Генрик Ибсен - Пер Ґінт стр 7.

(Бігає довкола)

Молоді тролі: (оточують його)

Стискайте коло! Гей, стискайте коло!

Пер Ґінт: (зойкає) Ах, будь я вош! (Падає)

Молоді тролі: Скачім йому у вічі!

Пер Ґінт: (під купою тролів)

Ратуй, матусю! Змилуйся, вмираю!

Здалека чутно дзвони.

Молоді тролі: По горах дзвонять. Йдуть вже чорноризці.

Тролі тікають із криком. Стіни зали валяться. Усе зникає.

VII. Картина

Темно, хоч око витни. Чутно, як Пер Ґінт б’є довкола себе ломакою.

Пер Ґінт: Скажи – ти хто?

Голос у тьмі: Я сам!

Пер Ґінт: Зійди з дороги!

Голос: Піди кругом! Для двох доволі місця.

Пер Ґінт:

(хоче пройти іншою дорогою, але наражається на опір)

Ти хто?

Голос: Я сам. А ти, чи сам – скажи!

Пер Ґінт: Сказати можу, що захочу. Меч мій

Убити може також. Бережись!

Саул вбив сотню. Пер уб’є сто тисяч.

(Б’є кругом себе!)

Ти хто?

Голос: Я сам.

Пер Ґінт: Пуста твоя балачка,

Сховай її для себе та скажи –

Ти що?

Голос: Кривий Великий.

Пер Ґінт: Ов, дивись!

Посіріла чорна загадка тепер,

Зійди з дороги!

Голос: Обійди, схились!

Пер Ґінт: Пробоєм! (Б’є)

Впав!

(Хоче йти вперед, але знову наражається на опір)

Го, го! Їх більше тут!

Голос: Один тільки, Пере, що вічно встає,

Кривий, що убитий і загнаний в кут,

Кривий, що вмирає і далі живе.

Пер Ґінт: (відкидає ломаку)

Ледаще оружа! Давай п’ястуків!

(Пробивається)

Голос: Повір п’ястукові – дійдеш до мети.

Пер Ґінт (вертається)

Чи тут чи там, чи там чи тут,

Однакий шлях, однака путь –

Він там, він тут, кругом, де стань

Явись, назвись, обухом грянь!

Голос: Кривий.

Пер Ґінт: Ні мертвий, ні живий, кобольд

Без форми, маса, грязь, багно,

Медвідь чи що … удар, ну бий!

Голос: Кривий не ударить. Кривий не дурний.

Пер Ґінт: Удар, як мужчина рукою міцною!

Голос: Кривий побіждає-панує без бою.

Пер Ґінт: Коли б то він карлик, щоб щипав мене,

Хоч троль, хоч би відьма стара і гидка,

Коби лиш не бити даремне по вітрі,

Хропить уже навіть… Кривий!

Голос: Що?

Пер Ґінт: Удар!

Голос: Як час його прийде – він візьме своє.

Пер Ґінт: (кусає руки й пальці)

Я кігті у тіло затоплю, зубами

Уста покусаю, лиш бачити б кров!

Чутно наче шум крил великих птахів.

Крик птахів: Кривий співає?

Голос: Іде крок за кроком.

Крик птахів: Гей, сестри з далека і близька – сюди!

Пер Ґінт: Спасти мене хочеш, дівчино єдина,

Спішися на Бога, у лоб йому кинь

Святий молитовник! Рятуй мене, гей!

Крик птахів: Хитається!

Голос: Нумо беріть його!

Крик птахів: Сестри!

Пер Ґінт: Як дорого треба платить за життя

Такою страшною годиною муки!

(Ламається й падає)

Кривий: (розпливається в ніщо й кричить задихаючись)

Сильний був. Стояли жінки коло нього.

VIII. Картина

Пер Ґінт лежить сонний під хатою.

Пер Ґінт:

(пробуджується, тьмяно, непритомно роззирається навкруг себе. Спльовує)

Як смачно б з’ївся солений селедець!

(Знову спльовує; раптом побачив Гельгу, яка йде і несе кошик із харчами)

Мала! Ти ж відкіля забрела до мене?

Гельга: Сольвейґа…

Пер Ґінт: Й вона тут?

Гельга: Он там із краю хати.

Пер Ґінт: (швидко підводиться)

Сольвейґа: (за хатою)

Не зближуйсь до мене, бо буду кричати!

Пер Ґінт: (зупиняється)

Боїшся, що чари розвію дівочі?

Сольвейґа: Соромся!

Пер Ґінт: А знаєш, де був я поночі?

Знай – Доврська царівна в мені закохалась.

Сольвейґа: Дзвонили по тобі. Як добре це сталось.

Пер Ґінт: Яка ж тут для мене у тім допомога?

Що кажеш?

Гельга: Сольвейґа тікає, що змога.

(Біжить за нею)

Зажди!

Пер Ґінт: (ловить Гельгу за руку)

Подивися, це срібло палене

Дістанеш, як тільки промовиш за мене.

Гельга: Пусти мене.

Пер Ґінт: Маєш, візьми це з собою.

Гельга: Я мушу! Боюся! Он кошик з їжою.

Пер Ґінт: Спасибі… як тільки…

(відпускає її ніжно) Дитятко пещене,

Проси її люба, хай тямить на мене…

Третя дія

І. Картина

У глибині смерекового лісу. Сіра, осіння днина. Сніг.

Пер Ґінт: (підрубуючи високу смереку з покрученим гіллям)

Ну й тугий ти діду! Та що ж – нема ради

Від моїх ударів хитнешся і впадеш!

