– На первинний огляд!
Ось. Не слід думати, що божевільні тут надані самі собі, як у знаменитому оповіданні Антона Павловича Чехова. Здається абсурд, як і все, що тут діється – є метод експертного дослідження. По суті, якщо не найсуворіше, то одне із найсуворіших співбесід належить вам у перший день, зазвичай ближче до другої половини або навіть до кінця дня. Воно називається «первинний огляд» і представляє якусь подобу тієї самої підсумкової комісії, що ще чекає на вас в день виписки. Специфіка цього методу дослідження полягає в тому, що людину, тільки-тільки поміщеного в дикі умови постійно кричать «Серпів», який ще перебуває в шоці від тутешніх порядків і не знає, як з цього стану вийти, погано уявляючи собі, в той же час, своє майбутнє, яке в таких обставинах абсолютно не здається райдужним, ставлять перед десятком вчених і починають опитувати про симптоми його хвороби і про те, чому він з'явився тут. Не витримаєш цей іспит – вважай, що підсумкову битву програв, вся війна нанівець. Потім, звичайно, у тебе буде ще можливість виправитися, щось сказати, договорити, доповнити, але загальне враження про тебе і твій діагноз формується у співробітників відділення відразу, під час цього огляду. І від'ємний знак, під яким воно сформується, буде залежати від твоїх конкретних цілей на експертизі: якщо хочеш добре зіграти психічний розлад, щоб «відкосити» від статті, але не зумієш вчасно перебудуватися з шаленою балаканини і ґвалту палати на робочий лад взаємодії з експертами, почнеш мимрити, відповідаючи на їх питання – визнають симулянтом; якщо ж хочеш зняти діагноз, відхреститися від клейма божевільного, повернутися до життя, довівши спостерігачам твоїм свою нормальність, але виразно нічого сказати не зможеш, не зумівши швидко підготувати психоемоційну сферу до контакту з ними – на століття залишишся засудженим до психлікарні.
А підготувати треба швидко – поки йдеш у супроводі санітарки (одному тут не можна пересуватися) з палати в бік входу у відділення, перетинаєш ту саму скляну двері, за якими сидять лікарі, проходиш кілька метрів і повертаєш направо – в їх загальну ординаторську, де місцеві лікарі зазвичай проводять свій час. Виглядає вона як велика кімната з високими вікнами (корпуси будувалися при Сталіні, тому стелі і вікна тут, як правило, всюди високі), по периметру якої зсередини розставлені столи з комп'ютерами. За усіма ними працюють люди – лікарі, інтерни, ординатори. У центрі цієї звільнилася кімнати стоїть стіл, за яким сидить опрашивающий вас голова експертної групи з відділення ендогенних розладів. На його каверзні питання вам і доведеться відповідати.
Тут треба сказати, що пронумеровані відділення призначені тільки для хворих. Лікарі в їх штаті офіційно не складаються, хоча у них є завідуючі, які керують санітарками, медсестрами, інтернами та ординаторами – тобто виконують свого роду допоміжні функції. Експерти ж приписані до інших відділень, які являють собою наукові підрозділи і складаються тільки з них. Головне з цих відділень (займається суто експертизою, а не наукою, як багато інших) – відділення ендогенних розладів. Коль скоро вся практична психіатрія обертається навколо шизофренії та її відгалужень, які є розладами ендогенними (тобто розвиваються внутрішньо, незалежно від будь-яких зовнішніх подразників), то цим розладів і судилося дати назву центрального підрозділу Інституту, в якому перебувають на службі майже всі його експерти. Ось вони-то і вам учинять перший у вашій тривалої біографії тут «допит з пристрастю».
– З якого часу вболіваєте? – запитає у вас суворим голосом керівник експертної групи Вікторія Ігорівна авіації vasânina – маленька літня жінка з суворим поглядом і трохи хрипким голосом. Повторюю – відповідати треба дуже чітко і максимально швидко.
– З весни 2016 року.
– Судячи з медичної документації, бувають стану гипомании і депресії, так?
