Відвідала Інститут ім. Сербського в 1991 році комісія Всесвітньої психіатричної асоціації виявила, що приміщення інституту мізерні і переповнені, а пацієнти під час свого перебування в інституті дуже обмежені в діяльності. З бесід з пацієнтами та іншими особами в Інституті їм. Сербського з'ясувалося, що більшість пацієнтів хоча і мали бесіди з юристами, але отримали дуже мало інформації про те, з якої причини вони знаходяться в інституті і який буде результат обстеження. Жоден з пацієнтів не викликався в суд.8
У наш час інститут пристосувався до нових умов, не провівши жодних реальних реформ. Роберт ван Ворен, генеральний секретар міжнародної організації «Глобальна ініціатива в психіатрії», писав, що сфера судової психіатрії в країнах колишнього Радянського Союзу залишається закритою і впливовою, зберігається диктат московської психіатричної школи: судово-психіатрична практика активно контролюється Центром ім. Сербського, і навіть в країнах Балтії і раніше дотримуються приписи цієї установи, а частину професійної підготовки покладено на його співробітників.9
Згідно з Федеральним законом «Про державну судово-експертної діяльності в Російській Федерації», в недержавних російських установах не може проводитися судово-психіатрична експертиза, а це фактично означає заборону експертної діяльності будь-яких незалежних від держави психіатрів. Як зазначає міжнародна правозахисна група «Агора» у доповіді «Політична психіатрія в Росії», фактично за Центром імені Сербського залишається останнє слово у всіх пов'язаних з психіатрією питаннях; всупереч положенням Кримінально-процесуального кодексу, згідно з яким ніякі докази не мають заздалегідь встановленої сили, висновок Центру ім. Сербського практично неможливо оскаржити.10
Юрій Савенко, голова Незалежної психіатричної асоціації Росії, зазначав: «Практично нічого не змінилося. Вони в інституті не відчувають докорів сумління з приводу своєї ролі при комуністах. Це ті ж самі люди, і вони не хочуть вибачатися за всі свої дії в минулому». «Система все та ж, менталітет той же», – стверджував Олександр Подрабінек. На думку адвоката Карена Нерсисяна, «інститут Сербського не є медичним закладом, це орган влади».
Багато судово-психіатричні експертизи, які проводилися фахівцями центру в пострадянський час, були призначені з метою визнати несамовитими високопоставлених посадових осіб у випадках вчинення ними зґвалтувань або вбивств, як то було в Чечні з Юрієм Будановим, який в кінцевому підсумку був визнаний осудним і засуджений після більш ніж трьох років судових розглядів; і, навпаки, осудними – очевидно хворих, але не угодних владі правопорушників.
Починаючи з 2000-х років було чимало випадків, коли люди, «незручні» для російської влади, містилися в психіатричних лікарнях.11 Деякі з цих людей проходили судово-психіатричну експертизу в Центрі імені Сербського і були визнані несамовитими. Наприклад, в 2003 році в Центрі ім. Сербського проводилася експертиза Юрія Давидова Євгенія Привалова – керівників «Поэтизированного об'єднання розробки теорії суспільного щастя» (ПОРТОС). У ході експертизи їм поставили діагноз «шизофренія» і визнали несамовитими. Захист наполягав на виправданні Ю. Давидова і Є. Привалова як психічно здорових людей.
Дмитро Медков, помилково звинувачений у вбивстві власної сестри, двічі проходив експертизу в Центрі ім. Сербської.12 У 2004 році фахівці центру винесли висновок, згідно з яким Діма Медков «страждає хронічним психічним розладом у формі шизофренії, а саме параноїдну шизофренію». Три роки Д. Медков проходив примусове лікування в психіатричній лікарні; після того як виявилося, що сестра Медкова жива, нова комісія винесла зовсім інший висновок, який виключає попередні висновки.
