Та знов і знов приходив Сіддхартха до чарівної Камали, осягав мистецтво кохати, сповідував культ утіх, в якому мало ще просто давати й брати, розмовляв із своєю навчителькою, учився в неї, давав їй поради, слухавсь її порад. Камала розуміла Сіддхартху краще, ніж колись його розумів Говінда, вона була схожа на Сіддхартху більше.
Якось він сказав Камалі:
– Ти – як я, ти не така, як більшість людей. Ти – Камала, ніщо інше, і в тобі – тиша й спокій, куди ти будь-коли можеш ступити і бути там у себе вдома, – так само, як це можу зробити я. Мало хто має це, а можуть же мати всі.
– Не всі люди розумні, – промовила Камала.
– Та ні, – відказав Сіддхартха, – річ не в тім. Камасвамі такий самий розумний, як я, а от спокою він у собі не має. Зате інші люди, що в них глузду, як у малих дітей, – мають. Більшість людей, Камало, – мов той листок, що зірвався з дерева. І летить він за вітром, і крутиться, і, гойднувшись, лягає на землю. А ще інші люди – їх менше – мов зорі, що линуть своїм шляхом, і вітер до них не дістає, і їхній закон та шлях – у них самих. З-поміж усіх учених людей та саман – а я знав їх багато – був і один такий Досконалий. Не забуду його повік. Це – той Гаутама, Величний, що проповідує своє вчення. Тисячі учнів щодня його слухають, проте всі вони – листя, що падає з дерева. У собі вони вчення й закону не мають.
Камала звела на Сіддхартху очі, всміхнулась.
– Знов ти про нього, – сказала вона. – Знов у тебе саманські думки?
Сіддхартха нічого не відповів, і вони віддалися любовній грі – одній з тридцяти чи сорока різних ігор, що їх знала Камала. Тіло в неї було пружке, як у ягуара чи як лук у мисливця; тому, хто вчився у неї кохати, відкривалось багато втіх і таємниць. Довго гралась вона із Сіддхартхою, довго зваблювала його і відтручувала, збуджувала й стискала в обіймах, утішалася його зграбністю, поки й здолала, і він знеможено вгомонився обіч.
Схилившись над Сіддхартхою, гетера довго дивилась йому в обличчя, у стомлені очі.
– Ти – найкращий з коханців, яких я знала, – замислено промовила вона. – Ти дужчий від решти, гнучкіший і поступливіший. Добре опанував ти моє мистецтво, Сіддхартхо. Колись, як я стану старшою, мені хотілося б мати від тебе дитину. Але все ж таки, любий, ти зостався саманою, все ж таки ти мене не кохаєш. Ти не кохаєш нікого. Хіба це не так?
– Мабуть, що так, – стомлено мовив Сіддхартха. – Я такий, як і ти. Ти теж не кохаєш, а то хіба стало б кохання для тебе мистецтвом? Такі люди, як ти і я, певно, не можуть кохати. А от звичайні – можуть. Ось у чім їхня таїна.
Сноски
1
…В затінку смоківниці зростав Сіддхартха… – «той, хто досяг мети», власне, це ім’я Будди Шак’ямуні (560–400 р. до н. е.), який слідуючи за звичаєм знатних індусів обирати собі імена ведійських провидців, називав себе також Готама (Гаутама). Гессе в листі до С. Цвейга відзначав, що він вклав у цей образ не лише індійську, але й китайську «мудрість». «Мій святий зодягнений в індійське вбрання, але його мудрість ближче до Лао-цзи, ніж до Гаутами. Зараз Лао-цзи дуже мало модний в нашій добрій бідній Німеччині, однак майже всі знаходять його парадоксальним, в той час, як його мислення не парадоксальне, а строго бінарне, воно має два полюси, тобто на один вимір більше. Я часто п’ю з цього джерела»(27 листопада 1922 р.).
2
…вродливий брахманський син... – Брахман – член вищої індуської касти, яка веде своє походження від давнього стану (варни) жреців. З давніх часів брахмани були не тільки мудрецями, які жили з подаяння, але й поетами, вченими, політиками.
3
…Він вже вмів нечутно вимовляти Ом… – «Ом» – містичне слово у священних текстах індуїстів і буддистів, священне слово, яке вживалося для урочистого торжественного звернення чи благословення і зазвичай ставилося на початку книг. Згідно упадишадам, воно складається з трьох звуків – а, у, м, що символізують три веди: Ритведу, Самаведу, Яджурведу.
