руб. Купить полную версию
– Надто пізно визнавати, – відповіла пані Норман, хитаючи головою, ніби якби він визнав її правоту раніше, війни не було б.
– Дякувати Богу, військово-морські сили Британії напоготові, – зауважив лікар.
– Хвала небесам, – кивнула пані Норман. – Серед тих сліпих кошенят таки знайшлася одна далекоглядна людина.
– Можливо, Британії вдасться не втрапити в халепу з цим всім, – жалібно промовила кузина Софія. – Не знаю. Але мені лячно.
– Можна подумати, що Британія вже по вуха в проблемах, Софіє Кроуфорд, – мовила Сьюзан. – Але твій хід думок завжди був і буде мені незрозумілий. На мою думку, Британський військово-морський флот розгромить Німеччину й оком не зморгне, а ми всі тут побиваємося не знати чого.
Сьюзан говорила так, наче хотіла більше переконати саму себе, аніж інших. Вона дозволяла маленькому запасу домашньої філософії вести її по життю, але не знайшлося серед тих запасів нічого, аби захистити Сьюзан від громів цього тижня. Що чесній, працьовитій старій діві-пресвітеріанці з Глен Сент Мері до війни за тисячі миль звідси? Сьюзан вважала, що не гоже їй перейматися війною.
– Армія Британії підкорить Німеччину, – закричав Норман. – Хай тільки дійде до кордонів, Цісар ще дізнається, що справжня війна – це не красуватися настовбурченими вусами на парадах у Берліні.
– У Британії немає армії, – співчутливо промовила пані Норман. – Не витріщайся на мене так люто, Норман. Такі витріщання зі стебел тимофіївки солдатів не зроблять. Сотні тисяч чоловіків – та це крапля в морі мільйонів Німеччини.
– А я вважаю, що ту краплю буде важко проковтнути, – хоробро наполягав Норман. – Німеччина вдавиться. І не кажіть мені, що один британець – не рівня десятьом чужинцям. Та я двома руками дюжину за спину перекинув би.
– Мені сказали, – відгукнулася Сьюзан, – що старий пан Прайор не вірить у цю війну. Кажуть, ніби він вважає, що Англія вступила у війну суто через заздрість Німеччині, та й взагалі що тій державі абсолютно байдуже, що сталося в Бельгії.
– Про мене, він меле якісь дурниці, – мовив Норман. – Я від нього такого не чув. А якщо й почую, то Вусань-з-місяця зрозуміти не встигне, що з ним буде. Моя дорога родичка Кітті Алек добивається того ж ефекту, я так розумію. Але не в моїй присутності… люди якось не наважуються починати такі розмови, коли я поруч. Господь з ними, є в них якесь передчуття, якщо так можна сказати, що нічого хорошого з таких розмов би не вийшло.
– Боюся, та війна дана нам, як покарання за наші гріхи, – мовила кузина Софія, забираючи бліді руки з колін й урочисто схрещуючи їх на животі. – Цей світ дуже жорстокий… лютішають часи[17].
– У пастора тут з’явилася схожа ідея, – хихикнув Норман. – Еге ж, пан отче? Ось чому Ви сьогодні ввечері проповідували «без пролиття крови немає відпущення»[18]. Я не погоджуюся з Вами… я навіть хотів стати на лаву й закричати, що у Вашій промові немає жодного сенсу, але Еллен, ось вона тутечки, мене стримала. Після одруження огризання до священників уже не приносить радості.
– Без пролиття крові немає нічого, – м’яко замріяно додав пан Мередіт, якому якимось дивом вдавалося переконувати своїх співрозмовників. – Мені так здається, усе потрібно здобувати ціною самопожертви. Люди позначили кожен крок свого болісного розвитку кров’ю. Знову настав час для рік крові. Ні, пані Кроуфорд, не думаю, що війна – це кара за гріхи. Думаю, людство повинне платити за певне благословення… прогрес, вартий, щоб за нього платити… ми цього вже не побачимо, але діти наших дітей успадкують цю плату.
– Якщо Джеррі вб’ють, Ви й далі так вважатимете? – вимогливо спитав Норман, який говорив так все своє життя й ніколи не міг зрозуміти, чому б і ні. – Ну, не копай мене по нозі, Еллен. Я хочу зрозуміти, чи справді отець вірить у те, що каже, чи це просто красне слівце священника.
Обличчя пана Мередіта перекосилося. Він провів жахливу годину на самоті в кабінеті, коли ввечері Джем та Джеррі вирушили до міста. Але він тихо відповів.