Фахівці «Серпів» «заштовхали» на примусове лікування Михайла Косенко і Максима Панфілова – учасників маршу до Болотної площі в 2012 році, – визнавши їх несамовитими і, таким чином, заткнувши рот явним політичних противників чинної влади.13
Одним словом, «Серпам» є, що приховувати. Всі таємниці їх, звичайно, не розкрити ще років сто, але, якщо вам цікаво, як проводяться такого роду експертизи сьогодні в даній установі, хто їх проводить і над ким ставляться тут психіатричні досліди, то, як писав А. П. Чехів у своїй знаменитій «Палаті номер шість»…
«Якщо ви не боїтеся обпекти про кропиву, то ходімо по вузькій стежці, що веде до флигелю, і подивимося, що робиться всередині. Відчинивши першу двері, ми входимо в сіни. Тут біля стін і близько грубки навалено цілі гори лікарняного мотлоху. Матраци, старі изодранные халати, панталони, сорочки з синіми смужками, нікуди старий, истасканная взуття, – вся ця рвань звалені в купи, перемята, сплуталася, гниє і видає задушливий запах… В кімнаті стоять ліжка, пригвинчені до підлоги. На них сидять і лежать люди в синіх лікарняних халатах і по-старовинному в ковпаках. Це – божевільні…»
2. Четвер
Все тут починається з четверга. Це прийомний день. Ні, жителі Москви і Московської області можуть приїхати в будь-який день тижня, четвер – день прийому з інших регіонів. Пізніше стало зрозуміло, що таке своєрідне рішення викликане проведенням саме по четвергах «випускних комісій», на яких приймаються підлягають негайному виконанню рішення про виписку хворих (за принципом: тільки звільняється місце – відразу приймають нового людини). А ще пізніше – що Серпи виконані своєрідних, малозрозумілих і навіть абсурдних рішень, цілком вписуються в класичне визначення дурдому.
Шлях в пекло лежить від прохідної через приймальне відділення, розташоване на 1 поверсі 4-поверхової будівлі характерного жовтого кольору, що вміщує в себе весь лікувальний корпус: всі хворі, що перебувають під вартою, так і умовно вільні, містяться саме тут. Весь цей шлях супроводжується спогляданням якогось неймовірного кількості співробітників ФСВП і колючого дроту – начебто все це є атрибути «стражных відділень», в яких містяться заарештовані об'єкти експертних досліджень. Насправді, охороняються тут і всі інші біологічні об'єкти – хоч участь в експертизі в 80% випадків і добровільне, а все ж об'єкт повинен розуміти, що він позбавлений волі, і потихеньку починати за рахунок цього виправлятися. Ну так про все по порядку.
Все починається з приймання. Як товарно-матеріальні цінності, люди проходять тут не прийом, а саме приймання. В ході неї вилучаються у вас гроші, документи (у тому числі паспорт), цінні речі – на все це складається та видається квитанція. Тоді ж вилучаються і повертаються супроводжуючим або також поміщаються на склад тимчасового зберігання заборонені для пронесення предмети, у тому числі:
– шнурки від одягу (зрізаються);
– скріпки від зошитів (витягуються);
– столові прибори;
– колючо-ріжучі предмети;
– майонез, кетчуп, соуси;
– їжа домашнього приготування;
– ковбаса варена;
– м'ясо птиці;
– парфуми, дезодоранти в балонах, інші рідини в склі;
– приладдя для гоління (передаються у відділення, де зберігаються у постової медсестри);
– мочалки;
– цукровий пісок;
– інші приналежності на розсуд чергової санітарки, яка виконує одночасно обов'язки головного лікаря та адміністратора.
(Стільниковий телефон, зарядний пристрій (що важливо) не вилучаються, а передаються у відділення, де також зберігаються на посаді і видаються в строго певні години (але про це пізніше)).
Взагалі логіці цей перелік не піддається. З одного боку, начебто б зрозуміло, що виделкою або ножем гіпотетично ненормальний підекспертний може завдати собі каліцтва або іншим (з цієї причини в іншому експертом установі, в якому я досі проходив аналогічне дослідження, хворим заборонялося мати кулькові ручки – мовляв, можуть в око встромити, – але дозволялося олівці – вони в око ну ніяк не встромляються). Але якої шкоди може завдати скріпка від зошита, використовувана в якості катани при ритуальне самогубство, велика загадка. Особливо, враховуючи, що в самій палаті хворого чекає незліченна безліч довгих простирадлом і не пригвинчених до підлоги ліжок, у сукупності представляють відмінне пристосування для суїциду…