Энид Блайтон - Нові пригоди славетної п’ятірки

Інід Блайтон

Славетна п’ятірка

Нові пригоди славетної п’ятірки

Enid Blyton

FIVE GO ADVENTURING AGAIN

First published in Great Britain in 1943 by Hodder & Stoughton Limited

This edition first published in Ukraine in 2020 by Folio Publishers Ltd

Переклад з англійської Леся Герасимчука

Художник-оформлювач О. А. Гугалова-Мєшкова

Серія «Шкільна бібліотека української та світової літератури» заснована у 2010 році

Text copyright © Hodder & Stoughton Limited, from 1997 edition

Cover illustration by Laura Ellen Anderson copyright © Hodder & Stoughton Limited

© Л. А. Герасимчук, переклад українською, 2020

© О. А. Гугалова-Мєшкова, художнє оформлення, 2020

© Видавництво «Фоліо», марка серії, 2010

* * *

Розділ 1

Різдвяні канікули

Минав останній тиждень зимового семестру, і всі дівчата Ґейлендської школи чекали на різдвяні канікули. Сідаючи за стіл снідати, Енн побачила адресований їй лист.

– Ти тільки-но поглянь! – звернулася вона до своєї кузини Джорджини, яка сиділа поруч. – Лист від тата, а я ж лишень учора отримала листа від нього й мами.

– Сподіваюся, це не погані новини, – озвалася Джорджа. Вона не хотіла, аби її називали Джорджиною, і тому тепер навіть учительки називали її Джорджа. Зі своїм коротким кучерявим волоссям і хлоп’ячими манерами вона й справді скидалася на хлопця. Дівчинка з тривогою дивилася на Енн, коли та читала листа.

– Джорджо, ми не зможемо поїхати додому на свята! – сказала Енн зі слізьми в очах. – У мами шкарлятина, а в тата через це карантин, тому й ми не можемо поїхати додому. Біда та й годі!

– Дуже шкода, – сказала Джорджа.

Їй було прикро й за себе, і за Енн, бо мати Енн запрошувала Джорджу з її собакою Тімоті провести різдвяні канікули у них. Їй було обіцяно безліч речей, яких вона ніколи раніше не бачила: пантоміму, цирк і святковий вечір з чудовою ялинкою! А тепер нічого цього не буде.

– А що обоє хлопців скажуть? – спитала Енн, думаючи про двох своїх братів – Джуліана та Діка. – Адже й вони не зможуть поїхати додому.

– Ну, і що ж ви робитимете на канікулах? – запитала Джорджа. – Може, поїдемо разом до мене у Кирін-котедж? Я певна, що моя мати вам зрадіє. Нам було так весело, коли ви приїздили до нас на літні канікули.

– Стривай, дай-но дочитати листа і довідатись, що пропонує тато, – сказала Енн, знову беручи листа до рук. – Бідна матуся! Сподіваюся, вона почувається не надто зле.

Прочитавши ще кілька рядків, Енн так радісно закричала, що Джорджі та іншим дівчатам закортіло почути від неї пояснення.

– Джорджо! Ми таки поїдемо до вас, але… хай йому всячина! – на час канікул нам винаймуть репетитора – почасти для того, щоб наглядати за нами, аби твоїй мамі було з нами менше клопоту, а ще тому, що і Джуліан і Дік двічі хворіли на грип у цьому семестрі й трохи відстали від класу.

– Репетитора! Жахливо! Тобто і мені доведеться робити уроки разом із вами! – мовила Джорджа з прикрістю. – Коли мама з татом подивляться мій табель, то відразу побачать, що мені багато чого треба надолужувати. Я ж оце вперше потрапила до справжньої школи, і виявилось, що про безліч речей я жодного уявлення не маю.

– Це й справді будуть жахливі канікули, якщо за нами ганятиметься по п’ятах учитель, – похмуро зауважила Енн. – Гадаю, в мене табель буде гарний, бо іспити я склала добре. Але самій мені буде сумно не займатися разом з вами під час канікул! Хоча, звичайно, я могла б гуляти з Тімоті. Йому уроки не потрібні!

– Йому уроки теж не завадять, – одразу відгукнулася Джорджа. Їй непереносна була сама думка про те, що її улюблений пес Тімоті щоранку гулятиме з Енн, а вона, Джорджа, сидітиме й напружено працюватиме разом з Джуліаном і Діком.

– Тімоті не може уроки робити, не дурій, Джорджо, – сказала Енн.

– Але він у мене в ногах може сидіти, поки я вчитимусь, – відповіла Джорджа. – З ним мені буде легше. Заради Бога, Енн, доїдай сосиски. Ми усі вже майже закінчили. За хвилину – дзвоник, і ти залишишся без сніданку.