(Рубає знову)

Хоч вбрав ти на себе панцир сталевий,

Та трісне він в моїх ударів огні,

Даремне ти грозиш руками мені,

Трясешся в досади! Йди спати старий!

(Раптом замовкає)

Ну й тю ж тобі дурню в горячці! Це ж пень,

Ніяка потвора закована в сталь,

Це ж проста смерека! Змарнований день,

Змарнована праця на мрії! Як жаль!

Найвища пора вже на розум! Доволі

Ходить по безпуттям й миляні баньки

Пускати, як хлопчики замкнені в школі;

Баніт[17] ти ж бездомний, довкола ж – пеньки!

(Якийсь час завзято рубає)

Баніт. Ну і добре. Ні одна матуся

За стіл не попросить. Ти сам погодуйся,

Як їсти захочеш. Мудруй собі сам:

Злови, що в потоці чи в лісі, зрубай

Ялицю й багаття клади й заживай

Печеню чи юшку без солі та круп.

Захочеш убратись – цапа обідри;

Сховатись від вітру – збудуй собі дім

Зігнувшися вдвоє тягни на будову

Смереки, що сам їх із віг повалиш…

(Опускає сокиру й замислюється)

Будівля, мов казка! Когут на вежі

Здалека блищатиме в сонцю яснім;

Причілки одягну в різьблені окраси

З морських русалок із риб’ячим хвостом.

Бронзові задвої, мосяжні замки,

А вікна криштальним заблиснуть огнем,

Ну й дертимуть роти дурні мужики,

Як глянуть з долини на Перів терем!

(Сміється гірко)

І знову ті мрії! Хіба ж ти забув,

Що долі твоєї не криє закон?

Досить з тебе буде марної хижини,

Як голову схочеш покласти на сон.

(Рубає з новою силою)

Ну, врешті хитнувся! Ударю ще раз

І впадеш, як довгий, аж бір загуде!

(Ялиця падає. Пер Ґінт береться очищувати її від гілок. Нараз спиняється з піднятою сокирою)

Та хто це за мною крадеться слідком,

Це Гегштадт на мене заставу веде…

(Ховається за дерево і виглядає зі схованки)

Один тільки хлопець! Наляканий вбіг,

Оглянувсь довкола… Несе під полою

Мов серп. Він кулак затискає – тепер

Бере серп в долоню – махнув ним – мій Боже!

Відтяв собі палець – цілий обтяв палець!

Кров бухнула з нього – закутав у шматку…

(Підводиться)

З ума зійшов! Палець відтяти без жалю.

І хто ж його мусив до цього? Дурак!

Та гов, я вже знаю, в чім діло – в рекрути

Тягли його – кликав король на війну,

Та він волів палець зовсім відчахнути

І дома остатись. Ну справді козак!

Одначе – на віки позбутися пальця?

Бажати, подумать, так, навіть хотіти,

Одначе – зробити? Цього не пійму.

Потрясає головою й береться знову до роботи.

II. Картина

Кімната Ози. Суцільний безлад. Шафи й скрині розкриті. Скрізь валяється домашнє начиння, на ліжку лежить кіт. Оза й Карі складають речі.

Оза: (біжить в один бік)

Послухай, Карі!

Карі: Що таке?

Оза: Послухай!

Ах, де він? Де? Не знаєш ти припадком?

З ума схожу. Чого це я шукала?

Ага – ключа від скрині.

Карі: Він же в замку.

Оза: Який там гамір на дворі.

Карі: Це їде

Остання фіра з Гегштадта…

Оза: Мій Боже!

Коли б мене вже вивезли в труні!

Таке життя прокляте. До сорочки

Усе забрали, все! Чого сам Гегштадт

Не взяв, те війт до себе загорнув,

Плювать у вічі всім отим суддям!

(Сідає на край ліжка)

Тепер зійшли ми на дідів дощента;

Мужик був строгий та судді строгіші,

Не було ласки, ради чи поради,

Не було Пера, не поміг ніхто…

Карі: До смерті вільно жити вам в тій хаті.

Оза: Неначе кітці на ласкавім хлібі.

Карі: Прийшлось за Пера дорого платить!

Оза: За Пера? В чім же ж винна тут дитина?

Хіба ж то Інгрид не вернула ціла?

Це ж чорт на гріх привів мойого хлопця,

Його судити треба, а не Пера!

Карі: Мабуть, вам треба кликати панотця;

Вам гірше, ви не чуєте цього?

Оза: Поклич, як хочеш, може, це і краще.

(Палко)

Та ні! Навіщо тут чужих людей?

Сама йому поможу, як усі

Його від себе трутили – я ж мати.

Оце для мого Пера кожушина;

Направить треба, діри полатати,

А де ж панчохи?

Карі: Там десь між лахміттям.

Оза: (перекидаючи шмаття)

Гей-гей, це що? Старенька, ржава ложка

Малим він з неї ґудзики звик лити,

Одна з його улюблених забав!

Було раз свято. Пер прийшов до батька

І просить крихти олова. А батько:

Не маю, каже, олова; ось срібло.

Мій син хай сріблом грається! І дав

Йому монету золоту. Старий

В шумі вина не розбирав чи сріблом,

Чи золотом дав гратися дитині…

А ось панчохи; наче решето,

Пошити слід.

Карі: Не вадило б.

Оза: Пошию

І ляжу в ліжко; давить щось і коле.

(Зрадівши)

Диви – вовняні сорочки! – Забули!

Карі: Забули, справді.