Энид Блайтон - Нові пригоди славетної п’ятірки стр 5.

Після довгого переходу через громадський пастівник діти підійшли до фермерського будиночка, міцного і гарного, змурованого з білого каменю на схилі пагорба. Джорджа відкрила браму й увійшла до двору. Вона тримала Тіма за нашийник, бо поблизу були дві вівчарки.

Незабаром з-за сарая почулося човгання. З-за рогу вийшов дід, якого Джорджа голосно привітала:

– Добридень, пане Сандерс! Як ся маєте?

– О! Та це панночка Джорджа! – усміхнувся дід. Джорджа всміхнулася у відповідь. Їй подобалося, коли її називали панночкою.

– Це мої кузени! – вигукнула Джорджа. Повернувшись до своїх супутників, вона пояснила:

– Він глухенький, і доводиться кричати, щоб він почув.

– Мене звуть Джуліан, – гучно сказав Джуліан. Інші також назвали свої імена. Фермер розпромінився у відповідь.

– Ходімо, познайомитеся з господинею, – сказав він. – Вона шалено зрадіє усім вам! Ми знаємо панночку Джорджу змалку, і маму її знали, коли та була малятком, знали і її бабусю.

– Отже, ви дуже, дуже старі, – зауважила Енн.

Фермер усміхнувся до неї.

– Мої роки – мій скарб, – захихотів він. – То вже заходьте!

Вони увійшли до великої теплої кухні, де маленька бабуся, непосидюча, як бентамка, поралася по господарству. Вона так само зраділа дітям, як і її чоловік.

– Отакої! – вигукнула вона. – Я вже багато місяців вас не бачила, панночко Джорджо. Я чула, що ви поїхали до школи.

– Так, це правда, – сказала Джорджа. – А зараз приїхала додому на канікули. Пані Сандерс, можна я спущу Тімоті з повідця? Гадаю, він доброзичливо поставиться до ваших собак, якщо й вони не огризатимуться.

– Ну, звичайно, пусти його, – відгукнулася бабуся. – Він чудово бавитиметься у дворі з Беном і Риккі. А що б ви хотіли випити? Гарячого молока? Какао? Кави? У мене є свіже крихке печиво – учора пекла. Призволяйтеся.

– У дружини цього тижня клопоту повна голова, увесь час щось куховарить, – сказав старий фермер, коли господиня задріботіла до комори. – У нас на це Різдво гості.

– Гості? – перепитала Джорджа здивовано, бо знала, що у старого подружжя своїх дітей не було. – А хто ж приїде? Я їх знаю?

– Двоє художників з Лондона! – відповів фермер. – Вони написали нам листа, в якому запитували, чи можуть вони у нас зупинитись на три тижні на різдвяні свята. До речі, вони запропонували гарну платню, тож дружина працює як бджілка.

– Вони збираються малювати? – запитав Джуліан, який вважав себе художником. – А можна мені буде якось зазирнути до них і поговорити? Я теж непогано малюю. Може, вони мені щось корисне порадять.

– Приходьте у будь-який зручний для вас час, – сказала стара пані Сандерс, готуючи у великому глеку какао. Вона поставила на стіл тацю з дуже апетитним на вигляд крихким печивом, і зголоднілі діти допалися до нього.

– Гадаю, двом художникам буде самотньо тут, у загумінку, на Різдво, – сказала Джорджа. – А в них тут є знайомі?

– Кажуть, що нема, – відповіла пані Сандерс. – Але художники – дивний народ. У нас і раніше художники зупинялися. Їм, либонь, подобалося блукати на самоті. Гадаю, і цим двом сподобається.

– Ще б пак! Ти стільки смаколиків готуєш! – докинув її чоловік. – Ну гаразд, мені час іти до овець. До побачення, юнацтво! Приходьте ще, не забувайте нас.

Він вийшов. Стара пані Сандерс, пораючись у кухні, продовжувала балакати з дітьми. Тімоті вбіг і вмостився на килимку біля пічки.

Раптом він угледів смугасту кішку, що кралася попід стіною, шерсть на ній наїжилася від страху перед незнайомим псом. Тім радісно гавкнув і кинувся на кішку. Вона вискочила з кухні до старого обшитого лиштвою передпокою. Пес – за нею, не звертаючи уваги на суворі оклики Джорджі.

Кішка спробувала заскочити на старовинний дзиґар у передпокої. Тім з веселим гавкотом стрибнув слідом за нею. При цьому він ударився боком об поліровану лиштву – і тут сталося щось дивовижне!

Лиштва зникла, а на її місці в старій стіні зяяла темна діра! Джорджа, яка подалася за Тімом до передпокою, закричала від подиву:

– Дивіться! Пані Сандерс, йдіть сюди, подивіться!

