Всего за 279 руб. Купить полную версию
– Ну, душа моя, вітаю, скоро знову приїдуть обидва наші хлопчики, тож можемо радіти всім серцем, – сказав пан Баер, сідаючи поруч із Джо.
– О, Фрице, я така рада за Еміля, і, якщо ти схвалив вибір Франца, то й за нього теж. Ти ж бачив Людмилу? Це хороша партія? – запитала Джо в чоловіка, вручаючи йому власну чашку чаю й присуваючись ближче.
– Усе добре. Я бачив Madchen, коли їздив влаштовувати Франца на роботу в Німеччині. Тоді вона була зовсім дитиною, але дуже милою й чарівною. Її батько, Блюменталь, гадаю, задоволений, і хлопчик буде щасливий. Він надто німець, щоб його влаштувало життя поза Vaterland, тож він стане для нас сполучною ланкою між новим і старим. Це мене дуже тішить.
– А Еміль! Йому належить стати другим помічником в наступному плаванні! Чудово, правда? Щаслива тим, що в обох твоїх хлопчиків добре йдуть справи, адже заради них і їхньої матері тобі довелося відмовитися від дуже багатьох речей у житті. Ти не надаєш цьому значення, любий, але я ніколи не забуваю про твою жертовність, – сказала Джо, вклавши руку в долоню професорові з таким почуттям, немов знову була дівчиною, а Фриц прийшов зробити їй пропозицію.
Він безтурботно розсміявся, як завжди, й трохи відхиливши віяло, нахилився до неї, щоб прошепотіти:
– Якби я не приїхав до Америки заради бідних хлопчиків, то ніколи не знайшов би мою Джо. Ті важкі роки видаються тепер пречудовим часом, і я славлю Господа за все те, що, як мені здавалося, втратив, адже натомість знайшов щастя всього мого життя.
– Воркують! Вони там воркують! Дивіться, тут потайки жахливо фліртують! – закричав Тедді, заглядаючи за віяло на превелике збентеження матері й задоволення батька. Професор ніколи не соромився того, що вважав свою дружину найчарівнішою жінкою на світі. Роб негайно виштовхнув брата в сад через одні з розчинених дверей, але той одразу заскочив назад через інші, тож Джо склала віяло й тримала його напоготові, щоб дати по руках своєму пустотливому хлопчику, коли той знову наблизиться до неї.
Тим часом Нет, помітивши знак, який зробив йому чайною ложечкою пан Баер, зупинився перед ним з виразом шанобливої, щирої прихильності, яку завжди відчував до людини, що так багато зробила для нього.
– Я підготував для тебе рекомендаційні листи, синку. Вони адресовані двом моїм давнім лейпцизьким друзям. Ці славні люди допоможуть тобі в новому житті, яке ти почнеш в Європі. Тішуся, що вони будуть поруч з тобою, Нете, бо на початках на серці в тебе буде важко через Heimweh, і ти потребуватимеш підтримки, – сказав професор, вручаючи йому кілька листів.
– Дякую, сер. Так, гадаю, мені буде досить самотньо, поки не розпочнуться заняття, але потім музика й надія на успіх допоможуть мені підбадьоритися, – промовив Нет, який насправді мріяв завести нових друзів і водночас не хотів розлучатися зі старими.
На вигляд він уже був молодим чоловіком, але його блакитні очі дивилися, як завжди, безхитрісно, його рот, як і раніше, видавав деяку слабкість характеру, попри дбайливо запущені невеликі вусики, а високе чоло явно свідчило про творчу, музичну натуру юнака. Джо вважала, що скромний, ласкавий, слухняний, Нет був приємним, хоч і не блискучим свідченням успіху її методу виховання. Вона любила його, довіряла й не сумнівалася в його майбутньому, проте не очікувала на великі звершення. Хіба що, думалось їй, заохочувальний вплив європейської освіти й самостійне життя на чужині допоможуть йому вдосконалюватися як музиканту і стати більш вольовим чоловіком, ніж на те можна було сподіватися досі.
– Я приготувала всі твої речі – вірніше, це зробила Дейзі. Тільки-но ти збереш свої ноти, можна починати пакувати валізи, – сказала хлопцю Джо, яка так звикла відправляти своїх хлопчиків в найрізноманітніші частини світу, що їй було б цілком під силу зібрати кого-небудь з них навіть на Північний полюс.