– Я рада, що мамі не надто зле, – сказала Енн, поспіхом дочитуючи листа. – Тато пише, що відправив листи Дікові й Джуліану, а також твоєму батькові – з проханням винайняти для нас вихователя. Шкода… Це справді прикро! Я не кажу, що мені неприємно знову вирушити до Кирін-котеджу, побачити острів Кирін, – але ж там годі сподіватися на пантоміму, цирк або побувати на вечірці.

Незабаром семестр завершився. Енн і Джорджа спакували валізи, наклеїли на них ярлички зі своїми прізвищами; їм подобались шум і метушня останніх двох днів. Нарешті до під’їзду підкотили великі шкільні автобуси, і дівчата посідали в них.

– Гайда знов до Киріна! – сказала Енн. – Ходи-но сюди, Тімоті любий, сідай тут – між мною і Джорджею.

У Ґейлендській школі дітям дозволялося тримати при собі своїх улюблених тварин, і Тімоті, величезному дворнязі, дуже пощастило. Вів поводився чудово, за винятком того разу, коли він гасав за сміттярем, висмикував у нього з рук урну для сміття і тягнув її на шкільне подвір’я й далі – до класу Джорджі.

– Я впевнена, що в тебе буде гарний табель, Тіме, – сказала Джорджа, обіймаючи собаку. – Ми знову їдемо додому. Тобі подобається?

– Гав! – відповів басовито Тім. Він підвівся, вихляючи хвостом, і відразу ж із заднього сидіння хтось почав скаржитися:

– Джорджо! Нехай Тім сяде. Він вихляє хвостом і збиває мій капелюх.

Незабаром обидві дівчинки й Тімоті були вже в Лондоні, де їх посадовили на потяг до Киріна.

– Добре було б, щоб і в хлопців навчання закінчилося сьогодні, – зітхнула Енн. – Ми б тоді вирушили до Киріна разом. Нам було б веселіше!

У Джуліана і Діка навчання закінчилося наступного дня, і вони мали зустрітися з дівчатами вже у Кирін-котеджі. Енн згоряла від нетерпіння чимшвидше знову їх побачити. Вистачить того, що цілий семестр вони перебували поокремо. Вона раділа тому, що з нею кузина Джорджа. Торік улітку Енн з братами гостювала у Джорджі, і на острівці проти берега їм траплялися дивовижні пригоди. Там височів старовинний замок, у головній вежі якого на них чекали захопливі відкриття.

– Джорджо, як приємно буде знову поблукати островом Кирін! – сказала Енн, коли їхній потяг мчав на захід.

– Наразі це зробити не вдасться, – відповіла Джорджа, – бо взимку море навколо острова дуже неспокійне. Надто небезпечно веслувати туди.

– Дуже шкода, – розчаровано відповіла Енн. – А мені так кортіло нових пригод.

– Узимку на Киріні ніяких пригод не буде, – пояснила Джорджа. – Там холодно, а коли всніжить, ми ледь не замерзаємо, та й до села не підеш, бо вітер з моря намітає кучугури.

– А це вже цікаво! – вигукнула Енн.

– Нічого цікавого, – заперечила Джорджа. – Цілісінький день нидієш удома, хіба що береш лопату – й гайда розгрібати сніг.

Збігло ще чимало часу, перш ніж потяг дістався до маленької станції Кирін. Уповільнив хід і спинився біля невеличкої платформи. Дівчата жваво вистрибнули з вагона і почали роззиратися, чи хтось їх зустрічає. Авжеж їх зустрічала мати Джорджі.

– Добридень, Джорджо, моя любенька, привіт, Енн, – сказала вона, обіймаючи дітей. – Енн, мені так шкода, що твоя мама захворіла. Але мені ось повідомили, що їй вже пішло на краще.

– Чудово! – зраділа Енн. – Дякую вам за це запрошення, тітко Фенні. Ми постараємося поводитися добре! А як дядько Квентін? Йому не завадять четверо дітей у будинку взимку? Ми ж не зможемо виходити на вулицю і давати йому спокій так часто, як торік улітку.

Батько Джорджі був ученим, дуже розумним, але на малечу наганяв холоду. Йому часто уривався терпець, і часом влітку діти його боялися.

– О, він поринув у роботу над своєю книжкою, – сказала тітка Фенні. – Знаєш, він розробляє одну секретну теорію, секретну ідею, і пише про це у книжці. Каже, що коли все пояснить і завершить, він звернеться до високих інстанцій, і тоді його ідея буде використана на благо нашої країни.