Відразу обмовлюся, що потрапив я в це дивовижне установа з діагнозом біполярний розлад – своєрідний психіатричний недуга, при якому коливання настрою настільки тривалі і настільки полярні (від глибокої депресії до яскравим і радісним манії), що дозволяють встановити неосудність особи. (Раніше йменувалося маніакально-депресивним психозом.) Ці симптоми мені й доводилося описувати проникливою і в'їдливою Васяниной. Причому, робити це треба особі, настаивающему на наявність у нього психічного захворювання, в кращих традиціях Корсакова і Крепеліна – академічним, вченим мовою, ніби розмовляєш з колегами на рівних.
– Так.
– Опишіть симптоми манії, – каже вона, ставлячи наголос на передостанній склад; «манії»; так зазвичай говорять вузькі фахівці.
– Вона має певні стадії. На першій підвищується настрій, коротшає сон – але без втоми, – з'являється бадьорість і певна нав'язливість у відносинах. На другий до цих симптомів додаються працездатність, вимогливість, енергійність, підвищення сексуального інтересу, мегаломанія, перерахування власних достоїнств, самореклама, бескритичность, дратівливість і місцями лють. На третій – до вищеперелічених додаються нескладна мова, стрибки думок та ідей, затруднительность відокремити головне від другорядного, замовляння, гульби, нераціональні витрати грошей у величезній кількості. На четвертій організм втомлюється, внаслідок чого знижується фізична і моторна активність, трохи падає настрій. На п'ятій настає повна астенія, організм заспокоюється, приходить в норму.
Ремарка. Симптоми у вас під час перебування тут будуть питати раз 40 – прагнення втомити пацієнта, викликати у нього реакцію роздратування або взагалі спровокувати мовчання так само є метод проведення експертизи.
– Під час манії ви продуктивні?
– Супер-продуктивний.
– Тепер опишіть симптоми ваших депресій і їх середню тривалість.
Описую.
– Зрозуміло. Що ж, побачимо вас, з вашого дозволу, поговоримо з вами ще не раз, всі уважно вивчимо і перевіримо – з особливою ретельністю, так як експертиза у вас за рахунком четверта…
– П'ята.
– Тим більше. Отже, вимоги до неї підвищені, треба проявити особливу уважність, щоб виключити помилку – щоб зробити її останньою для вас. Згодні?
– Цілком.
– Які-небудь питання до нас є?
– А раніше ніяк? Обов'язково місяць?
Сумно, здається, з розумінням дивиться в очі і хитає головою.
– Ніяк. Кріпіться.
Взагалі треба сказати, що зазвичай на цих первинних оглядах на подэкспертных підвищують голос, починають викривати їх у брехні і симуляції, лякати – повторюю, різка зміна обстановки повинна шокувати людини, вивести його з рівноваги, щоб він не міг грати, а показав експертам своє справжнє обличчя, і експерти, у свою чергу, роблять для цього все можливе. Зі мною такого не було. Не знаю, чому. Може, і правда їй шкода мене стало – все-таки п'ятий раз вже за каталажкам тягають.
Каже вона з вами одна, присутні інтерни для видимості, «для страху», хоч іноді й кинуть який-небудь черговий питання. У мене, наприклад, запитали, чи лікувався я літієм. Я відповів, не розгубився. Губитися не можна – чому, я вже говорив.
Потім – назад в палату. Слухати шум. Головний носій якого тут (та й взагалі центральний осіб у палаті, без якого не обходиться жоден захід, включаючи прийом їжі або перегляд телепередач) – це Тимур. Він читає голосно реп, декламує лайливі вірші, співає – загалом, бореться з переважною тишею як може. Тому, мабуть, що наймолодший і тому самий уразливий мешканець цього, ніяк не призначеного для людей, установи.
Тимур Иматов, 16 років:
– За що ти тут?
– Так взагалі ні за що! Приятель мій, придурок пропаща, ввечері, коли після солі гуляли, вирішив на машині прокатнуться. Закритою. Каршеринговой, уявляєш? Я йому, козлу, пояснюю: вона ж з навігатором, відстежать, знайдуть моментально, не вийде нічого! Тільки відвертаюся поссать, дивлюся – він уже за кермом сидить. Скло вибив і сидить. Сигналка, чи що, не спрацювала…