4
…відгомін рядків з Рігведи… – Рігведа – найдавніша пам’ятка індійської літератури, збірник гімнів, звернених до богів, які втілюють сили природи.
5
…Чи світ створив справді Праджапаті? – Праджапаті – в індійській міфології творець всіх живих істот, верховне божество.
6
…чи може це зробив Атман... – Атман – в санскриті первісно означало «дихання». Пізніше – «життєва сила», «ядро особи». Одне з центральних понять релігійно-філософської системи індуїзму, душа, індивідуальне духовне начало, починаючи з упанишад, утверджується його тотожність з абсолютним духовним началом, душею всього сущого.
7
…надто в Упанішадах. – Упанішади – «старозавітне знання», заключна, загально філософська частина вед, найдавнішої пам’ятки індійської літератури і філософії, яка включає в себе 1) самхіти (Рігведа, Самаведа, Яджурведа, Атхарваведа); 2) брахмани – коментарі до самхітів, що мають в основному ритуальний характер; 3) араньякі – правила поведінки для схимників; 4) упанішади.
8
…Самаведа – «Веда пісноспівів», друга після Рігведи, самхіта, підбірка гімнів на вірші Рігведи.
9
…Часто проказував він слова з Чахдонг’ї-упанішади… – дев’ята з десяти найдавніших упанишад, що визнані авторитетним тлумачем вед і реформатором індуїзма Шанкарою (788–820).
10
…щира правда, ще одне ім’я брахмана – істина, і хто це знає, той входить щодень у царство небесне. – йдеться про Сат’ям-шивам-сундарам – сат’ям безпосередньо означає «істина», шивам означає «те, що за межами смерти, за межами тлінного існування, тобто вічна свідомість чит, чит-шивам і сундарам – виконаність, раса, краса. Задля більшої точності тут варто оперувати іменем брахмана Сатьям, що у ведичній філософії, означає дійсність, покриту покровом Майі.
11
…націливши душу, мов стрілу, у Брахмана… – Тут брахман – одне з центральних понять індуїзму, божество, яке утворює триєдність з Шивою і Вішну, космічне духовне начало, безособовий абсолют, який лежить в основі всього сущого і в кінцевому рахунку тотожний атману. Наведений вірш дає зрозуміти, що шукання молодого брахмана вели до тієї ж мети, до якої письменник Гессе прагнув на своєму «шляху всередину».
12
…з’явився десь чоловік на ім’я Гаутама – Величний Будда… – Будда – тобто Просвітлений, ім’я, надане засновнику буддизму Гаутамі Сідхартсі, який походив із царського роду племені шак’ямїв. Первісно цим словом, ймовірно, означували Шак’ямуні, тобто, «схимника з шак’ямїв». У буддизмі – людина, яка досягла найвищої довершеності.
13
…застав брахманського сина з Магадхи. – Магадха – індійське царство, що займало територію нинішнього штату Біхар.
14
…у місті Саватхі… – у часи Будди столиця Кошали, що займає частину сучасного штату Утвар-Прадеш.
15
…Проповідуючи чотири Істини… – істини, які відкрилися Будді в момент просвітління: 1) Дукха, істина про страждання; 2) Самуд – істина про походження і причини страждання; 3) Ніродха – істина про справжнє припинення страждання та усунення його джерел; 4) Марга – істина про шлях до припинення страждання.
16
…проповідуючи восьмеричний шлях… – згідно буддійського вчення, головні ступені, що ведуть до нірвани: 1) правильні погляди, засновані на «благородних істинах»; 2) вірний спосіб думок, що передбачає готовність до подвигу заради істини; 3) правильна, тобто доброзичлива, правдива мова; 4) правильний вчинок, тобто вчинок, який не завдає зла; 5) правильний спосіб життя; 6) правильне устремління, основані на самовихованні й самоволодінні; 7) правильна увага, що передбачає неослабну пильність свідомості; 8) правильне самозанурення, тобто вірні методи медитації.
17
…Учити не «Йогаведи»… – такої веди окремо не існує. Йога була зосередженням зусиль – одна з шести ортодоксальних, тобто таких, що визнають авторитет вед, систем індійської філософії, що осмислювали природу й функції логічних методів: у більш вузькому, практичному плані – система фізичних вправ і духовної концентрації, спрямована на регуляцію фізичних і психічних станів організму.