Нет почервонів, почувши дороге для нього ім’я. Чи то був останній відблиск сонця на його досить блідих щоках? Хай там як, але хлопця серце радісно забилося від згадки про милу дівчину, яка вишивала «Н» і «Б» на його скромних шкарпетках і носових хустинках.
Хлопець обожнював Дейзі й мріяв про одне – досягти успіху в музичній кар’єрі й домогтися згоди цього янгола стати його дружиною. Це підтримувало його більше, ніж поради професора, дбайливість пані Джо чи щедра допомога пана Лорі. Заради Дейзі він трудився й чекав, черпаючи мужність і терпіння в думках про те щасливе майбутнє, коли Дейзі стане господинею в його маленькому будиночку, а він своєю скрипкою здобуде для неї статки.
Джо знала про це. І хоч сама не обрала б Нета за чоловіка для небоги, все-таки визнавала, що йому потрібна та розумна й ніжна турбота, яку здатна виявляти Дейзі. Без такої опіки для нього існує небезпека стати просто одним з приємних і порожніх людей, які не досягають успіху через відсутність вірного лоцмана, здатного вести родинний човен життєвими хвилями й штормами.
Натомість Мег сприймала любов бідного хлопчика з явним невдоволенням. Ба більше: й чути не хотіла про те, щоб віддати її дорогу дівчинку комусь, крім найкращого чоловіка, якого тільки можна знайти на землі. Вона була дуже добра, але при цьому така непохитна, якими можуть бути непохитними ніжні душі. Нет інтуїтивно відчував її ставлення й щораз біг за розрадою до пані Джо, яка завжди гаряче захищала інтереси своїх хлопчиків.
Тепер, коли вони ставали дорослими, для мами Баер починався період зовсім нових турбот. Вона передбачала, що любовні історії, які вже зароджувалися серед її виводка, приноситимуть не тільки тривоги, а й веселощі. Зазвичай сестра була в цьому її найкращим союзником і порадником: чужі романи викликали в неї інтерес, як і тоді, коли вона сама була дівчиною.
Проте не щодо Нета. Любляче серце матері одразу ставало жорстоким, а про жодні домовленості не могло бути й мови. «Нету не вистачає мужності, й так буде завжди. Ніхто нічого не знає про його родину, життя музиканта важке, а Дейзі занадто молода. Пройде років п’ять-шість, і, ймовірно, тоді стане ясно, чи втримаються їхні почуття. Подивимося, що зміниться за час його відсутності», – таким було її останнє слово.
Про все це думала Джо, дивлячись на Нета, поки той розмовляв з її чоловіком про Лейпциг. Вона вирішила постаратися прийти до повного взаєморозуміння з ним у цьому питанні, перш ніж він поїде. Наставниця завжди говорила зі своїми хлопчиками цілком відверто про ті випробування й спокуси, які зустрічаються на шляху всіх молодих людей і часто псують їм життя, коли нікому сказати потрібне слово в потрібний момент.
Сказати його – найперший обов’язок батьків. Будь-яка делікатність тут – помилкова і не повинна утримувати їх від турботливої пильності, від ласкавого попередження, яке робить розуміння власних почуттів і вміння тримати їх під контролем головним компасом молоді, коли та залишає безпечну гавань рідного дому.
– Наближається Платон зі своїми учнями, – оголосив завжди безпосередній Тедді, коли в зал увійшов пан Марч у супроводі кількох юнаків і дівчат. Усі любили цього мудрого старого, що твердим словом підтримував свою юну паству. Багато хто з його учнів дякували йому потім все життя за допомогу, надану їхнім серцям і душам.
Бесс відразу підійшла до дідуся – вона по-особливому опікувалася ним після смерті Мармі. Навзаєм він завжди з великим задоволенням приймав ту турботливу ніжність, з якою онука присувала йому крісло й пригощала чаєм, надовго зупиняючи погляд на її золотоволосій голівці.
– Чай, що втішає всі почуття, завжди ллється тут рікою, сер. Вам пінистий кубок чи шматочок амброзії? – запитав Лорі, зупиняючись неподалік. Він походжав залою з цукорницею в одній руці та тарілкою тістечок в другій: підсолодити чию-небудь чашу життя і втамувати чийсь голод було для нього найулюбленішою справою.