– Що б я не відчував, я не можу зрадити своїм поглядам… я вірю, що країна, чиї сини готові пожертвувати власним життям задля захисту Батьківщини, завдяки їхній самопожертві відкриє нову перспективу.
– Ви в це вірите, отче. Я завжди кажу, що люди вірять у те, що кажуть. У мене цей дар від народження. Ось чому я – справжній кошмар для священників. Але я ще ніколи не чув, аби Ви говорили те, у що не вірили. Але колись це таки станеться… ось чому я ще ходжу до церкви. А яке б то було для мене полегшення… яка зброя в протистоянні з Еллен, яка намагається мене виховати. Ну, пора мені вже йти на зустріч з Аб. Кроуфордом. Хай береже вас Господь.
– Старий язичник! – промимрила Сьюзан, коли Норман пішов. Їй було байдуже, почує це Еллен Дуґлас чи ні. Сьюзан не могла зрозуміти, чому з неба після такого осквернення священника на Нормана Дуґласа не впаде вогняна куля. Але як би дивно це не було, пану Мередіту, схоже, подобався його свояк.
Ріллі хотілося, аби вони не говорили про війну. Вона вже тиждень не чула нічого іншого й справді втомилася від цієї теми. Тепер вона позбулася того нестерпного страху, що Волтер захоче піти на війну. Але вона вважала… тяжко зітхаючи… що війна триватиме три або чотири місяці.
VI. Сьюзан, Рілла й собака Понеділок приймають рішення
Велику вітальню Інглсайду запорошило шматками білої бавовни. Від штабу Червоного Хреста надійшло повідомлення, що будуть потрібні простирадла та бинти. Нан, Ді та Рілла тяжко працювали. А пані Блайт та Сьюзан нагорі в кімнаті хлопчиків мали особливе завдання. З сухими, сповненими болю очима, вони пакували Джемові речі. Він мав відбути у Валкартьє наступного ранку. Вони чекали на цю звістку, але коли вона прийшла, легше не стало.
Рілла вперше в житті підшивала поділ простирадла. Коли прийшла звістка, що Джем повинен піти, вона виплакала сльози серед сосен Веселкової Долини, а тоді пішла до мами.
– Мамо, я хочу щось зробити. Я лише дівчинка… я не можу зробити нічого, аби виграти цю війну… але я хочу хоч якось допомогти з дому.
– Прийшла бавовна для простирадл, – відповіла пані Блайт. – Можеш допомогти Нан та Ді їх підшивати. Рілло, як думаєш, ти зможеш організувати Молодіжний Червоний Хрест серед юних дівчаток? Думаю, буде краще, якщо вони працюватимуть самі, а не матимуть справи зі старшими людьми.
– Але, мамо… я ж ніколи нічого подібного не робила.
– Нам усім впродовж наступних місяців доведеться займатися тим, що ми ще не робили, Рілло.
– Ну, – Рілла зробила рішучий крок, – я спробую, мамо… тільки скажи, з чого почати. Я все обдумала й вирішила, що маю стати хороброю, відважною й безкорисливою, наскільки це можливо.
Пані Блайт не усміхнулася у відповідь на твердження Рілли. Можливо, просто не хотіла усміхатися, а, може, вгледіла справжнє зерно рішучості за романтичністю Ріллиного хизування.
Отак Рілла й прошивала простирадла й подумки організовувала Молодіжний Червоний Хрест, займаючись шиттям. До того ж організовувати їй подобалося значно більше, ніж підшивати. То було цікаве заняття, а Рілла, на свій подив, виявила до нього хист. Хто буде очільником? Не вона. Старшим дівчатам це не сподобається. Ірен Говард? Ні, Ірен не настільки популярна, як мала б бути. Марджорі Дрю? Ні, у Марджорі сили волі на це не вистачить. Тож вона наважилася погодитися з останньою кандидатурою. Бетті Мед… спокійна, тямуща, тактовна Бетті – саме те, що потрібно! А Уна Мередіт буде скарбничою, а, якщо вони наполягатимуть, то Рілла може стати секретарем. Інші комітети потрібно обрати, коли вже організують Молодіжний Червоний Хрест, але Рілла принаймні знала, кого куди поставити. Вони проводитимуть зустрічі… без жодних смаколиків… Рілла знала, щодо цього доведеться серйозно сваритися з Олівією Кірк… але все потрібно робити по-діловому… впорядковано. Її книгу для записів потрібно перефарбувати в білий і намалювати на обкладинці Червоний Хрест… і добре було б зробити якусь уніформу, аби мати що одягати на концерти, які вони повинні організовувати, щоб збирати пожертви… щось просте, але гарне.