Розділ 4

Разюче відкриття

Почувши крик Джорджі, до передпокою забігли діти і пані Сандерс.

– Що сталося? – вигукнув Джуліан. – Що тут коїться?

– Тім стрибнув на кішку, схибив і сильно вдарився об стінну лиштву, – відповіла Джорджа. – І ось тут лиштва вивалилася, і в стіні утворилася діра – ось дивіться!

– Лиштва з секретом! – збуджено закричав Дік і зазирнув у діру. – Овва! А ви знали про цю діру, пані Сандерс?

– Звичайно, – відповідала старенька. – У будинку багато такої дивовижі. Коли я обережно полірую лиштву, намагаюсь зайве не тиснути, бо вона обов’язково зрушить з місця.

– А що там, позаду? – запитав Джуліан. Діра була завширшки з його голову, і коли він просунув її туди, то не побачив нічого, окрім темряви. Сама кам’яна стіна знаходилася дюймах у вісьмох від лиштви.

– Дайте свічку, потрібна свічка! – розхвилювалася Енн. – У вас часом немає ліхтарика, пані Сандерс?

– Ні, але є свічка, якщо хочете. Вона в кухні на поличці над каміном.

Енн стрімголов майнула в кухню. Джуліан засвітив свічку і просунув її в діру. Інші навалилися на нього ззаду, намагаючись зазирнути в отвір.

– Не штовхайтеся, – дратувався Джуліан. – Чекайте своєї черги, дурнята. Дайте спочатку мені подивитися.

Він добре роздивлявся, але не бачив нічого, окрім темряви і кам’яної стіни. Тоді передав свічку Діку, а потім і решта подивились. Пані Сандерс давно вже пішла до кухні. Для неї ця лиштва – не дивина.

– Вона сказала, що в будинку чимало такої дивовижі, – зауважила Енн. – А якої саме? Запитаймо її.

Вони повернули лиштву на місце і пішли поговорити з пані Сандерс.

– Пані Сандерс, – запитав Джуліан, – а які ще дива є на фермі Кирін?

– Нагорі стоїть шафа із задньою фальшстінкою, – відповіла старенька. – Та заспокойтесь. Запевняю вас, нічого особливого в цьому немає! А біля каміна випинається великий камінь, котрий, якщо його підняти, відчиняє схрон. Гадаю, у давнину людям потрібні були гарні сховки для усякої всячини.

Діти майнули до каменю, на який вона вказала. У нього було вставлено залізне кільце, яке дозволяло легко потягти його нагору. Під ним була виїмка, в якій помістилася б скринька. Зараз там було порожньо, але однаково це виглядало дуже захопливо.

– А де шафа? – запитав Джуліан.

– Мої старечі ноги надто втомилися, щоб зранку стрибати по сходах, – сказала фермерка. – Можете подивитися без мене. Сходами вгору, потім поверніть праворуч, а далі – увійдіть до других дверей, які побачите. Шафа – у далекому кутку кімнати. Відкрийте дверцята і намацайте внизу дучку в дерев’яній поверхні. Тоді натисніть дужче, і задня фальшстінка зсунеться.

Четверо дітей і Тімоті стрімголов побігли вгору сходами, походьма ласуючи печивом. І справді вражаючий ранок!

Вони знайшли шафу, відкрили дверцята, поставали усі четверо навкарачки і почали намацувати на нижній дошці заглибинку-дучку. Її знайшла Енн.

– Ось вона! – дівчинка почала чимдуж тиснути на дучку, але її пальчики не мали достатньо сили, щоб урухомити механізм, який відсовував стінку. На допомогу їй прийшов Джуліан.

Нарешті щось рипнуло, і діти побачили, як задня фальшстінка відсувається. За нею відкрився простір, в якому могла вміститися худорлява людина.

– Чудовий сховок, – зауважив Джуліан. – Тут можна сховатися, і ніхто про це не знатиме.

– Я туди залізу, а ви мене закрийте, – сказав Дік. – Буде цікаво!

Він проліз до сховку, а Джуліан повернув стінку на місце, і Дік заховався.

– Тіснувато тут! – крикнув Дік. – І страшенно темно! Випустіть вже мене!

Діти по черзі залізали до порожнини за шафою, і щоразу їх там зачиняли. Енн ця розвага не вельми сподобалася.

Потім вони повернулися до теплої кухні.

– Дивовижна у вас шафа, пані Сандерс, – сказав Джуліан. – Як би мені хотілося жити в такому будинку, в якому стільки таємниць!

– А можна ще раз прийти погратися в цій шафі? – запитала Джорджа.